Починаючи розмову про російську мову, слід перш за все пригадати, що Росія - це неслов'янська країна. До територій, населених стародавніми слов'янськими племенами, можна віднести лише Смоленськ, Курськ, Брянськ - території стародавніх кривичів (слов'янізованих балтів). Решта земель - фінські, де ніякі слов'яни ніколи не жили: чудь, мурома, мордва, пермь, вятічи та інші. Найголовніші топоніми історичної Московії - всі фінські: Москва, Муром, Рязань (Ерзя), Вологда, Кострома, Суздаль, Тула і т.д.
Ці території були за декілька століть завойовані слов'янами, але число колоністів (що побудували біля Ладоги Новгород) було в цих краях украй мале. У рідкісних городках-фортецях, заснованих ободрітами - русинами і норманнами (данцями і шведами), жила жменька колоніальних правителів з дружиною. А 90-95% населення краю було неслов'янськими тубільцями, що підкорялись цим більш цивілізованим окупантам.
Мовою колоній було слов'янське «койне» - тобто мова для спілкування між народами з різними діалектами і мовами. (Койне – будь-яка загальна народна мова, що виникла на грунті панівного діалекту. Новий тлумачний словник української мови)*. Поступово за багато століть місцеве тубільне населення переймало цей койне; у Новгородській землі, як пише академік Янов, цей процес зайняв мінімум 250 років - судячи по мові берестяних грамот, яка з саамської стає поступово арійською, слов'янською аналітичною мовою (з винесеними за слово флексіями) і тільки згодом нормальною слов'янською синтетичною мовою. До речі, про це і пише Нестор в «Повісті ...»; що саами Ладоги поступово вивчили слов'янську мову Рюріка і стали після цього називатися «словенами» - тобто, що розуміють слово, в протилежність «німцям» - тобто такими, що мови, що не розуміють.
Другими після ладозьких саамів стали переймати слов'янське койне північні фінські народи - мурома, весь (вепси), чудь, але у них процес зайняв значно більше часу, а у південніших фіннів безпосередньо мордовської Москви і її оточення усвоєння слов'янського койне затягнулося до петровських часів, а подекуди і збереглися свої відвічні тубільні мови - як мова ерзя Рязані або фінський говір вятичів.
Характерне «окання» населення Центральної Росії сьогодні помилково вважається «старослов'янським», хоча це - суто фінський діалект, який якраз і відображає незавершеність слов'янізації краю.
Під час Золотої Орди Московія на три століття йде до етнічно споріднених народів фінно-угрів, яких збирали під свою владу ординські царі. У цей період на мову регіону робить величезний вплив тюркська мова (як частина взагалі величезного впливу Азії). Показовою є книга Афанасія Нікітіна (кінець XV століття) про «ходіння за три моря». Там автор запросто переходить із слов'яно-фінського койне Московії на ординську мову, різниці в них не бачивши, а закінчує свою книжку подячною молитвою: «В ім'я аллаха Милостивого і Милосердного і Ісуса Духа Божія. Аллах великий...».
У середньовічній Московії існувало одночасно декілька мов. Біляслов'янське койне - як мова княжої знаті. Народні мови тубільців (фінські). Тюркські мови як релігійні в період перебування в Орді. І, нарешті, болгарська мова – як мова православних текстів і релігійних культів. Вся ця суміш у результаті і стала основою для нинішньої російської мови, співпадаючої в лексиці тільки на 30-40% з іншими слов'янськими мовами, у яких (включаючи білоруську і українську) цей збіг несумірно вище і складає 70-80%.
Сьогодні російські лінгвісти в основному зводять витоки сучасної російської мови тільки до двох складових: це народна мова Росії (зовсім не слов'янська, а слов'яно-фінське койне з великим тюркським і монгольським впливом) і болгарська (древньоболгарська), вона ж «церковнослов'янська». Як третю мову Росії можна назвати сучасну літературну російську мову, яка є абсолютно штучним кабінетним винаходом, таким «есперанто» на основі двох вказаних вище мов-джерел.
БОЛГАРСЬКА СКЛАДОВА
Чому нинішня російська мова більш схожа на болгарську і сербську мови, ніж на білоруську і українську? При цьому в одну мовну групу з російською відносять чомусь саме ці дві мови, а не болгарську і сербську. Це здається дивним, адже територіально Росія не межує з Балканами, а межує з білорусами і українцями, у яких в мовах майже немає ніякого болгарського впливу, а якщо він і знаходиться, то це - привнесені вже через Росію балканські мовні реалії.
У тому й справа, що в Росії своїх корінних слов'ян не було — слов'янське населення Новгорода і Пскова було повністю винищене Московією в 15 – 16 століттях. А тому вивчення тубільцями Московії слов'янської мови йшло через релігію, яка спиралася на болгарські тексти. От чому мордва Рязані, Москви, Тули, Костроми, Вятки, Мурома та інших фінських земель пізнавала слов'янську мову від болгарської мови - не маючи свого місцевого слов'янського.
А ось у Білорусі та Україні ситуація була іншою: тут місцеве населення все-таки мало народні слов'янські говори, які і не дозволили упроваджуватися болгарській лексиці з православних книг, підміняючи свою відвічну місцеву слов'янську лексику.
