Протягом довгого періоду історії термін «креси» несе у собі певне політичне, історичне, культурне та етнічне забарвлення. Нагадаймо читачам, що кресами поляки, як правило, називають колишні свої східні території, східні окраїни Другої Речі Посполитої, але у вужчому значенні цього слова, креси – це перш за все сучасна територія Галичини.
Не зважаючи на те, що Галичина нині є невід’ємною частиною України, значна частина поляків і надалі вбачає у ній одвічну польську територію, яка була втрачена у 1939 році.
Можемо розуміти ностальгію тих поляків, що були насильно виселені комуністичним режимом і назавжди залишили свої домівки і могили рідних їм людей, але чимало з них поняття «креси» зводять у політичну площину. Цікаво, що представники різних «кресових» товариств та організацій не вживають цього терміну до Холмщини та Підляшшя чи Лемківщини, що нині є у складі демократичної Польщі. Ніхто з українців, навіть з тих, що були насильно виселені комуністичними режимами з рідних земель не називають Лемківщину, Надсяння, Холмщину чи Підляшшя «нашими кресами», хоч ностальгія українців до цих рідних їм територій є не меншою, ніж у поляків.
Як показали наші власні дослідження та спостереження, за останні роки, завдяки державній підтримці, по всій Галичині йде планомірне розширення прав польської меншини в усіх напрямках: історичному, культурному та релігійному, чого, на жаль, нема в українському Закерзонні, що нині перебуває у складі Польщі.
Ось лише останній із прикладів, що датований січнем 2012 р: у польському селі Мокре (яке колись було українським) влада планує вдвічі скоротити кількість класів в єдиній українській школі, яка «пережила» акцію «Вісла». (www.vgolos.com.ua). Водночас, як педагог, я знаю, що львівська міська влада всіляко сприяє діяльності двох львівських шкіл з польською мовою навчання. Належне ставлення до польської меншини в Галичині підкреслює наш європейський вибір і свідчить про здатність українців прощати. Хотілося б бачити те саме і в наших найближчих сусідів.
Щороку сотні тисяч польських громадян і в тому числі представників відвертих шовіністично-ностальгічних товариств, відвідують свої історичні та сакральні святині на території нашого краю. Масовим місцем паломництва став Личаківський цвинтар, де відновлено зруйнований комуністами, меморіал львівських «орльонт». Ще донедавна тут можна було почути промови далеко не культурального чи релігійного характеру.
На жаль, поки що таким місцем паломництва для українців не став Холм, де поховано першого українського короля – Данила Галицького, який збудував це місто і зробив його своєю столицею. Можливо дається взнаки брак відповідної громадської думки у нашій країні, де багато партій та політиків люблять звернутися до державницького досвіду короля Данила у своїх промовах, однак окрім назви аеропорту якихось конкретних заходів не пропонують.
На перший погляд, це недосяжна мета. Проте Ісус закликає без вагань братися до справи й негайно розпочинати стратегію «успадкування Землі», адже правильна стратегія сама згенерує необхідні ресурси...
Креси
Світ:
fedyk_20120130.jpg
Можемо розуміти ностальгію тих поляків, що були насильно виселені комуністичним режимом і назавжди залишили свої домівки і могили рідних їм людей, але чимало з них поняття «креси» зводять у політичну площину. Цікаво, що представники різних «кресових» товариств та організацій не вживають цього терміну до Холмщини та Підляшшя чи Лемківщини, що нині є у складі демократичної Польщі. Ніхто з українців, навіть з тих, що були насильно виселені комуністичними режимами з рідних земель не називають Лемківщину, Надсяння, Холмщину чи Підляшшя «нашими кресами», хоч ностальгія українців до цих рідних їм територій є не меншою, ніж у поляків.
Як показали наші власні дослідження та спостереження, за останні роки, завдяки державній підтримці, по всій Галичині йде планомірне розширення прав польської меншини в усіх напрямках: історичному, культурному та релігійному, чого, на жаль, нема в українському Закерзонні, що нині перебуває у складі Польщі.
Ось лише останній із прикладів, що датований січнем 2012 р: у польському селі Мокре (яке колись було українським) влада планує вдвічі скоротити кількість класів в єдиній українській школі, яка «пережила» акцію «Вісла». (www.vgolos.com.ua). Водночас, як педагог, я знаю, що львівська міська влада всіляко сприяє діяльності двох львівських шкіл з польською мовою навчання. Належне ставлення до польської меншини в Галичині підкреслює наш європейський вибір і свідчить про здатність українців прощати. Хотілося б бачити те саме і в наших найближчих сусідів.
Щороку сотні тисяч польських громадян і в тому числі представників відвертих шовіністично-ностальгічних товариств, відвідують свої історичні та сакральні святині на території нашого краю. Масовим місцем паломництва став Личаківський цвинтар, де відновлено зруйнований комуністами, меморіал львівських «орльонт». Ще донедавна тут можна було почути промови далеко не культурального чи релігійного характеру.
На жаль, поки що таким місцем паломництва для українців не став Холм, де поховано першого українського короля – Данила Галицького, який збудував це місто і зробив його своєю столицею. Можливо дається взнаки брак відповідної громадської думки у нашій країні, де багато партій та політиків люблять звернутися до державницького досвіду короля Данила у своїх промовах, однак окрім назви аеропорту якихось конкретних заходів не пропонують.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
«Щасливі реалісти, бо вони отримають допомогу» – третій крок до вічного життя та опанування планети Земля