«Дюна» – в український прокат вийшов найочікуваніший фільм десятиліття за романом Френка Герберта

Корреспондент.net розповідає подробиці.

У 222-му столітті нашої ери люди більше не довіряють машинам, які не раз повставали проти них. Тому люди відмовилися від комп'ютерів і штучного інтелекту на користь розвитку особистих і екстрасенсорних здібностей. Вони подорожують просторами всесвіту, покладаючись на розум та інтуїцію капітанів космічних кораблів.

Але мізкам цих навігаторів потрібен спайс – пряність, яка розширює свідомість. Спайс видобувають на одній-єдиній в імперії планеті Арракіс (вона ж – Дюна), яку населяють піщані люди й гігантські піщані хробаки. Її аборигени – фрімени – звикли боротися із загарбниками та програвати їм, але не звикли здаватися.

Останні 80 років спайс із Дюни висмоктував Дім Гарконенів, впливових і хитрих садистів. Щоб стримати розростання Гарконенів і заразом послабити Дім Атрейдесів (благородних і жертовних), падишах-імператор передає монополію на колонізацію Дюни останнім. Це провокує війну між двома сім'ями та швидке дорослішання Пола Атрейдеса (його грає Тімоті Шаламе).

Попередні спроби перенести світ Дюни на екран зазнали невдачі. Спочатку фільм хотів поставити культовий чилійський режисер Алехандро Ходоровскі. У ньому мали знятися Сальвадор Далі, Орсон Веллс і Мік Джаггер, над музикою працювала група Pink Floyd, а за візуальну частину відповідав Ганс Рудольф Ґігер – видатний представник фантастичного реалізму, найбільш відомий своєю дизайнерською роботою для фільму Чужий. Постановник розраховував, що картина триватиме 12 годин. Зрештою від проекту відмовилися.

Потім свою версію зняв не менш культовий Девід Лінч, але стрічку розгромили і глядачі, і критики, і сам режисер. Лінч неодноразово зізнавався, що йому не подобається цей фільм і він вважає його своїм найбільшим провалом.

Дені Вільнев – той самий режисер, якому не забракло духу зняти сиквел культового фільму Рідлі Скотта "Той, хто біжить по лезу", – вирішив екранізувати ще одну непідйомну класику фантастичного жанру, в якій він виступив одночасно сценаристом, режисером і продюсером картини. Музику цього разу написав Ганс Циммер.

Вільнев розбив екранізацію першої книги на два фільми, адже, як він каже, книжковий світ є занадто складним для однієї стрічки через кількість деталей, які є важливими для цілісного сприйняття.

Як він розповідав в інтерв'ю виданню Variety, зараз ідеї Дюни звучатимуть навіть актуальніше, ніж у середині 60-х років минулого століття.

"Тут зловживання видобуванням корисних копалин через капіталізм, який зведено в абсолют. З іншого боку, цьому протистоять сили, які зав'язані на сакральному і на релігії, і сам цей мікс є небезпечним і нестабільним", – говорив режисер.

Арт-директор проекту Дюни – Том Браун – заявив, що, на його думку, картину Дені Вільнева за рівнем масштабу можна порівняти з Володарем перснів Пітера Джексона. Він також відзначив, що роботу Вільнева можна назвати оригінальною версією історії, яку розказано письменником.

Відгуки критиків цього разу є позитивними: хвалять спецефекти, масштаб і операторську роботу. Хоча експерти відзначають, що як самостійний та сучасний блокбастер Дюна працювала б краще, ніж екранізація, адже фільм закінчується там, де книга тільки починається.

"Він спрощує дуже багато елементів, які сьогодні відштовхнули б глядачів, наприклад, релігійні концепції. Але зробити дуже видовищний, атмосферний та влучний блокбастер вийшло. Дюна вийшла нарочито похмурою, тяглою з її наміром бути психологічно достовірною", – сказав кінокритик Єгор Москвітін.

Кінокритик Антон Долін відзначає, що Вільнев ставить і вирішує складне завдання: провести глядача разом з Полом крізь пізнання, біль, втрату, безнадійність, втрату віри і її набуття знову, через парадоксальне спустошення, що наближає до смерті.

Як, власне, епічна сага Френка Герберта, так і його адаптації мали великий вплив на масову культуру, вони стали джерелом натхнення для багатьох інших творів – зокрема, Зоряних воєн. З 2009 року вигадані географічні назви й імена персонажів роману астрономи використовують, щоб іменувати об'єкти на поверхні Титану.