ЧИ Є СЛОВ'ЯНСЬКОЮ МОВА РОСІЇ?
Є три моменти, які посилено ховають всі російські лінгвісти (хоча, як в народі кажуть, шила в мішку не втаїш).
1) До XVIII століття мова Московії ніким у світі не вважалася руською мовою, а називалася конкретно мовою московитів, московською.
2) Руською мовою донині називалась саме і лише українська мова.
3) Мова Московії – москальська мова – до XVIII століття не визнавалася європейськими лінгвістами (зокрема слов'янських країн) навіть слов'янською мовою, а відносилась до фінських говорів.
Звичайно, сьогодні все не так: заради імперських інтересів завоювання слов'янських країн Росія зробила величезний вплив на свою лінгвістичну науку, ставлячи їй завдання надання мові Росії «слов'янського статусу». Причому, якби на захід від Росії жили німецькі народи, то точно так вона б доводила, що російська мова - з сім'ї німецьких мов: бо таке було б замовлення Імперії. І мовні реформи російської мови, початі ще Ломоносовим, були якраз направлені на акцентування її слабких слов'янських рис. Проте, як писав ще 150 років тому польський славіст Єжі Лещинський про споріднених слов'янам західних балтів, «пруську мову маємо набагато більше підстав вважатися слов'янською, чим великоросійську, у якої з польською мовою і іншими слов'янськими значно менше загального, ніж навіть у західно-балтської пруської мови».
Нагадаю, що Росія стала називатися «Росією» вперше офіційно тільки при Петрі I, який вважав колишню назву - Московія - темною і мракобісною. Петро не тільки став насильно голити бороди, заборонив носіння всіма жінками Московії чадри на азіатський зразок і заборонив гареми (тереми, де жінок тримали узаперті), але і в поїздках по Європі добивався від картографів, щоб відтепер на картах його країну називали не Московією або Моськовітією, як раніше, а Росією. І щоб самих московитів стали вперше в історії вважати слов'янами, що було загальною стратегією по «прорубуванню вікна до Європи» - укупі з проханням Петра перенести східну межу Європи від межі між Московією і Велике князівство литовське (ВКЛ) тепер уже до Уралу, включаючи тим самим вперше в історії географічно Московію до складу Європи.
До цього польські і чеські лінгвісти і творці слов'янських граматик чітко розмежовували руську мову (українську) і московську, а саму цю мову Московії не зараховували до сім'ї слов'янських мов. Бо мова Московії була мізерна на слов'янську лексику.
Як пише російський лінгвіст І.С.Улуханов в роботі «Розмовна мова Стародавньої Русі» («Русская речь» №5,1972), коло слов'янізмів, що регулярно повторювались в живій мові народу Московії, розширювалось дуже поволі. Записи живої усної мови, проведені іноземцями в Московії в ХV1-ХV11 століттях, включають тільки деякі слов'янізми на тлі основної маси місцевої фінської і тюркської лексики. У «Паризькому словнику московитів» (1586) серед ВСЬОГО СЛОВНИКА народу московитів знаходимо, як пише І.С.Улуханов, лише слова «владика» і «злат». У щоденнику-словнику англійця Річарда Джемса (1618-1619) їх вже більше – аж 16 слів («благо», «блажить», «бранить», «воскресенье», «воскреснуть», «враг», «время», «ладья», «немощь», «пещера», «помощь», «праздникъ», «прапоръ», «разробление», «сладкий», «храмъ»). У книзі «Граматики мови московитів» німецького ученого і мандрівника В. Лудольфа (1696) - їх вже 41 (причому, деякі з величезним фінським «оканням» в приставках типу «розсуждать»). Решта усної лексики московитів в цих розмовниках - фінська і тюркська.
У лінгвістів тієї епохи не було ніяких підстав відносити мову московитів до «слов'янських мов», так як самих слов'янізмів в усній мові не було (а саме усна мова народу є тут критерієм). А тому і розмовна мова Московії не вважалася ні слов'янською, ні навіть біляслов'янською: селяни Московії говорили на своїх фінських говірках. Характерний приклад: російської мови не знав і мордвин Іван Сусанін Костромського повіту, а його рідня, подаючи чолобитну цариці, платила товмачеві за переклад з фінської костромської на російську «государеву» мову. Кумедно, що сьогодні абсолютно мордовська Кострома вважається в Росії «еталоном» «русскості» і «славянства» (навіть рок-група є така, що співає мордовські пісні Костроми російською мовою, видаючи їх за нібито «славянськіє»), хоча ще два сторіччя тому ніхто в Костромі по-слов'янськи не розмовляв.
І той факт, що Московська церква віщала болгарською мовою (на якій писалися і державні папери Московії), – нічого не означав, оскільки вся Європа тоді в церквах говорила латиною і вела діловодство латинською мовою, і це ніяк не було пов'язано з тим, що за народи тут проживають. Нагадаю, що після Люблінської унії 1569 року, коли білоруси створили з поляками союзну державу - Республіку (по-польськи - Річ Посполита), ВКЛ зберігало своєю державною мовою русинську, а Польща ввела державною латинську мову. Але це зовсім не говорить про те, що народна мова поляків - це латинська мова, а поляки – це латиняни. Точно так і російська мова не була тоді народною в Московії-Росії - поки російські села її не вивчили.
Ось ще приклад: сьогодні (і здавна) в селах Смоленської, Курської і Брянської областей (що входили колись до складу ВКЛ) розмовляють зовсім не російською, а білоруською мовою. Літературною російською там не говорять, як і ніхто не «окає» - відображаючи фінський акцент, як в Рязанській або в Московській областях, а говорять абсолютно тією мовою, якою говорять селяни Вітебської або Мінської областей. Будь-який лінгвіст повинен робити один висновок: у цих російських областях живе білоруське населення, бо говорить білоруською мовою. Але це населення відносять етнічно чомусь до «окаючих» східних сусідів, які за часів Лудольфа там знали тільки 41 слов'янське слово. (Це стосується й українських етнічних територій сучасної Росії)*.
І.С.Улуханов пише, що кажучи про існування у московитів двох мов - слов'янської (церковної болгарської) і своєї московитської, В. Лудольф повідомляв в «Граматиці мови московитів»: «Чим більш ученим хто-небудь хоче здаватися, тим більше домішує він слов'янських виразів до своєї мови або в своїх писаннях, хоча деякі і сміються над тими, хто зловживає слов'янською мовою в звичайній мові».
Дивно! Що ж це за така «слов'янська мова» Москви, над якою сміються за вживання слов'янських слів замість своїх слів фінських і тюркських? Цього «двуязичія» не існувало ніде у слов'ян, окрім як в одній Московії. До речі, Статути ВКЛ були написані на найчистішій слов'янській мові - державній у Великому Князівстві Литовському і Руському, суто слов'янській державі, де литвинами були слов'яни - нинішні білоруси.
Ця проблема «двомовності» через відсутність в Росії народної слов'янської основи переслідувала завжди і творців літературної російської мови - як взагалі головна проблема російської мови. Вона пройшла «стадії розвитку терміну», називаючись спочатку московитською, потім російською при Ломоносові - до 1795 р., потім при окупації Росією в 1794 році (закріпленою формально в 1795) Білорусі та Західної і Центральної України довелося його міняти на «велікорусскоє нарєчіє русского язика». Саме так російська мова фігурувала в 1840-х у назві словника Даля («Толковый словарь великорусского наречия русского языка», де під самою руською мовою узагальнено розумілась білоруська, українська і російська), але сьогодні всі російські лінгвісти ненауково спотворили назву словника Даля до «Толковый словарь живого русского языка», хоча словника з такою назвою він ніколи не писав.)
У 1778 році в Москві була видана брошура письменника і лінгвіста Федора Григоровича Каріна «Письмо о преобразителях российского языка». Він писав: «Жахлива різниця між нашою мовою (усюди в роботі він називає її «московським нарєчієм») і слов'янською часто присікає у нас способи висловлюватися нею з тією вольностією, яка одна оживляє красномовство і яка отримується не іншим чим, як щоденною розмовою. ...Як майстерний садівник молодим прививком оновлює старе дерево, очищаючи засохлі на нім лози і тернії, при корені його, так великі письменники, поступили в перетворенні нашої мови, яка сама по собі була бідна, а підроблена до слов'янської зробилася ще потворнішою».
«Бідна» і «потворна» - це, звичайно, розходиться з майбутньою її оцінкою як «великої і могутньої». Виправданням тут служить факт, що Пушкін поки не народився для молодої зеленої мови, створеної тільки що експериментами Ломоносова.
Знову звертаю увагу: цієї проблеми ніколи не було у білорусів, поляків, чехів, болгар, українців, сербів і решти слов'ян - де мова селян органічно стає мовою країни і народу. Це суто російська унікальна проблема - як поєднувати фінську мову селян із слов'янською мовою держави (наприклад, в Білорусі це безглуздо: сперечатися про можливе «засилля слов'янізмів в письмовій мові», маючи на увазі, як в Росії, засилля болгарської лексики, коли сама білоруська лексика є такою ж абсолютно слов'янською лексикою і такими ж слов'янізмами - тобто немає самого предмету для такої суперечки, бо слов'янізми болгарської мови ніяк не можуть «зіпсувати» і без того заснованої тільки на слов'янізмах білоруської мови - маслом масло не зіпсуєш). У результаті російські лінгвісти героїчно поривають «пуповину» багатовікового зв'язку культури Москви з болгарською мовою, яку дружно знаходять «чужою», «химерною в умовах Росії», «гальмуючою становлення літературної російської мови». І відкидають болгарську мову, сміливо падаючи в лоно народної мови («московського нарєчія»), яка на 60-70% відсотків складається з неслов'янської лексики. Великими діячами, які здійснюють цю мовну революцію в Росії, Ф.Г.Карін в своїй роботі називає Феофана Прокоповича, М.В. Ломоносова і А.П. Сумарокова.
Так в самому кінці XVIII століття Росія відмовилася від слідування болгарській мові, яка її століттями, як мотузочок, утримувала в слов'янському полі і обертала «в слов'янство», - і стала лінгвістично себе вважати вільною і суверенною, визнаючи своєю мовою тепер не болгарську, а ту народну мову слов'янізованих фіннів, яка зовсім не мала, як болгарська, явних слов'янських рис. Патріотизм переміг слов'янську єдність.
СПРАВЖНЯ РУСЬКА МОВА
Метелій Смотрицький, руський просвітитель, що працював у Вільно і Києві, автор виданої в 1619 році в Евьє «Граматіки словенскія правильное синтагма», задовго до «революціонера» з російської лінгвістики Ломоносова, творця граматики російської мови, створював наукові основи мови русинів. Як і в Граматиці Л.Зизанія, він чітко відрізняв болгарську церковну мову від нашої.
Ясно абсолютно (як і далі по його книзі), що руською мовою автор вважає нинішню українську мову (точніше - ту русинську мову, яка в його час була загальною для білорусів і українців). А зовсім не мову Московії-Росії.
АЛФАВІТ
Загальна помилка: у Росії всі вважають, що пишуть «кирилицею», хоча нею ніхто в Росії не пише. Там пишуть абсолютно іншим алфавітом, вельми мало пов'язаним з кирилицею - це введений Петром I «цивільний алфавіт». Він кирилицею не є, оскільки Кирилом і Мефодієм не створювався.
Це імперський російський алфавіт, який Росія в царський і радянський період прагнула розповсюдити у всіх сусідів, навіть тюрок і фіннів. Старається це робити і сьогодні: не так давно Дума заборонила Карелії і Татарстану повернутися до латиниці, називаючи це «сепаратистськими підступами», хоча саме латиниця вдаліше відображає мовні реалії мов фіннів і татар. Взагалі ж це виглядає повним абсурдом: виходить, що Кирило і Мефодій створювали писемність зовсім не болгарам і чехам для можливості їм читати візантійські біблії, а для татар, що сповідають іслам. Але навіщо мусульманам православний алфавіт?
Коли хунта більшовиків захопила владу в Росії, то її комісари здійснили реформу мови великороса. По-перше, його перейменували в просто «русский»- щоб вичленувати «великодержавне імперське» «веліко-», одночасно змінюючи національність великоросів на рускіх. Що безграмотно, бо немає в російській мові такого, щоб назва національності раптом була прикметником, а не іменником (але що ви хочете від авторів нововведення Троцького і Свердлова, євреїв, що мало розбиралися в нюансах російської мови). І це одночасно невірно науково і політично, оскільки раніше єдиний (хай і штучно) в царській Росії рускій народ Білорусі, України і Росії тепер зводився тільки до народу одного РРФСР, а Білорусь і Україна тепер уже не вважалися Руссю і рускіми, бо рускіми тепер стали великороси - тільки частина руского народу, що існував при царизмі.
По-друге, Троцький і Свердлов провели глибоку реформу мови великороса, створивши «новий цивільний алфавіт».
А по-третє, Троцький наполягав на переході мови великороса на латиницю - «в цілях світової революції», і якби його точка зору перемогла, то алфавітом РРФСР і потім СРСР стала б латиниця. А в 1991 році Єльцин урочисто повертав би Росію на свою кирилицю. Ідея Троцького була тому не прийнята, що російська література створювалася саме на кирилиці, а Пушкін на латиниці не писав.
Все вище сказане дозволяє зрозуміти, чому в Росії таке значення відводиться культу Кирила і Мефодія, які, власне кажучи, ніколи до Росії ніякого відношення не мали, бо померли задовго до ухвалення Україною (Києвом) християнства, а ніякої Московії або тим більше Росії в їх часи не існувало на просторах Великої Мордовії Эрзя-Рязані (її столиці) і Великої Пермії - держав, що існували при Кирилові і Мефодії на місці нинішньої Росії. Бо вони створили в Моравії квазігрецький алфавіт для чехів раніше, ніж взагалі язичницька Русь з'явилася на території країн СНГ – з висадкою в районі саамської Ладоги колоністів-слов'ян ободритів Рюрика.
Ось тому РПЦ Москви і російські історики та ідеологи так активно і роздувають культ Кирила і Мефодія, щоб цим приховати величезні суперечності в їх уявленнях про себе як про нібито «слов'ян» - і приховати «небажані» факти.
До речі, Кирило і Мефодій ніякими «братами» не були, як не були і «греками», а були сирійцями, багатими православними з Дамаску (Сирія тоді була православною), найнятими Візантією для місії в Моравії (про це, напевно, треба докладніше розповісти в окремій статті). Найзабавніше в тому, що самі чехи, ради створення алфавіту яких приїхав Кирило, його взагалі ніяк не шанують і взагалі про нього не пам'ятають, хоча його звели в культ в Росії, куди він не приїздив.
Як мовиться, ось вже не знаєш - з ким знайдеш, а з ким втратиш...
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Неслов'янська Росія
Світ:
Починаючи розмову про російську мову, слід перш за все пригадати, що Росія - це неслов'янська країна. До територій, населених стародавніми слов'янськими племенами, можна віднести лише Смоленськ, Курськ, Брянськ - території стародавніх кривичів (слов'янізованих балтів). Решта земель - фінські, де ніякі слов'яни ніколи не жили: чудь, мурома, мордва, пермь, вятічи та інші. Найголовніші топоніми історичної Московії - всі фінські: Москва, Муром, Рязань (Ерзя), Вологда, Кострома, Суздаль, Тула і т.д.
Ці території були за декілька століть завойовані слов'янами, але число колоністів (що побудували біля Ладоги Новгород) було в цих краях украй мале. У рідкісних городках-фортецях, заснованих ободрітами - русинами і норманнами (данцями і шведами), жила жменька колоніальних правителів з дружиною. А 90-95% населення краю було неслов'янськими тубільцями, що підкорялись цим більш цивілізованим окупантам.
Мовою колоній було слов'янське «койне» - тобто мова для спілкування між народами з різними діалектами і мовами. (Койне – будь-яка загальна народна мова, що виникла на грунті панівного діалекту. Новий тлумачний словник української мови)*. Поступово за багато століть місцеве тубільне населення переймало цей койне; у Новгородській землі, як пише академік Янов, цей процес зайняв мінімум 250 років - судячи по мові берестяних грамот, яка з саамської стає поступово арійською, слов'янською аналітичною мовою (з винесеними за слово флексіями) і тільки згодом нормальною слов'янською синтетичною мовою. До речі, про це і пише Нестор в «Повісті ...»; що саами Ладоги поступово вивчили слов'янську мову Рюріка і стали після цього називатися «словенами» - тобто, що розуміють слово, в протилежність «німцям» - тобто такими, що мови, що не розуміють.
Другими після ладозьких саамів стали переймати слов'янське койне північні фінські народи - мурома, весь (вепси), чудь, але у них процес зайняв значно більше часу, а у південніших фіннів безпосередньо мордовської Москви і її оточення усвоєння слов'янського койне затягнулося до петровських часів, а подекуди і збереглися свої відвічні тубільні мови - як мова ерзя Рязані або фінський говір вятичів.
Характерне «окання» населення Центральної Росії сьогодні помилково вважається «старослов'янським», хоча це - суто фінський діалект, який якраз і відображає незавершеність слов'янізації краю.
Під час Золотої Орди Московія на три століття йде до етнічно споріднених народів фінно-угрів, яких збирали під свою владу ординські царі. У цей період на мову регіону робить величезний вплив тюркська мова (як частина взагалі величезного впливу Азії). Показовою є книга Афанасія Нікітіна (кінець XV століття) про «ходіння за три моря». Там автор запросто переходить із слов'яно-фінського койне Московії на ординську мову, різниці в них не бачивши, а закінчує свою книжку подячною молитвою: «В ім'я аллаха Милостивого і Милосердного і Ісуса Духа Божія. Аллах великий...».
У середньовічній Московії існувало одночасно декілька мов. Біляслов'янське койне - як мова княжої знаті. Народні мови тубільців (фінські). Тюркські мови як релігійні в період перебування в Орді. І, нарешті, болгарська мова – як мова православних текстів і релігійних культів. Вся ця суміш у результаті і стала основою для нинішньої російської мови, співпадаючої в лексиці тільки на 30-40% з іншими слов'янськими мовами, у яких (включаючи білоруську і українську) цей збіг несумірно вище і складає 70-80%.
Сьогодні російські лінгвісти в основному зводять витоки сучасної російської мови тільки до двох складових: це народна мова Росії (зовсім не слов'янська, а слов'яно-фінське койне з великим тюркським і монгольським впливом) і болгарська (древньоболгарська), вона ж «церковнослов'янська». Як третю мову Росії можна назвати сучасну літературну російську мову, яка є абсолютно штучним кабінетним винаходом, таким «есперанто» на основі двох вказаних вище мов-джерел.
БОЛГАРСЬКА СКЛАДОВА
Чому нинішня російська мова більш схожа на болгарську і сербську мови, ніж на білоруську і українську? При цьому в одну мовну групу з російською відносять чомусь саме ці дві мови, а не болгарську і сербську. Це здається дивним, адже територіально Росія не межує з Балканами, а межує з білорусами і українцями, у яких в мовах майже немає ніякого болгарського впливу, а якщо він і знаходиться, то це - привнесені вже через Росію балканські мовні реалії.
У тому й справа, що в Росії своїх корінних слов'ян не було — слов'янське населення Новгорода і Пскова було повністю винищене Московією в 15 – 16 століттях. А тому вивчення тубільцями Московії слов'янської мови йшло через релігію, яка спиралася на болгарські тексти. От чому мордва Рязані, Москви, Тули, Костроми, Вятки, Мурома та інших фінських земель пізнавала слов'янську мову від болгарської мови - не маючи свого місцевого слов'янського.
А ось у Білорусі та Україні ситуація була іншою: тут місцеве населення все-таки мало народні слов'янські говори, які і не дозволили упроваджуватися болгарській лексиці з православних книг, підміняючи свою відвічну місцеву слов'янську лексику.
ЧИ Є СЛОВ'ЯНСЬКОЮ МОВА РОСІЇ?
Є три моменти, які посилено ховають всі російські лінгвісти (хоча, як в народі кажуть, шила в мішку не втаїш).
1) До XVIII століття мова Московії ніким у світі не вважалася руською мовою, а називалася конкретно мовою московитів, московською.
2) Руською мовою донині називалась саме і лише українська мова.
3) Мова Московії – москальська мова – до XVIII століття не визнавалася європейськими лінгвістами (зокрема слов'янських країн) навіть слов'янською мовою, а відносилась до фінських говорів.
Звичайно, сьогодні все не так: заради імперських інтересів завоювання слов'янських країн Росія зробила величезний вплив на свою лінгвістичну науку, ставлячи їй завдання надання мові Росії «слов'янського статусу». Причому, якби на захід від Росії жили німецькі народи, то точно так вона б доводила, що російська мова - з сім'ї німецьких мов: бо таке було б замовлення Імперії. І мовні реформи російської мови, початі ще Ломоносовим, були якраз направлені на акцентування її слабких слов'янських рис. Проте, як писав ще 150 років тому польський славіст Єжі Лещинський про споріднених слов'янам західних балтів, «пруську мову маємо набагато більше підстав вважатися слов'янською, чим великоросійську, у якої з польською мовою і іншими слов'янськими значно менше загального, ніж навіть у західно-балтської пруської мови».
Нагадаю, що Росія стала називатися «Росією» вперше офіційно тільки при Петрі I, який вважав колишню назву - Московія - темною і мракобісною. Петро не тільки став насильно голити бороди, заборонив носіння всіма жінками Московії чадри на азіатський зразок і заборонив гареми (тереми, де жінок тримали узаперті), але і в поїздках по Європі добивався від картографів, щоб відтепер на картах його країну називали не Московією або Моськовітією, як раніше, а Росією. І щоб самих московитів стали вперше в історії вважати слов'янами, що було загальною стратегією по «прорубуванню вікна до Європи» - укупі з проханням Петра перенести східну межу Європи від межі між Московією і Велике князівство литовське (ВКЛ) тепер уже до Уралу, включаючи тим самим вперше в історії географічно Московію до складу Європи.
До цього польські і чеські лінгвісти і творці слов'янських граматик чітко розмежовували руську мову (українську) і московську, а саму цю мову Московії не зараховували до сім'ї слов'янських мов. Бо мова Московії була мізерна на слов'янську лексику.
Як пише російський лінгвіст І.С.Улуханов в роботі «Розмовна мова Стародавньої Русі» («Русская речь» №5,1972), коло слов'янізмів, що регулярно повторювались в живій мові народу Московії, розширювалось дуже поволі. Записи живої усної мови, проведені іноземцями в Московії в ХV1-ХV11 століттях, включають тільки деякі слов'янізми на тлі основної маси місцевої фінської і тюркської лексики. У «Паризькому словнику московитів» (1586) серед ВСЬОГО СЛОВНИКА народу московитів знаходимо, як пише І.С.Улуханов, лише слова «владика» і «злат». У щоденнику-словнику англійця Річарда Джемса (1618-1619) їх вже більше – аж 16 слів («благо», «блажить», «бранить», «воскресенье», «воскреснуть», «враг», «время», «ладья», «немощь», «пещера», «помощь», «праздникъ», «прапоръ», «разробление», «сладкий», «храмъ»). У книзі «Граматики мови московитів» німецького ученого і мандрівника В. Лудольфа (1696) - їх вже 41 (причому, деякі з величезним фінським «оканням» в приставках типу «розсуждать»). Решта усної лексики московитів в цих розмовниках - фінська і тюркська.
У лінгвістів тієї епохи не було ніяких підстав відносити мову московитів до «слов'янських мов», так як самих слов'янізмів в усній мові не було (а саме усна мова народу є тут критерієм). А тому і розмовна мова Московії не вважалася ні слов'янською, ні навіть біляслов'янською: селяни Московії говорили на своїх фінських говірках. Характерний приклад: російської мови не знав і мордвин Іван Сусанін Костромського повіту, а його рідня, подаючи чолобитну цариці, платила товмачеві за переклад з фінської костромської на російську «государеву» мову. Кумедно, що сьогодні абсолютно мордовська Кострома вважається в Росії «еталоном» «русскості» і «славянства» (навіть рок-група є така, що співає мордовські пісні Костроми російською мовою, видаючи їх за нібито «славянськіє»), хоча ще два сторіччя тому ніхто в Костромі по-слов'янськи не розмовляв.
І той факт, що Московська церква віщала болгарською мовою (на якій писалися і державні папери Московії), – нічого не означав, оскільки вся Європа тоді в церквах говорила латиною і вела діловодство латинською мовою, і це ніяк не було пов'язано з тим, що за народи тут проживають. Нагадаю, що після Люблінської унії 1569 року, коли білоруси створили з поляками союзну державу - Республіку (по-польськи - Річ Посполита), ВКЛ зберігало своєю державною мовою русинську, а Польща ввела державною латинську мову. Але це зовсім не говорить про те, що народна мова поляків - це латинська мова, а поляки – це латиняни. Точно так і російська мова не була тоді народною в Московії-Росії - поки російські села її не вивчили.
Ось ще приклад: сьогодні (і здавна) в селах Смоленської, Курської і Брянської областей (що входили колись до складу ВКЛ) розмовляють зовсім не російською, а білоруською мовою. Літературною російською там не говорять, як і ніхто не «окає» - відображаючи фінський акцент, як в Рязанській або в Московській областях, а говорять абсолютно тією мовою, якою говорять селяни Вітебської або Мінської областей. Будь-який лінгвіст повинен робити один висновок: у цих російських областях живе білоруське населення, бо говорить білоруською мовою. Але це населення відносять етнічно чомусь до «окаючих» східних сусідів, які за часів Лудольфа там знали тільки 41 слов'янське слово. (Це стосується й українських етнічних територій сучасної Росії)*.
І.С.Улуханов пише, що кажучи про існування у московитів двох мов - слов'янської (церковної болгарської) і своєї московитської, В. Лудольф повідомляв в «Граматиці мови московитів»: «Чим більш ученим хто-небудь хоче здаватися, тим більше домішує він слов'янських виразів до своєї мови або в своїх писаннях, хоча деякі і сміються над тими, хто зловживає слов'янською мовою в звичайній мові».
Дивно! Що ж це за така «слов'янська мова» Москви, над якою сміються за вживання слов'янських слів замість своїх слів фінських і тюркських? Цього «двуязичія» не існувало ніде у слов'ян, окрім як в одній Московії. До речі, Статути ВКЛ були написані на найчистішій слов'янській мові - державній у Великому Князівстві Литовському і Руському, суто слов'янській державі, де литвинами були слов'яни - нинішні білоруси.
Ця проблема «двомовності» через відсутність в Росії народної слов'янської основи переслідувала завжди і творців літературної російської мови - як взагалі головна проблема російської мови. Вона пройшла «стадії розвитку терміну», називаючись спочатку московитською, потім російською при Ломоносові - до 1795 р., потім при окупації Росією в 1794 році (закріпленою формально в 1795) Білорусі та Західної і Центральної України довелося його міняти на «велікорусскоє нарєчіє русского язика». Саме так російська мова фігурувала в 1840-х у назві словника Даля («Толковый словарь великорусского наречия русского языка», де під самою руською мовою узагальнено розумілась білоруська, українська і російська), але сьогодні всі російські лінгвісти ненауково спотворили назву словника Даля до «Толковый словарь живого русского языка», хоча словника з такою назвою він ніколи не писав.)
У 1778 році в Москві була видана брошура письменника і лінгвіста Федора Григоровича Каріна «Письмо о преобразителях российского языка». Він писав: «Жахлива різниця між нашою мовою (усюди в роботі він називає її «московським нарєчієм») і слов'янською часто присікає у нас способи висловлюватися нею з тією вольностією, яка одна оживляє красномовство і яка отримується не іншим чим, як щоденною розмовою. ...Як майстерний садівник молодим прививком оновлює старе дерево, очищаючи засохлі на нім лози і тернії, при корені його, так великі письменники, поступили в перетворенні нашої мови, яка сама по собі була бідна, а підроблена до слов'янської зробилася ще потворнішою».
«Бідна» і «потворна» - це, звичайно, розходиться з майбутньою її оцінкою як «великої і могутньої». Виправданням тут служить факт, що Пушкін поки не народився для молодої зеленої мови, створеної тільки що експериментами Ломоносова.
Знову звертаю увагу: цієї проблеми ніколи не було у білорусів, поляків, чехів, болгар, українців, сербів і решти слов'ян - де мова селян органічно стає мовою країни і народу. Це суто російська унікальна проблема - як поєднувати фінську мову селян із слов'янською мовою держави (наприклад, в Білорусі це безглуздо: сперечатися про можливе «засилля слов'янізмів в письмовій мові», маючи на увазі, як в Росії, засилля болгарської лексики, коли сама білоруська лексика є такою ж абсолютно слов'янською лексикою і такими ж слов'янізмами - тобто немає самого предмету для такої суперечки, бо слов'янізми болгарської мови ніяк не можуть «зіпсувати» і без того заснованої тільки на слов'янізмах білоруської мови - маслом масло не зіпсуєш). У результаті російські лінгвісти героїчно поривають «пуповину» багатовікового зв'язку культури Москви з болгарською мовою, яку дружно знаходять «чужою», «химерною в умовах Росії», «гальмуючою становлення літературної російської мови». І відкидають болгарську мову, сміливо падаючи в лоно народної мови («московського нарєчія»), яка на 60-70% відсотків складається з неслов'янської лексики. Великими діячами, які здійснюють цю мовну революцію в Росії, Ф.Г.Карін в своїй роботі називає Феофана Прокоповича, М.В. Ломоносова і А.П. Сумарокова.
Так в самому кінці XVIII століття Росія відмовилася від слідування болгарській мові, яка її століттями, як мотузочок, утримувала в слов'янському полі і обертала «в слов'янство», - і стала лінгвістично себе вважати вільною і суверенною, визнаючи своєю мовою тепер не болгарську, а ту народну мову слов'янізованих фіннів, яка зовсім не мала, як болгарська, явних слов'янських рис. Патріотизм переміг слов'янську єдність.
СПРАВЖНЯ РУСЬКА МОВА
Метелій Смотрицький, руський просвітитель, що працював у Вільно і Києві, автор виданої в 1619 році в Евьє «Граматіки словенскія правильное синтагма», задовго до «революціонера» з російської лінгвістики Ломоносова, творця граматики російської мови, створював наукові основи мови русинів. Як і в Граматиці Л.Зизанія, він чітко відрізняв болгарську церковну мову від нашої.
Ясно абсолютно (як і далі по його книзі), що руською мовою автор вважає нинішню українську мову (точніше - ту русинську мову, яка в його час була загальною для білорусів і українців). А зовсім не мову Московії-Росії.
АЛФАВІТ
Загальна помилка: у Росії всі вважають, що пишуть «кирилицею», хоча нею ніхто в Росії не пише. Там пишуть абсолютно іншим алфавітом, вельми мало пов'язаним з кирилицею - це введений Петром I «цивільний алфавіт». Він кирилицею не є, оскільки Кирилом і Мефодієм не створювався.
Це імперський російський алфавіт, який Росія в царський і радянський період прагнула розповсюдити у всіх сусідів, навіть тюрок і фіннів. Старається це робити і сьогодні: не так давно Дума заборонила Карелії і Татарстану повернутися до латиниці, називаючи це «сепаратистськими підступами», хоча саме латиниця вдаліше відображає мовні реалії мов фіннів і татар. Взагалі ж це виглядає повним абсурдом: виходить, що Кирило і Мефодій створювали писемність зовсім не болгарам і чехам для можливості їм читати візантійські біблії, а для татар, що сповідають іслам. Але навіщо мусульманам православний алфавіт?
Коли хунта більшовиків захопила владу в Росії, то її комісари здійснили реформу мови великороса. По-перше, його перейменували в просто «русский»- щоб вичленувати «великодержавне імперське» «веліко-», одночасно змінюючи національність великоросів на рускіх. Що безграмотно, бо немає в російській мові такого, щоб назва національності раптом була прикметником, а не іменником (але що ви хочете від авторів нововведення Троцького і Свердлова, євреїв, що мало розбиралися в нюансах російської мови). І це одночасно невірно науково і політично, оскільки раніше єдиний (хай і штучно) в царській Росії рускій народ Білорусі, України і Росії тепер зводився тільки до народу одного РРФСР, а Білорусь і Україна тепер уже не вважалися Руссю і рускіми, бо рускіми тепер стали великороси - тільки частина руского народу, що існував при царизмі.
По-друге, Троцький і Свердлов провели глибоку реформу мови великороса, створивши «новий цивільний алфавіт».
А по-третє, Троцький наполягав на переході мови великороса на латиницю - «в цілях світової революції», і якби його точка зору перемогла, то алфавітом РРФСР і потім СРСР стала б латиниця. А в 1991 році Єльцин урочисто повертав би Росію на свою кирилицю. Ідея Троцького була тому не прийнята, що російська література створювалася саме на кирилиці, а Пушкін на латиниці не писав.
Все вище сказане дозволяє зрозуміти, чому в Росії таке значення відводиться культу Кирила і Мефодія, які, власне кажучи, ніколи до Росії ніякого відношення не мали, бо померли задовго до ухвалення Україною (Києвом) християнства, а ніякої Московії або тим більше Росії в їх часи не існувало на просторах Великої Мордовії Эрзя-Рязані (її столиці) і Великої Пермії - держав, що існували при Кирилові і Мефодії на місці нинішньої Росії. Бо вони створили в Моравії квазігрецький алфавіт для чехів раніше, ніж взагалі язичницька Русь з'явилася на території країн СНГ – з висадкою в районі саамської Ладоги колоністів-слов'ян ободритів Рюрика.
Ось тому РПЦ Москви і російські історики та ідеологи так активно і роздувають культ Кирила і Мефодія, щоб цим приховати величезні суперечності в їх уявленнях про себе як про нібито «слов'ян» - і приховати «небажані» факти.
До речі, Кирило і Мефодій ніякими «братами» не були, як не були і «греками», а були сирійцями, багатими православними з Дамаску (Сирія тоді була православною), найнятими Візантією для місії в Моравії (про це, напевно, треба докладніше розповісти в окремій статті). Найзабавніше в тому, що самі чехи, ради створення алфавіту яких приїхав Кирило, його взагалі ніяк не шанують і взагалі про нього не пам'ятають, хоча його звели в культ в Росії, куди він не приїздив.
Як мовиться, ось вже не знаєш - з ким знайдеш, а з ким втратиш...
* - примітка перекладача.
----------------------------
В тему:
Мова і війна
Україні потрібен новий Сенсар
12 фактів про давність української мови
Позичена самобутність
Текст книги: Володимир Белінський. «Страна Моксель»
Країна Моксель, або чому московитів почали називати кацапами
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков