Правління Віктора Ющенка не закінчиться другою Помаранчевою революцією і другим Ющенком. Все буде набагато драматичніше. Сотні людей стратять, тисячі відправлять до в’язниць, сотні тисяч втечуть з країни. До влади прийде український Кастро, Сталін, Гітлер чи Лі Куан Ю.
Україна рухається власним шляхом розвитку, який очевидно є відмінним від трансформації будь-якої іншої близької чи далекої держави світу. На цьому шляху, як завжди буває, присутні як об’єктивні, так і суб’єктивні аспекти і чинники. Об’єктивні – визначаються історією і географією нашої нації і держави, суб’єктивні – характером управління ними, інтелектуальними і психолого-вольовими особливостями людей. які нині знаходяться на всіх рівнях владної вертикалі, їх вмінням і бажанням ставити державні інтереси вище за свої власні інтереси.
Об’єктивно Україна є найбільшою за площею державою Європи, з найпотужнішим у цій частині світу природно-ресурсним потенціалом і найкращим у світі транспортно-географічним положенням. Українці є інтелектуально обдарованою, схильною до творчості нацією. Вони працьовиті і вперті в досягненні власної мети, хоча і не поважають себе, так як нічого про себе і свою землю не знають.
Суб’єктивно, в країні панують анархія, хаос і корупція, які йдуть, ні для кого не секрет, „з самої гори”. В Україні влада реалізує політтехнології, але не має усвідомленої і системної державної політики в жодній сфері буття. Через це тактика домінує над стратегією. „Злі язики” подейкують, що сотні корупціонерів, які піймані на гарячому, через місяць відпускаються на волю і повертаються на ті ж посади, де вже ними відпрацьовані корупційні схеми пограбування держави. Тому нібито одним пострілом вбивається два зайці. Гроші продовжують текти „на гору”, а піймані за руку корупціонери вмить стають „ручними”. Якщо вони не будуть виконувати всього, що їм говорить влада, справа в будь-який момент може бути відновлена.
Ті ж „злі язики”, плещуть, що і справа Гонгадзе не розслідується до рівня організаторів і замовників убивства журналіста тому, що декому дуже вигідно тримати у Верховній Раді і Київраді дуже „незалежні” фракції, які будуть робити все, що їм не скажуть, так як їхні боси замішані „по самі вуха”.
Чисто суб’єктивно, у нас поки що немає „українського Че Гевари”, яким у свій час був в Україні Степан Бандера. Точніше навпаки, це Че Гевара був аргентино-кубинським Степаном Бандерою. Саме так, бо Бандера у часі був першим. Але загинули вони однаково і всім їхнім багатством, був лише одяг на них у момент загибелі. До речі. старенький, запраний одяг. Жодної копійки на банківських рахунках ці безкорисливі герої-революціонери по собі не залишили. Тому їх і донині, навіть мертвих, так люблять одні, і так ненавидять інші. Так добре і комфортно живеться владним корупціонерам, коли всі навколо них такі ж, як і вони самі. Але ось з’являється людина, яка живе не заради тлінного, а вічного. Як, наприклад, Ісус Христос. Його спадок, як і спадок Степана Бандери, не поточить шашіль, не вкрадуть злодії, не з’їсть вогонь. І бачити таких людей. знати про їхнє існування для корупціонерів, суто психологічно, просто нестерпно.
В Україні немало людей, особливо з інтелігенції, які рвуть волосся на голові і істерично кричать: як могло таке трапитися, що під час Помаранчевої революції на саму гору винесло таку людину, якою є Віктор Ющенко? Це трагічна випадковість, волають вони. Нічого подібного, панове! Це історична необхідність і закономірність.
Звичайно, на початку 2005 року у Віктора Ющенка була реальна можливість увійти в світову історію, як найбільша історична особа ХХІ століття. Увійти до підручників історії всіх країн світу. Стати другим Наполеоном чи Вашингтоном. Це просто незаперечний факт. Він її повністю згаяв. Не міг не згаяти. Вимагати від зайця, щоб він став тигром, справа цілком утопічна. Лаяти зайця за те, що він не тигр, справа абсолютно безперспективна. Але і заєць, і тигр створені природою і для чогось призначені. Там де потрібен заєць, природа ніколи не поставить тигра, і навпаки. Там де потрібний сильний лідер, суспільство ніколи не поставить слабкого.
Помаранчева революція була революцією-ротацією, а не революцією-природним добором. Прийде час і українське суспільство висуне на „саму гору” не будь-кого, а найкращого, найрозумнішого, найдієвішого, найвольовішого, відібравший з кращих найкращого.
Дякуючи Вікторові Ющенку рівень довіри народу до так званих „ліберальних цінностей” близький до нуля. Дякуючи йому у нас навіть найнаївніші люди вже второпали, що біда держави, а отже і всіх її громадян, не в авторитарній системі правління, а в безвладді, беззаконні, корупції влади. Дякуючи Президенту, у нас уже понад 80% громадян віддає перевагу наведенню порядку будь-якими методами перед свободою. Ні для кого не6 секрет, що кількість врешті-решт неодмінно перейде у якість. Ось у цьому, напевно, і було призначення громадянина Ющенка.
Правління пана Кучми цілком закономірно закінчилося інтелігентною і безкровною Помаранчевою революцією і Ющенком, але другої такої революції вже не буде. Правління Віктора Ющенка не закінчиться другою Помаранчевою революцією і другим Ющенком. Все буде набагато драматичніше. Сотні людей стратять, тисячі відправлять до в’язниць, сотні тисяч втечуть з країни. До влади прийде український Кастро, Сталін, Гітлер чи Лі Куан Ю.
Так завжди було і так завжди буде в країнах, де корупція возвеличена в ранг державної політики. Винятків історія з географією не знають. Дай боже, щоб до влади у нас все таки прийшов український Лі Куан Ю, а не другий Фідель Кастро і Україна перетворилася на другий Сінгапур, де всі багаті, а не на другу Кубу, де всі бідні.
Петро Масляк, віце-президент Академії наук вищої школи України, академік, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, доктор географічних наук (економічна та соціальна географія)
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Корупція, влада і держава: геостратегічний прогноз майбутнього України
Світ:
08062004e.jpg
Об’єктивно Україна є найбільшою за площею державою Європи, з найпотужнішим у цій частині світу природно-ресурсним потенціалом і найкращим у світі транспортно-географічним положенням. Українці є інтелектуально обдарованою, схильною до творчості нацією. Вони працьовиті і вперті в досягненні власної мети, хоча і не поважають себе, так як нічого про себе і свою землю не знають.
Суб’єктивно, в країні панують анархія, хаос і корупція, які йдуть, ні для кого не секрет, „з самої гори”. В Україні влада реалізує політтехнології, але не має усвідомленої і системної державної політики в жодній сфері буття. Через це тактика домінує над стратегією. „Злі язики” подейкують, що сотні корупціонерів, які піймані на гарячому, через місяць відпускаються на волю і повертаються на ті ж посади, де вже ними відпрацьовані корупційні схеми пограбування держави. Тому нібито одним пострілом вбивається два зайці. Гроші продовжують текти „на гору”, а піймані за руку корупціонери вмить стають „ручними”. Якщо вони не будуть виконувати всього, що їм говорить влада, справа в будь-який момент може бути відновлена.
Ті ж „злі язики”, плещуть, що і справа Гонгадзе не розслідується до рівня організаторів і замовників убивства журналіста тому, що декому дуже вигідно тримати у Верховній Раді і Київраді дуже „незалежні” фракції, які будуть робити все, що їм не скажуть, так як їхні боси замішані „по самі вуха”.
Чисто суб’єктивно, у нас поки що немає „українського Че Гевари”, яким у свій час був в Україні Степан Бандера. Точніше навпаки, це Че Гевара був аргентино-кубинським Степаном Бандерою. Саме так, бо Бандера у часі був першим. Але загинули вони однаково і всім їхнім багатством, був лише одяг на них у момент загибелі. До речі. старенький, запраний одяг. Жодної копійки на банківських рахунках ці безкорисливі герої-революціонери по собі не залишили. Тому їх і донині, навіть мертвих, так люблять одні, і так ненавидять інші. Так добре і комфортно живеться владним корупціонерам, коли всі навколо них такі ж, як і вони самі. Але ось з’являється людина, яка живе не заради тлінного, а вічного. Як, наприклад, Ісус Христос. Його спадок, як і спадок Степана Бандери, не поточить шашіль, не вкрадуть злодії, не з’їсть вогонь. І бачити таких людей. знати про їхнє існування для корупціонерів, суто психологічно, просто нестерпно.
В Україні немало людей, особливо з інтелігенції, які рвуть волосся на голові і істерично кричать: як могло таке трапитися, що під час Помаранчевої революції на саму гору винесло таку людину, якою є Віктор Ющенко? Це трагічна випадковість, волають вони. Нічого подібного, панове! Це історична необхідність і закономірність.
Звичайно, на початку 2005 року у Віктора Ющенка була реальна можливість увійти в світову історію, як найбільша історична особа ХХІ століття. Увійти до підручників історії всіх країн світу. Стати другим Наполеоном чи Вашингтоном. Це просто незаперечний факт. Він її повністю згаяв. Не міг не згаяти. Вимагати від зайця, щоб він став тигром, справа цілком утопічна. Лаяти зайця за те, що він не тигр, справа абсолютно безперспективна. Але і заєць, і тигр створені природою і для чогось призначені. Там де потрібен заєць, природа ніколи не поставить тигра, і навпаки. Там де потрібний сильний лідер, суспільство ніколи не поставить слабкого.
Помаранчева революція була революцією-ротацією, а не революцією-природним добором. Прийде час і українське суспільство висуне на „саму гору” не будь-кого, а найкращого, найрозумнішого, найдієвішого, найвольовішого, відібравший з кращих найкращого.
Дякуючи Вікторові Ющенку рівень довіри народу до так званих „ліберальних цінностей” близький до нуля. Дякуючи йому у нас навіть найнаївніші люди вже второпали, що біда держави, а отже і всіх її громадян, не в авторитарній системі правління, а в безвладді, беззаконні, корупції влади. Дякуючи Президенту, у нас уже понад 80% громадян віддає перевагу наведенню порядку будь-якими методами перед свободою. Ні для кого не6 секрет, що кількість врешті-решт неодмінно перейде у якість. Ось у цьому, напевно, і було призначення громадянина Ющенка.
Правління пана Кучми цілком закономірно закінчилося інтелігентною і безкровною Помаранчевою революцією і Ющенком, але другої такої революції вже не буде. Правління Віктора Ющенка не закінчиться другою Помаранчевою революцією і другим Ющенком. Все буде набагато драматичніше. Сотні людей стратять, тисячі відправлять до в’язниць, сотні тисяч втечуть з країни. До влади прийде український Кастро, Сталін, Гітлер чи Лі Куан Ю.
Так завжди було і так завжди буде в країнах, де корупція возвеличена в ранг державної політики. Винятків історія з географією не знають. Дай боже, щоб до влади у нас все таки прийшов український Лі Куан Ю, а не другий Фідель Кастро і Україна перетворилася на другий Сінгапур, де всі багаті, а не на другу Кубу, де всі бідні.
Петро Масляк,
віце-президент Академії наук вищої школи України, академік, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, доктор географічних наук (економічна та соціальна географія)
В тему:
Третій Гетьманат
Сингапурський гетьманат
Нова Угода партії снайперів
ТОР-130: розстрільний список?
Корупція та історія: історичні реалії й українські аналогії
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь