"Містер Іден, а Ви можете запропонувати мені щось ще на цій карті післявоєнного розділу Європи?"
Підбірка ілюстрацій з німецького сатиричного тижневика "Simplicissimus" (1943)
Розтерзана Європа
"Ти зможеш зжерти її, коли я тобі це дозволю, але за умови, що потім ти не станеш накидатися на мене".
Рузвельт і більшовизм
"Мої дорогі європейці, ви бачите, що ця тваринка стала повністю приборканої і миролюбною. І ви можете вірити в те, що вона забезпечить ваш захист і принесе вам вічний мир".
Лорд Бівербрук (газетний магнат і міністр в британському уряді)
"Англія була б задоволена, якщо Радянський Союз незабаром знайде переважне становище в Європі"
Французький генерал Де Голль став новим улюбленцем Москви.
Вбивця
"Я не розумію, що ви маєте проти мене – я всього лише хочу принести мир Європі".
Злісний радянський звір. Він хоче викрасти Європу.
Не дратуй
"Пан Сікорський (прем'єр-міністр Польського уряду у вигнанні), підіть геть. Ви не повинні дратувати цю тварину – інакше вона з'їсть нас обох".
Польський радіорепортаж з радянського раю
"... і ми, поляки, бачимо, що Радянський Союз, забезпечить нам безпечне майбутнє!"
Едемський сад
Картина майбутнього життя в Європі в умовах радянського раю.
«Simplicissimus»
«Simplicissimus» – сатиричний тижневик в Німеччині, який видавався з 4 квітня 1896 року по 13 вересня 1944 року в Мюнхені. Емблемою журналу був створений художником Томасом Т. Гейне червоний бульдог на чорному тлі. Журнал був заснований видавцем Альбертом Лангеном і художником Т.Т. Гейне і спершу розглядався своїми творцями як подоба літературно-художнього видання, за прикладом французького «Gil Blas Illustré». Метою сатиричних опусів журналу були церква, дрібнобуржуазна міщанська мораль, зовнішня політика кайзерівської Німеччини, чиновництво і бюрократія, реакційна вояччина і ін. В Австро-Угорщині «Simplicissimus» був заборонений.
Однак незабаром журнал випускався вже як сатирично-гумористичний. Першого номера, що вийшов величезним накладом в 480.000 примірників, розпродано було дуже мало (близько 1.000, за ціною в 10 пфенігів). Незабаром, проте, «Simplicissimus» завойовує у читачів велику популярність і через деякий час починає приносити дохід видавцям.
Серед авторів і співробітників журналу слід назвати наступні прізвища: Герман Гессе, Томас Манн, Генріх Манн, Еріх Кестнер, Людвіг Тома, Густав Майринк, Карл Арнольд, Франк Ведекинд, Якоб Вассерман, Альфред Кубін, Бруно Пауль, Генріх Цилле, Гуго фон Гофмансталь, Георг Гросс, Олаф Гульбранссон, Кеті Кольвиц, Курт Тухольский.
Під час Першої Світової війни «Simplicissimus» втратив сатиричну тональність, почав друкувати патріотичні і пропагандистські матеріали, а мішенню його критики стали противники Німеччини. Такий різкий розворот шокував багатьох колишніх прихильників «Simplicissimus» з лав лівої інтелігенції. У той же час деякі діячі культури журнал підтримали, в тому числі Томас Манн. Після закінчення війни редакція довго не могла визначитися у своїй політиці. У 1919-24 роках, з одного боку, вона дозволяла собі іноді досить гостру критику ситуації в Німеччині, з іншого – продовжувала триматися дуже ворожої позиції по відношенню до її колишніх військових супротивників, особливо до Франції і Росії. Поступово «Simplicissimus» втрачає свою довоєнну гостроту і загально німецьке значення, чому сприяло також становлення Берліна як культурного центру країни.
Положення видання почало поліпшуватися з 1924 року, коли редактором його стає Герман Зінсхеймер і в журнал починають повертатися деякі талановиті автори – К. Тухольский, К. Кольвиц, І. Рінгельнац і інші. У 1929 році «Simplicissimus» очолив журналіст Франц Шенбернер, який дотримується радикально-революційних поглядів, і до 1933 року журнал знову є одним з найпопулярніших видань Німеччини.
У лютому 1933 року редакція «Simplicissimus» була розгромлена штурмовиками СА, автори і художники єврейського походження були вигнані, в тому числі сам Т. Гейне. В той же час, О. Гульбранссон, К. Арнольд і ряд інших художників і журналістів залишилися на своїх місцях. Еріх Шилінг, наприклад, перший активний критик націонал-соціалізму, з 1933 року стає його захопленим пропагандистом. Ця позиція викликала хвилю обурення серед емігрантів-антифашистів. Так, Клаус Манн писав: «З усіх друкованих в Третьому Рейху гидот для мене т. зв. «сатиричний» тижневик «Simplicissimus» найбільш огидний ... » (в «Новому щоденнику», 1937). Журнал, що видавався в Третьому Рейху, зумів опублікувати чимало і талановитих творів – в тому числі гумористичні вірші Ойгена Рота, перші твори Вольфганга Борхерта, оригінальні малюнки художниці Франціски Білек, засновниці сучасної німецької культури коміксу. Продовжував публікувати в ««Simplicissimus»» свої малюнки аж до його закриття А. Кубін.
13 вересня 1944 року вийшов останній номер журналу – як відповідь на втому від війни його весь перший лист займав малюнок Отто Нюкеля під назвою «Битва привидів», що зображав величезні руїни, що нагромаджуються, заповнені скелетами полеглих воїнів…
У 1954-67 рр. «Simplicissimus» знову виходив у Мюнхені, потім спроби відродити журнал робилися в 1981-82 і в 1997-98 роках.
Джерела:
Інтернет-публікації.
Немецкая сатира на тему войны против СССР в еженедельнике "Simplicissimus", 1941-1943 гг. // http://propagandahistory.ru/2321/Nemetskaya-satira-na-temu-voyny-protiv-SSSR-v-ezhenedelnike-Simplicissimus--1941-1943-gg/
Simplicissimus. Eine Auswahl der Jahrgänge 1896—1914 von Richard Christ. Rütten & Loening (DDR). 1978.
Наші інтереси:
Вивчати досвід пропаганди і інформаційних війн минулого; творчо використовувати спадщину в галузі пропаганди для сучасних потреб боротьби з ворогом.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Образ Європи під більшовицькою окупацією в пропаганді Третього Райху
Світ:
Спецтема:
Сатиричний тижневик Simplicissimus, як інформаційна зброя Третього Райху.
0214650735989001.jpg
Підбірка ілюстрацій з німецького сатиричного тижневика "Simplicissimus" (1943)
Розтерзана Європа
"Ти зможеш зжерти її, коли я тобі це дозволю, але за умови, що потім ти не станеш накидатися на мене".
Рузвельт і більшовизм
"Мої дорогі європейці, ви бачите, що ця тваринка стала повністю приборканої і миролюбною. І ви можете вірити в те, що вона забезпечить ваш захист і принесе вам вічний мир".
Лорд Бівербрук (газетний магнат і міністр в британському уряді)
"Англія була б задоволена, якщо Радянський Союз незабаром знайде переважне становище в Європі"
Французький генерал Де Голль став новим улюбленцем Москви.
Вбивця
"Я не розумію, що ви маєте проти мене – я всього лише хочу принести мир Європі".
Злісний радянський звір. Він хоче викрасти Європу.
Не дратуй
"Пан Сікорський (прем'єр-міністр Польського уряду у вигнанні), підіть геть. Ви не повинні дратувати цю тварину – інакше вона з'їсть нас обох".
Польський радіорепортаж з радянського раю
"... і ми, поляки, бачимо, що Радянський Союз, забезпечить нам безпечне майбутнє!"
Едемський сад
Картина майбутнього життя в Європі в умовах радянського раю.
«Simplicissimus»
«Simplicissimus» – сатиричний тижневик в Німеччині, який видавався з 4 квітня 1896 року по 13 вересня 1944 року в Мюнхені. Емблемою журналу був створений художником Томасом Т. Гейне червоний бульдог на чорному тлі. Журнал був заснований видавцем Альбертом Лангеном і художником Т.Т. Гейне і спершу розглядався своїми творцями як подоба літературно-художнього видання, за прикладом французького «Gil Blas Illustré». Метою сатиричних опусів журналу були церква, дрібнобуржуазна міщанська мораль, зовнішня політика кайзерівської Німеччини, чиновництво і бюрократія, реакційна вояччина і ін. В Австро-Угорщині «Simplicissimus» був заборонений.
Однак незабаром журнал випускався вже як сатирично-гумористичний. Першого номера, що вийшов величезним накладом в 480.000 примірників, розпродано було дуже мало (близько 1.000, за ціною в 10 пфенігів). Незабаром, проте, «Simplicissimus» завойовує у читачів велику популярність і через деякий час починає приносити дохід видавцям.
Серед авторів і співробітників журналу слід назвати наступні прізвища: Герман Гессе, Томас Манн, Генріх Манн, Еріх Кестнер, Людвіг Тома, Густав Майринк, Карл Арнольд, Франк Ведекинд, Якоб Вассерман, Альфред Кубін, Бруно Пауль, Генріх Цилле, Гуго фон Гофмансталь, Георг Гросс, Олаф Гульбранссон, Кеті Кольвиц, Курт Тухольский.
Під час Першої Світової війни «Simplicissimus» втратив сатиричну тональність, почав друкувати патріотичні і пропагандистські матеріали, а мішенню його критики стали противники Німеччини. Такий різкий розворот шокував багатьох колишніх прихильників «Simplicissimus» з лав лівої інтелігенції. У той же час деякі діячі культури журнал підтримали, в тому числі Томас Манн. Після закінчення війни редакція довго не могла визначитися у своїй політиці. У 1919-24 роках, з одного боку, вона дозволяла собі іноді досить гостру критику ситуації в Німеччині, з іншого – продовжувала триматися дуже ворожої позиції по відношенню до її колишніх військових супротивників, особливо до Франції і Росії. Поступово «Simplicissimus» втрачає свою довоєнну гостроту і загально німецьке значення, чому сприяло також становлення Берліна як культурного центру країни.
Положення видання почало поліпшуватися з 1924 року, коли редактором його стає Герман Зінсхеймер і в журнал починають повертатися деякі талановиті автори – К. Тухольский, К. Кольвиц, І. Рінгельнац і інші. У 1929 році «Simplicissimus» очолив журналіст Франц Шенбернер, який дотримується радикально-революційних поглядів, і до 1933 року журнал знову є одним з найпопулярніших видань Німеччини.
У лютому 1933 року редакція «Simplicissimus» була розгромлена штурмовиками СА, автори і художники єврейського походження були вигнані, в тому числі сам Т. Гейне. В той же час, О. Гульбранссон, К. Арнольд і ряд інших художників і журналістів залишилися на своїх місцях. Еріх Шилінг, наприклад, перший активний критик націонал-соціалізму, з 1933 року стає його захопленим пропагандистом. Ця позиція викликала хвилю обурення серед емігрантів-антифашистів. Так, Клаус Манн писав: «З усіх друкованих в Третьому Рейху гидот для мене т. зв. «сатиричний» тижневик «Simplicissimus» найбільш огидний ... » (в «Новому щоденнику», 1937). Журнал, що видавався в Третьому Рейху, зумів опублікувати чимало і талановитих творів – в тому числі гумористичні вірші Ойгена Рота, перші твори Вольфганга Борхерта, оригінальні малюнки художниці Франціски Білек, засновниці сучасної німецької культури коміксу. Продовжував публікувати в ««Simplicissimus»» свої малюнки аж до його закриття А. Кубін.
13 вересня 1944 року вийшов останній номер журналу – як відповідь на втому від війни його весь перший лист займав малюнок Отто Нюкеля під назвою «Битва привидів», що зображав величезні руїни, що нагромаджуються, заповнені скелетами полеглих воїнів…
У 1954-67 рр. «Simplicissimus» знову виходив у Мюнхені, потім спроби відродити журнал робилися в 1981-82 і в 1997-98 роках.
Джерела:
Вивчати досвід пропаганди і інформаційних війн минулого; творчо використовувати спадщину в галузі пропаганди для сучасних потреб боротьби з ворогом.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»