Ще якихось 3-5 років тому українські олігархи спостерігали за своїми російськими колегами із неприхованою заздрістю: у той час, коли вони самі були елементами владної системи – потужними, важливими, проте все-таки елементами, їх колеги в сусідній державі виглядали справжніми господарями країни: вони керували не лише своїми монстроподібними корпораціями, а й цілими регіонами неозорої Росії, керували самим президентом.
Проте немає нічого вічного під сонцем. І нині російські магнати із зацікавленням дивляться на Україну. Наші місцеві олігархи, щоправда, не досягли рівня російських доби Боріса Єльцина, проте і полювання на них не розпочали. І, що важливо, не планують у майбутньому. Не виключено, незабаром ми зможемо спостерігати за міграцією російських нафтових, газових і металургійних королів в Україну. Так би мовити, на ПМП.
Причина цьому проста. Російський президент Владімір Путін розпочав новий етап полювання на олігархів. При цьому є підстави вважати, що простим “шикуванням” справа не обмежиться. І Міхаіл Ходорковський та Роман Абрамович можуть скласти компанію Борісові Березовському та Владіміру Гусинському, які втекли від гніву президента Путіна за кордон.
ПОЛКОВНИК НІКОГО НЕ ЛЮБИТЬ
Одразу після перемоги Владіміра Путіна на президентських виборах у березні 2000 року чимало потужних європейських видань спробували проаналізувати, що відтепер зміниться у Росії. Аналіз в основному зводився до з’ясування однієї проблеми: чи продовжуватиме новий глава держави курс свого попередника щодо подальшої олігархизації Росії, чи все-таки виконає свою передвиборну обіцянку знищити олігархів як клас.
Не секрет, що перемогу Владіміра Путіна на виборах забезпечила, окрім іншого, лояльність практично всіх бізнесових магнатів країни. Впливова іспанська газета El Mundo назвала тоді вислід президентських виборів “великою перемогою олігархії”, яка вирішила прибрати непопулярного Єльцина і замінити його Путіним. На думку видання, керівниками цієї операції зі зміни президента були олігархи Борис Березовський, Міхаіл Ходорковський, Роман Абрамович, Владімір Потанін, Віктор Черномирдін, Анатолій Чубайс, Міхаіл Фрідман, Рем Вяхірєв та Вагіт Алєкпров. Словам, стверджували оглядачі, новий президент має борг перед королями російського бізнесу.
А втім, практично одразу стало зрозуміло, що борги новий президент повертати не збирається. Великий бізнес із тривогою очікував, коли полковник Путін почне виконувати свої обіцянки та ліквідовуватиме їх як клас.
Владімір Путін мав очевидні підстави не любити олігархів. По-перше, його як вихідця та вихованця КДБ, який демонстративно культивує певний аскетизм, не може не дратувати така ж демонстративна розкіш російських олігархів. У тому ж таки КДБ полковника Путіна привчили мислити категоріями державної доцільності, мало зважати на інтереси якихось там олігархів. А ті, в свою чергу, звикли за часи Єльцина, що держава має обслуговувати їх. Словом, зрозумілий конфлікт інтересів.
Партнерство олігархів Путіна не влаштовує. Йому потрібні у такому разі не партнери, а підлеглі. Крім того, Путін як член близького оточення Єльцина не міг не спостерігати, як низько падає державна влада і як брутально нехтують державними інтересами, коли олігархи є наближеними до трону. Чи, у випадку Єльцина, мостяться безпосередньо поруч вінценосця.
Як стверджують чимало оглядачів, у Путіна просто немає іншого вибору. Незабаром – парламентські та президентські вибори, і глава держави не хоче, щоб олігархічні групи впливали на їх результат так, як це було донедавна. Крім того, самому Путіну необхідно дати російському суспільству якогось ворога, на ненависті до якого він може зіграти під час виборів. У 2000 році таким ворогом були чеченці, тепер – олігархи.
Тим більше, що на цього ворога легко списати всі економічні та соціальні негаразди, які охопили Росію. За даними російських ЗМІ, два з трьох російських чоловіків вмирають п’яними (не через пияцтво, а саме п’яними). Середня тривалість життя у Росії для чоловіків становить 58,8 років, для жінок – 71,7 роки. Для прикладу: у США ці цифри становлять відповідно 72,9 і 79,6 роки. Лише 10-15% дітей у Росії народжуються здоровими. Дві третини всіх вагітностей переривають абортами. 75% вагітних жінок мають якісь патології. 50% росіян живуть нижче прожиткового мінімуму, при цьому їх дохід становить лише 40% від рівня 1991 року...
А власниками маєтків до десяти мільйонів доларів є до 20 000 осіб, половина з яких живе у Москві. Як стверджують експерти, Росія у плані соціального розшарування повернулася на сто років назад... Ппричому, в самій Росії ненависть до олігархів “підігріває” той факт, що більшість із них не є росіянами за національністю...
ПЕРШІ ЖЕРТВИ
Першою жертвою “зачистки” олігархів стала людина, яка чи не найбільше спричинилася до перемоги Владіміра Путіна на президентських виборах – Борис Березовський. Схема, за якою нищили його бізнес, проста та неодноразово випробувана (в тому числі й в Україні) – “наїзд” податківців, прокуратури, відкриття кримінальних справ. Як наслідок, Борис Абрамович втратив контроль над своїми ключовими підприємствами, частину з них змушений був продати та мігрував у Британію. Звідки вже три роки поспіль бавиться в демократичну опозицію до президента та звинувачує того у всіх смертних гріхах – від встановлення диктатури до організації вибухів у Москві.
Наступним став медіа-магнат Владімір Гусінський, власник медіа-корпорації “Мост”, до якої, зокрема, входив один із найпопулярніших російських телеканалів НТВ. Гусинського звинуватили у неповерненні кредиту на суму 1,3 мільярда доларів. Центральний офіс “Мосту” захопили правоохоронці. Сам Гусинський опинився в СІЗО. Російські олігархи пережили шок. Їх, господарів життя, людей, які роками визначали у державі майже все, виявляється, можна просто так заарештувати, запхати у каталажку...
І хоча невдовзі звинувачення з Гусинського зняли, сам він перебрався жити в Іспанію. Решта причаїлися.
Вже у першій половині 2000 року ФСБ – рідна та найвідданіша президентові структура – здійснила перевірки компанії “ЛУКойл” (Вагіт Алєкпєров), групи “Інтеррос” (Владімір Потанін), РАО “Газпром” (Рем Вяхірєв), концерну “АвтоВАЗ” (Віктор Каданніков). Щоправда, тоді, у 2000 році олігархам вдалося переконати Путіна у своїй лояльності. Ситуація нормалізувалася. До цього часу...
ОЛІГАРХІЧНИЙ ПЕРЕВОРОТ
Свій черговий наступ на олігархів Владімір Путін також розпочав навесні. У травні цього року російські медіа оприлюднили доповідь громадської організації “Рада з національної стратегії”, до якої входять 23 відомих російських експерти. У доповіді, зокрема, зазначалося, що олігархи Росії приступили до підготовки “трансформації державного устрою країни з метою забезпечення у ній надвеликого бізнесу та виконавчої влади”. “Країна опинилася на порозі повзучого олігархічного перевороту”, – стверджували автори доповіді. Справжнє авторство доповіді, як і причини її появи, ні в кого не викликали сумнівів. Полковник Путін розпочав новий етап боротьби з олігархами.
Першим під удар потрапив олігарх номер один – Міхаіл Ходорковський, якого журнал Forbes оцінює у 8 мільярдів доларів. Проти “перлини” його бізнесу – нафтової компанії “ЮКОС” відкрито низку кримінальних справ. Список звинувачень є величезним – від незаконного заволодіння акціями нафтових компаній до замовного вбивства.
Однак атака на найвідомішого олігарха країни має і політичні причини: Ходорковський оголосив, що на парламентських виборах у грудні підтримає опозиційні реформаторські партії, зокрема партію “Яблуко” екс-львів’янина Григорія Явлінського. “Якщо ми хочемо побудувати демократичне суспільство, – сказав він ще у квітні в інтерв’ю газеті “Вєдомості”, – такі партії повинні мати в парламенті щонайменше 30 відсотків місць”. Варто відзначити, що на момент початку атаки Владімір Ходорковський перебував за кордоном, але на відміну від Гусинського та Березовського, вирішив повернутися.
Атака на Ходорковського, на думку російських оглядачів, переростає у широке протистояння з олігархами загалом. Адже оточення президента недвозначно натякає, що олігархи приватизували стратегічні підприємства Росії за безцінь і результати єльцинської приватизації слід переглянути. Скажімо, угоду про купівлю Ходорковським компанії “ЮКОС” за 168 млн. дол. США, тобто за дрібну частку її реальної вартості. Приблизно тоді ж інші близькі до Єльцина олігархи за безцінь придбали контроль над величезними запасами нафти, інших корисних копалин Росії, над секторами промислового виробництва та телекомунікацій. У відповідь пролунали погрози про... ймовірність громадянської війни. “Якщо ми тепер почнемо перегляд приватизаційних угод, зупинити цей процес буде не легко, і не виключено, що він призведе до громадянської війни, – заявив експерт-економіст Андрєй Ілларіонов. Як стверджують його однодумці, у Росії немає такого бізнесмена, який би у хаосі 1990-х не допустив порушення, щонайменше, декількох законів...
Наступною жертвою став губернатор Чукотки, власник компанії “Сибнефть” та англійського футбольного клубу “Челсі” Роман Абрамович, якого свого часу називали “гаманцем” президента Єльцина. Минулого тижня глава Рахункової палати російського парламенту та близький соратник президента Путіна Сергєй Степашин звинуватив Романа Абрамовича у недоплаті податків на суму 300 млн. дол. США. При цьому пан Степашин натякнув, що Абрамович використовував ці гроші на покупку британського футбольного клубу “Челсі” на щедрі пропозиції щодо купівлі супердорогих футболістів. Варто відзначити, що Роман Абрамович свого часу планував злиття своєї нафтової компанії “Сібнефть” з компанією Ходорковського “ЮКОС”, у результаті чого мала з’явитися нова, четверта за величиною у світі нафтова компанія, яка за запасами газу та нафти поступатиметься лише компанії Exxon-Mobil.
У відповідь на атаку Путіна Роман Абрамович розпочав, за даними російських ЗМІ, розпродаж своєї власності на території Росії. І, як стверджують російські медіа, має намір виїхати з Росії. Він уже встиг продати компанію “Сібнефть” і заявив про намір вийти зі складу засновників холдингу “Роспромавто”. Також він хоче продати свою частку в холдингу “Російський алюміній”, яка становить 50%. Якщо акції “Російського алюмінію” продадуть, в Абрамовича практично не залишиться великої власності в Росії. Сам він заявив, що хоче переїхати на постійне місце проживання в Британію.
Щоправда, дії Романа Абрамовича аж ніяк не означають, що російські олігархи просто так здадуться на милість президента Путіна. У їхні руках – колосальні фінансові та людські ресурси, більшість російських медіа, свої люди практично на всіх щаблях влади. Їм цілком до снаги дестабілізувати соціальну ситуацію в багатьох регіонах. І вони добре усвідомлюють свою силу. “Ми звернулися до Путіна з проханням покласти край цьому конфлікту”, – стверджує секретар Російського союзу промисловців і підприємців Ігор Юргінс, який є своєрідним речником великого російського бізнесу. Минулого тижня він вручив президентові лист, підписаний декількома провідними олігархами, які закликають Путіна відмовитися від розслідування діяльності компанії “ЮКОС” і почати з ними новий діалог. У листі зазначено: “Ми думали, що правила гри встановлені, але тепер вони виявилися порушеними”.
ЩО ДУМАЄ САМ ПУТІН?
“Ми не повинні дозволити окремим представникам бізнесу впливати на політичне життя країни у своїх цілях. Я абсолютно переконаний, що за останні роки рівновіддаленість різних представників бізнесу від органів влади все-таки є фактом. І ті, хто сьогодні не погоджується з цією позицією... Знаєте, як раніше говорили: одних уже немає, а тє – далєчє...”
ГРОШІ ПІДУТЬ В УКРАЇНУ?
Війна російського президента з власними олігархами може мати цікавий вислід для України. Не секрет, що більшість російських магнатів мають свої бізнес-інтереси у нашій державі. І наразі їх бізнес тут почувається і спокійніше, і впевненіше, аніж на Батьківщині.
Тим більше, що й в Україні грядуть президентські вибори, і гроші російських олігархів, поза сумнівом, відіграють у них свою роль. При цьому, зважаючи на обсяги капіталів росіян, фінансові вливання можуть отримати штаби всіх більш-менш потужних кандидатів. Так би мовити, про всяк випадок. Головне, щоб наступний президент України, хто б ним не став, гарантував застереження інтересів російського капіталу...
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Якби в Ісуса був інтернет, він організував би дистанційне навчання. Проте є речі, які вимагають обов'язкової фізичної присутності. Для того, щоб спрацював палінгенетичний кокон, час від часу треба...
Голос прабатьківщини
Світ:
У Росії переслідують олігархів. Вони можуть переїхати в Україну.
03072401s.JPG
Ще якихось 3-5 років тому українські олігархи спостерігали за своїми російськими колегами із неприхованою заздрістю: у той час, коли вони самі були елементами владної системи – потужними, важливими, проте все-таки елементами, їх колеги в сусідній державі виглядали справжніми господарями країни: вони керували не лише своїми монстроподібними корпораціями, а й цілими регіонами неозорої Росії, керували самим президентом.
Проте немає нічого вічного під сонцем. І нині російські магнати із зацікавленням дивляться на Україну. Наші місцеві олігархи, щоправда, не досягли рівня російських доби Боріса Єльцина, проте і полювання на них не розпочали. І, що важливо, не планують у майбутньому. Не виключено, незабаром ми зможемо спостерігати за міграцією російських нафтових, газових і металургійних королів в Україну. Так би мовити, на ПМП.
Причина цьому проста. Російський президент Владімір Путін розпочав новий етап полювання на олігархів. При цьому є підстави вважати, що простим “шикуванням” справа не обмежиться. І Міхаіл Ходорковський та Роман Абрамович можуть скласти компанію Борісові Березовському та Владіміру Гусинському, які втекли від гніву президента Путіна за кордон.
ПОЛКОВНИК НІКОГО НЕ ЛЮБИТЬ
Одразу після перемоги Владіміра Путіна на президентських виборах у березні 2000 року чимало потужних європейських видань спробували проаналізувати, що відтепер зміниться у Росії. Аналіз в основному зводився до з’ясування однієї проблеми: чи продовжуватиме новий глава держави курс свого попередника щодо подальшої олігархизації Росії, чи все-таки виконає свою передвиборну обіцянку знищити олігархів як клас.
Не секрет, що перемогу Владіміра Путіна на виборах забезпечила, окрім іншого, лояльність практично всіх бізнесових магнатів країни. Впливова іспанська газета El Mundo назвала тоді вислід президентських виборів “великою перемогою олігархії”, яка вирішила прибрати непопулярного Єльцина і замінити його Путіним. На думку видання, керівниками цієї операції зі зміни президента були олігархи Борис Березовський, Міхаіл Ходорковський, Роман Абрамович, Владімір Потанін, Віктор Черномирдін, Анатолій Чубайс, Міхаіл Фрідман, Рем Вяхірєв та Вагіт Алєкпров. Словам, стверджували оглядачі, новий президент має борг перед королями російського бізнесу.
А втім, практично одразу стало зрозуміло, що борги новий президент повертати не збирається. Великий бізнес із тривогою очікував, коли полковник Путін почне виконувати свої обіцянки та ліквідовуватиме їх як клас.
Владімір Путін мав очевидні підстави не любити олігархів. По-перше, його як вихідця та вихованця КДБ, який демонстративно культивує певний аскетизм, не може не дратувати така ж демонстративна розкіш російських олігархів. У тому ж таки КДБ полковника Путіна привчили мислити категоріями державної доцільності, мало зважати на інтереси якихось там олігархів. А ті, в свою чергу, звикли за часи Єльцина, що держава має обслуговувати їх. Словом, зрозумілий конфлікт інтересів.
Партнерство олігархів Путіна не влаштовує. Йому потрібні у такому разі не партнери, а підлеглі. Крім того, Путін як член близького оточення Єльцина не міг не спостерігати, як низько падає державна влада і як брутально нехтують державними інтересами, коли олігархи є наближеними до трону. Чи, у випадку Єльцина, мостяться безпосередньо поруч вінценосця.
Як стверджують чимало оглядачів, у Путіна просто немає іншого вибору. Незабаром – парламентські та президентські вибори, і глава держави не хоче, щоб олігархічні групи впливали на їх результат так, як це було донедавна. Крім того, самому Путіну необхідно дати російському суспільству якогось ворога, на ненависті до якого він може зіграти під час виборів. У 2000 році таким ворогом були чеченці, тепер – олігархи.
Тим більше, що на цього ворога легко списати всі економічні та соціальні негаразди, які охопили Росію. За даними російських ЗМІ, два з трьох російських чоловіків вмирають п’яними (не через пияцтво, а саме п’яними). Середня тривалість життя у Росії для чоловіків становить 58,8 років, для жінок – 71,7 роки. Для прикладу: у США ці цифри становлять відповідно 72,9 і 79,6 роки. Лише 10-15% дітей у Росії народжуються здоровими. Дві третини всіх вагітностей переривають абортами. 75% вагітних жінок мають якісь патології. 50% росіян живуть нижче прожиткового мінімуму, при цьому їх дохід становить лише 40% від рівня 1991 року...
А власниками маєтків до десяти мільйонів доларів є до 20 000 осіб, половина з яких живе у Москві. Як стверджують експерти, Росія у плані соціального розшарування повернулася на сто років назад... Ппричому, в самій Росії ненависть до олігархів “підігріває” той факт, що більшість із них не є росіянами за національністю...
ПЕРШІ ЖЕРТВИ
Першою жертвою “зачистки” олігархів стала людина, яка чи не найбільше спричинилася до перемоги Владіміра Путіна на президентських виборах – Борис Березовський. Схема, за якою нищили його бізнес, проста та неодноразово випробувана (в тому числі й в Україні) – “наїзд” податківців, прокуратури, відкриття кримінальних справ. Як наслідок, Борис Абрамович втратив контроль над своїми ключовими підприємствами, частину з них змушений був продати та мігрував у Британію. Звідки вже три роки поспіль бавиться в демократичну опозицію до президента та звинувачує того у всіх смертних гріхах – від встановлення диктатури до організації вибухів у Москві.
Наступним став медіа-магнат Владімір Гусінський, власник медіа-корпорації “Мост”, до якої, зокрема, входив один із найпопулярніших російських телеканалів НТВ. Гусинського звинуватили у неповерненні кредиту на суму 1,3 мільярда доларів. Центральний офіс “Мосту” захопили правоохоронці. Сам Гусинський опинився в СІЗО. Російські олігархи пережили шок. Їх, господарів життя, людей, які роками визначали у державі майже все, виявляється, можна просто так заарештувати, запхати у каталажку...
І хоча невдовзі звинувачення з Гусинського зняли, сам він перебрався жити в Іспанію. Решта причаїлися.
Вже у першій половині 2000 року ФСБ – рідна та найвідданіша президентові структура – здійснила перевірки компанії “ЛУКойл” (Вагіт Алєкпєров), групи “Інтеррос” (Владімір Потанін), РАО “Газпром” (Рем Вяхірєв), концерну “АвтоВАЗ” (Віктор Каданніков). Щоправда, тоді, у 2000 році олігархам вдалося переконати Путіна у своїй лояльності. Ситуація нормалізувалася. До цього часу...
ОЛІГАРХІЧНИЙ ПЕРЕВОРОТ
Свій черговий наступ на олігархів Владімір Путін також розпочав навесні. У травні цього року російські медіа оприлюднили доповідь громадської організації “Рада з національної стратегії”, до якої входять 23 відомих російських експерти. У доповіді, зокрема, зазначалося, що олігархи Росії приступили до підготовки “трансформації державного устрою країни з метою забезпечення у ній надвеликого бізнесу та виконавчої влади”. “Країна опинилася на порозі повзучого олігархічного перевороту”, – стверджували автори доповіді. Справжнє авторство доповіді, як і причини її появи, ні в кого не викликали сумнівів. Полковник Путін розпочав новий етап боротьби з олігархами.
Першим під удар потрапив олігарх номер один – Міхаіл Ходорковський, якого журнал Forbes оцінює у 8 мільярдів доларів. Проти “перлини” його бізнесу – нафтової компанії “ЮКОС” відкрито низку кримінальних справ. Список звинувачень є величезним – від незаконного заволодіння акціями нафтових компаній до замовного вбивства.
Однак атака на найвідомішого олігарха країни має і політичні причини: Ходорковський оголосив, що на парламентських виборах у грудні підтримає опозиційні реформаторські партії, зокрема партію “Яблуко” екс-львів’янина Григорія Явлінського. “Якщо ми хочемо побудувати демократичне суспільство, – сказав він ще у квітні в інтерв’ю газеті “Вєдомості”, – такі партії повинні мати в парламенті щонайменше 30 відсотків місць”. Варто відзначити, що на момент початку атаки Владімір Ходорковський перебував за кордоном, але на відміну від Гусинського та Березовського, вирішив повернутися.
Атака на Ходорковського, на думку російських оглядачів, переростає у широке протистояння з олігархами загалом. Адже оточення президента недвозначно натякає, що олігархи приватизували стратегічні підприємства Росії за безцінь і результати єльцинської приватизації слід переглянути. Скажімо, угоду про купівлю Ходорковським компанії “ЮКОС” за 168 млн. дол. США, тобто за дрібну частку її реальної вартості. Приблизно тоді ж інші близькі до Єльцина олігархи за безцінь придбали контроль над величезними запасами нафти, інших корисних копалин Росії, над секторами промислового виробництва та телекомунікацій. У відповідь пролунали погрози про... ймовірність громадянської війни. “Якщо ми тепер почнемо перегляд приватизаційних угод, зупинити цей процес буде не легко, і не виключено, що він призведе до громадянської війни, – заявив експерт-економіст Андрєй Ілларіонов. Як стверджують його однодумці, у Росії немає такого бізнесмена, який би у хаосі 1990-х не допустив порушення, щонайменше, декількох законів...
Наступною жертвою став губернатор Чукотки, власник компанії “Сибнефть” та англійського футбольного клубу “Челсі” Роман Абрамович, якого свого часу називали “гаманцем” президента Єльцина. Минулого тижня глава Рахункової палати російського парламенту та близький соратник президента Путіна Сергєй Степашин звинуватив Романа Абрамовича у недоплаті податків на суму 300 млн. дол. США. При цьому пан Степашин натякнув, що Абрамович використовував ці гроші на покупку британського футбольного клубу “Челсі” на щедрі пропозиції щодо купівлі супердорогих футболістів. Варто відзначити, що Роман Абрамович свого часу планував злиття своєї нафтової компанії “Сібнефть” з компанією Ходорковського “ЮКОС”, у результаті чого мала з’явитися нова, четверта за величиною у світі нафтова компанія, яка за запасами газу та нафти поступатиметься лише компанії Exxon-Mobil.
У відповідь на атаку Путіна Роман Абрамович розпочав, за даними російських ЗМІ, розпродаж своєї власності на території Росії. І, як стверджують російські медіа, має намір виїхати з Росії. Він уже встиг продати компанію “Сібнефть” і заявив про намір вийти зі складу засновників холдингу “Роспромавто”. Також він хоче продати свою частку в холдингу “Російський алюміній”, яка становить 50%. Якщо акції “Російського алюмінію” продадуть, в Абрамовича практично не залишиться великої власності в Росії. Сам він заявив, що хоче переїхати на постійне місце проживання в Британію.
Щоправда, дії Романа Абрамовича аж ніяк не означають, що російські олігархи просто так здадуться на милість президента Путіна. У їхні руках – колосальні фінансові та людські ресурси, більшість російських медіа, свої люди практично на всіх щаблях влади. Їм цілком до снаги дестабілізувати соціальну ситуацію в багатьох регіонах. І вони добре усвідомлюють свою силу. “Ми звернулися до Путіна з проханням покласти край цьому конфлікту”, – стверджує секретар Російського союзу промисловців і підприємців Ігор Юргінс, який є своєрідним речником великого російського бізнесу. Минулого тижня він вручив президентові лист, підписаний декількома провідними олігархами, які закликають Путіна відмовитися від розслідування діяльності компанії “ЮКОС” і почати з ними новий діалог. У листі зазначено: “Ми думали, що правила гри встановлені, але тепер вони виявилися порушеними”.
ЩО ДУМАЄ САМ ПУТІН?
“Ми не повинні дозволити окремим представникам бізнесу впливати на політичне життя країни у своїх цілях. Я абсолютно переконаний, що за останні роки рівновіддаленість різних представників бізнесу від органів влади все-таки є фактом. І ті, хто сьогодні не погоджується з цією позицією... Знаєте, як раніше говорили: одних уже немає, а тє – далєчє...”
ГРОШІ ПІДУТЬ В УКРАЇНУ?
Війна російського президента з власними олігархами може мати цікавий вислід для України. Не секрет, що більшість російських магнатів мають свої бізнес-інтереси у нашій державі. І наразі їх бізнес тут почувається і спокійніше, і впевненіше, аніж на Батьківщині.
Тим більше, що й в Україні грядуть президентські вибори, і гроші російських олігархів, поза сумнівом, відіграють у них свою роль. При цьому, зважаючи на обсяги капіталів росіян, фінансові вливання можуть отримати штаби всіх більш-менш потужних кандидатів. Так би мовити, про всяк випадок. Головне, щоб наступний президент України, хто б ним не став, гарантував застереження інтересів російського капіталу...
Зверніть увагу
Як створити ельфійський соціальний кокон: що каже Добре Знання – самовчитель з палінгенезії (+аудіо)