Явище функціональної асиметрії цікавило здебільшого психофізіологів та нейропсихологів: Терцип X., Цекотто К., Кепалапте А., Доброхотова Т. О., Чуприков О.П., Семенович А.В., Харбург Е., які в своїх дослідженнях застосовували методи ЕЕГ (електроенцефалограми), ФІЛАТ (фізіотерапії латеральної) та інші. Саме ці дослідження і послужили основою для виявлення особливостей осіб з різною мозковою організацією: в першу чергу, це стосується їх емоційно-вольової сфери.

 

Більша частина людства - праворукі й лише 5-12% є ліворукими. Але варто пам’ятати, що й праворукі та ліворукі - це не однорідні групи. Серед них виділяють:

 

·         сильно ліворуких (лівшів, тобто, тих в кого ведучими є ліва рука, нога, та в яких спостерігається лівобічна сенсорна асиметрія);

 

·         ліворуких (в яких ведучою є ліва рука, а решта компонентів латерального профілю мають правобічну асиметрію);

 

·         амбідекстрів (в яких не виражена функціональна асиметрія, тобто немає домінуючої руки, ноги, та не виявлено сенсорної асиметрії; такі люди добре володіють як лівою, так і правою рукою) – ними часто стають перевчені лівші;

 

·         праворуких (людей з правою мануальною асиметрією, але з різними співвідношеннями сенсорної асиметрії та асиметрії ніг);

 

·         сильно праворуких (правшів, які мають правобічний латеральний профіль). 

 

Результати численних психофізіологічних досліджень дають змогу виділити такі принципові відмінності мозкової організації психічної діяльності праворуких та ліворуких.

 

1. Функціональна амбілатеральність. У правшів має місце виразний асиметричний тип церебрального міжпівкульного забезпечення психічних функцій. У лівшів мозкова міжпівкульна організація психічної діяльності набуває більш симетричного, амбілатерального, більш дифузного й, водночас, менш упорядкованого характеру. При цьому вони являють собою (на відміну від правшів) гетерогенну, низкопрогнозовану групу. Тільки у лівшів у дорослому віці зустрічається двостороння (в обох півкулях) представленість якого-небудь психологічного фактора. Це багато в чому й визначає одну з базових передумов їхнього компенсаторного потенціалу.

 

2. Дифузність і відносна роз'єднаність. У лівшів видозмінюється й внутрішньопівкульна організація психічних процесів. У правшів вона характеризується досить твердою співвіднесеністю конкретних психологічних ланок, факторів з конкретною зоною передніх або задніх відділів мозку. Але тут ми маємо справу з внутрішньопівкульною функціональною недиференційованістю, дифузністю. Іншими словами, певна зона мозку, що незмінно актуалізує в правшів свій специфічний внесок у протікання відповідної психічної функції, у лівшів може бути пов'язана з абсолютно іншим фактором. Так, наприклад, скроневі мовні області можуть не включатися у забезпечення мовної діяльності, надаючи це (повністю або частково) іншим зонам мозку. Одночасно вони можуть проявляти свою активність у тій області психічної діяльності, з якою ніколи не асоціюються в правшів.

 

3. Автономія гемісфер мозку. Винятковою рисою є тенденція до відносної функціональної роз'єднаності, автономії правої й лівої півкуль мозку. Відносна функціональна автономія півкуль мозку відбивається на поряд з вже зазначеними характеристиками - функціональною міжпівкульою амбілатеральністю, недиференційованістю та внутріпівкульною дифузністю.

 

4. Недостатня диференційованість підкірково-кіркових відношень. Унікальною характеристикою мозкового забезпечення психічної діяльності лівшів є специфічна саме для них картина взаємодії між кірковими й підкірковими системами мозку. У правшів вони функціонують, як правило, у послідовному, реципрокному, асинхронному режимі: більша активність підкірки інваріантно призводить до меншої активності кори (насамперед  її лобових відділів) і навпаки. У лівшів може спостерігатися досить часта картина одноразової, синхронної включеності підкіркових і кіркових систем мозку в забезпечення того або іншого психічного акту.

 

Будучи за філогенетичним віком більш давньою, ніж ліва, права півкуля функціонує за принципом безпосереднього почуттєвого й цілісного відображення дійсності. Для того, щоб права півкуля функціонувала, вона повинна зіткнутися з дійсністю безпосередньо (почуттєво).

 

Е. Голдберг у монографії «Керуючий мозок» характеризує взаємодію півкуль мозку як співвідношення новизни й «рутини». Він прийшов до висновку, що права півкуля відповідає за когнітивну (пізнавальну) новизну, а ліва - за когнітивну «рутину». Інакше кажучи, все, із чим стикається людина вперше, сприймається правою півкулею мозку, а все, чому людина навчилася, стає надбанням лівої й зберігається там у вигляді якихось паттернів (типових моделей).

 

Домінування півкуль зазвичай визначає найбільш розвинену область психічного - так, у правопівкульних краще розвинені емоції й інтуїція, у лівопівкульних - сприймання й мислення. Дуже заманливо зв'язати цю думку з відомими психофізичними характеристиками ліворуких людей - підвищеною лабільністю, емоційною чутливістю, високим творчим потенціалом, прагненням до нестандартних ситуацій.

 

Деякі дослідники доводять зв'язок правої півкулі з несвідомим у психіці людини. На користь цього висновку свідчить цілий ряд спостережень за поведінкою осіб, що перенесли операцію розділення півкуль. Так, коли одному з таких випробуваних потрібно було з'явитися на чергове психологічне обстеження, він з подивом виявив, що ніяк не може одягнутися: його права рука, пов'язана з «свідомою» лівою півкулею, застібала ґудзики на жакеті, а ліва рука, пов'язана із правою півкулею, розстібала їх. Пояснити цей факт можна тільки як прояв неусвідомленого бажання уникнути обстеження.

 

Встановлене також переважання системи модальності у людей з різною функціональною організацією: так, лівопівкульні найчастіше є візуалами (тобто, сприймають інформацію за допомогою зорового аналізатора) та кінестетиками  (нюхове, тактильне, м’язове, смакове сприймання), а правопівкульні – аудіалами (слухове сприймання).

 

Переробка інформації правопівкульних відбувається спонтанно, в хаосі та миттєво. Вони мислять інсайтами, при чому не можуть пояснити, яким чином знайшли відповідь. І хоча такий підхід до мислення може здатися невірним і нераціональним, та його результати вражають точністю і доцільністю.

 

Як показали дослідження, творчий процес потребує від правопівкульних людей менших психофізіологічних затрат і відбувається на менш високому рівні додаткової активації мозку.

 

Ліва півкуля не лише відповідає за понятійне, конвергентне мислення, прогнозування подій та висування гіпотез, в ній представлена дискретна модель світу, розбита на окремі елементи. В семантичній пам’яті цієї півкулі зберігається соціальна система значимостей. Натомість, вважається, що права півкуля відповідає за синтетичну, симультанну (одночасну) діяльність мозку. Вона має справу не фігурою, а з фоном, не з центром уваги, а з периферією. Таким чином, права півкуля забезпечує не концентрацію, а розподіл уваги.

 

Ліва півкуля більшою мірою орієнтована на прогнозування майбутніх станів, а права – на взаємодію з досвідом та актуальними подіями.

 

Ліва півкуля більш активна під час виникнення мотивації щодо наближення до об’єкта, а права – в разі мотивації на уникнення (втечу).

 

В цілому, права півкуля є переважно сприймаючою (перцептивною), а ліва – виконавчою.

 

В ході багатьох досліджень вчені зробили висновки щодо зв'язку позитивних емоцій з лівою півкулею, а негативних - із правою. За даними X. Терцип і К. Цекотто, «вимикання» за допомогою барбітуратів однієї з півкуль дало такі результати: при дії на праву півкулю спостерігався ейфорично-маніакальний стан, а при дії правої півкулі - депресивний. Цей факт підтверджують дані ряду авторів (К. Клейст,  Лебединський, С. В. Бабенкова, А. Кепалапте). При ураженні правої півкулі у хворих спостерігається ейфорія, пустотливість, безтактність, неадекватність.

 

В.Д. Небиліцин вважав нейрофізіологічним субстратом загальної активності та емоційності лобні долі кори великих півкуль. При ураженні лобних долей знак емоційного порушення (зрушення в бік ейфоричної реакції) не залежить від сторони ураження. А при ураженні скроневих долей відмічаються депресивні переживання з відтінком страждання, при чому ураження лівої лобної долі супроводжується депресивними переживаннями, а лівої – страх, жах (О.П. Чуприков, 1979).

 

Співробітники Мічиганського університету зіставили показники «рукості» з показниками темпераменту й виявили перевагу в них таких показників, як гнів (емоційна нестриманість), страх (боязкість), низький рівень самоконтролю, знижений фон настрою, конформність (пасивне прийняття існуючого порядку речей), совісність, боязкість, естетична вразливість, чуттєвість, підвищений рівень тривожності.

 

  В одному з досліджень (в якому брали участь чоловіки молодого віку) було виявлено зростання негативних емоційно-оціночних характеристик в міру посилення ознак правопівкульного домінування, що було розцінене як зниження толерантності до емоційного стресу.

 

Використовуючи в якості показника пробу «перехрест рук», Москвін на основі психодіагностичного тесту Л.Т.Ямпольського виявив:

 

·                    у чоловіків з правим показником проби підвищені показники за шкалами «розгальмованість», «подразникова слабкість», «загальна активність», «комунікабельність», «тривожність», «паранойяльніясть», «іпохондрія», «фобії»;

 

·                    у чоловіків з лівим показником проби  - за шкалами «підозріливість», «шизоїдність», «гіпотимія», «інтрапсихічна дезорганізація», «конформність», «совісливість», «сенситивність».

 

При лікуванні хворих методом ФІЛАТ (фізіотерапія латеральна) – латеральна (через руку) субсенсорна електростимуляція  - здійснювався активізуючий вплив на одну з півкуль. Стимуляція лівої півкулі призводить до підвищення психічної активності (можливі навіть прояви ейфорії), психомоторного пожвавлення, а стимуляція правої проявляється у вигляді релаксації, заспокоєння, розслабленості.

 

 Педагоги та психологи, в свою чергу,  виділяють ряд наступних особливостей емоційної сфери своїх ліворуких:

 

  підвищена емоційна чутливість;

 

 високий рівень креативності;

 

  яскраво виражені здібності до оригінальної художньої творчості;

 

  дратівливість й вразливість;

 

  схильність до різних страхів (боязкість);

 

 низький рівень самоконтролю;

 

знижений емоційний фон (переважання поганого настрою);

 

 совісність;

 

  підвищений рівень тривожності;

 

естетична чутливість. 

 

 

З огляду на це, варто звернути увагу на деяку специфічність асоціацій лівшів та їх різноманітність. Проте, це може бути не лише особливістю емоційної сфери, а й свідченням образності (у випадку правопівкульної асиметрії) та конкретності (у випадку лівопівкульної асиметрії) мислення.

 

Люди, що часто переживають позитивні емоції, можуть так само часто відчувати і негативні емоції. Тобто, позитивні і негативні емоції можуть бути незалежними факторами, а не протилежними полюсами одного параметру.

 

В будь-якому разі, кожна людина має потенціал позитивної й негативної енергії. Каталізатором для виходу цієї енергії є  умови середовища, у яких існує конкретна особистість. Некомфортні або навіть ворожі умови соціуму провокують у лівші сплеск негативної енергії. Людина може стати неконтрольованою, а при частому повторенні стресогенного впливу або при великій  його тривалості в часі перерости в стійкі негативні якості особистості або схильності до різних патологій. Проте у більшості випадків, завдяки високій гнучкості мозкових структур, можливі негативні наслідки зводяться до мінімуму, забезпечуючи тим самим успішну адаптацію.