Прогрес людського суспільства пов’язаний з принципом моногамності настільки, наскільки виживання найбільш досконалих представників роду людського є неможливим поза його межами.
Неприродною треба вважати насолоду, викликану не предметом, а уявою про цей предмет, бо мета зникає (І. Кант)
Якби людиною керували тільки природні потреби, світ давно став би раєм.
Над сучасним капіталістичним суспільством домінує уявлення про необмеженість матеріальних потреб людини (без такої ідеології дане суспільство не змогло б існувати).
Дані потреби зумовлюють мету, якої ніколи не можна буде досягнути, адже ніколи нікому не вистачить ні грошей, ні авт, ні жінок, якщо ув’язувати споживчу корисність цих благ з їхніми об’єктивними характеристиками. Завжди знайдеться краща «тачка», більша сума «бабла» та крутіша «тьолка», якої знову захочеться.
У цій ментальності людина деградує до суто матеріальної істоти, раба матеріальних благ (що дає в руки владу розпорядникам цих благ), а будь-який потяг до духовності чи просто суспільного прогресу трактується як «утопія», «комплекси» чи навіть психологічні відхилення.
Об’єктивні характеристики матеріальних благ, що прямо суперечать їхньому призначенню – задовольняти суб’єктивні потреби людини – породжені їхньою функцією мірила відносного статусу індивіда. Потяг до збільшення свого відносного статусу, в свою чергу, є сублімацією цілком природньої людської потреби – продовження свого роду.
Репродуктивний інстинкт – основа виживання людини в часі та, відповідно, база для всіх її духовних потреб. Саме через прагнення до «вічного життя» (в генах нащадків чи в свідомості майбутніх поколінь) людина виходить на зв’язок з Всесвітом.
Якщо спрямувати задоволення цього інстинкту на матеріальне нагромадження, то духовна мета суспільства стане неактуальною, будь-який суспільний прогрес припиниться, суспільство деградуватиме і рано чи пізно цілковито вимре.
Тому, щоб перейти від деградації до розвитку, потрібно в першу чергу відновити природню функцію статевого потягу людини.
Приведення матеріальних потреб людини до природнього стану є основою всіх релігій та духовних практик, а боротьба з розпустою – першим завданням, яке вирішували всі творці усіх цивілізацій (ті, що не змогли вирішити дану проблему, очевидно, не змогли нічого путнього й створити, і тому історія їхніх імен не зафіксувала)...
Уявімо собі досконало організований колектив більш-менш ментально однорідних індивідів. Норми праці в цьому колективі є приблизно однаковими та відповідають можливостям кожного члена, тому труд не викликає особливої відрази. В якийсь певний час цей колектив збирається в одному приміщенні на обід, де на кожного чекає його порція їжі, цілком достатня для того, щоб насититися. Це мінімізує суспільні витрати: кухар точно знає, що хто любить, коли, чого й скільки готувати, і як сервірувати, кожен член суспільства точно знає, що на нього чекає його тарілка, всі дії приведені до автоматизму і не відволікають ні інтелекту, ні творчих сил від продуктивної сфери.
В колективі панують взаємоповага та взаємовиручка, адже жодних суперечок з приводу поділу спільного добра не виникає, зате кожен розуміє, що розмір його тарілки напряму залежить від того, як кожен виконує свої суспільні обов’язки, і в першу чергу проектує це розуміння на самого себе.
Тому люди, зустрічаючись за обідом, спілкуються на ті теми, які їх об’єднують, виносячи з цього якусь користь та задоволення, і раді, коли можуть комусь допомогти, адже ця допомога в кінцевому рахунку принесе користь їм самим.
Після роботи кожен відправляється туди, де йому найбільше цікаво й корисно провести свій вільний час: все, що йому потрібно, в нього є, й усім вистачає, бо ніхто не бере більше, ніж потребує.
Отже, ніхто не простягне руки до чужої частки, і можна не боятися, що тебе залишать з нічим. Навпаки – кожен буде зацікавленим, щоб ти отримав все, що тобі необхідне (сподіваючись на таке саме твоє ставлення до себе), і в тебе не виникало бажання поцупити щось у ближнього.
А головне – ніхто не використовуватиме матеріальні блага для особистого вивищення, і дбатиме за всіх інших, як за самого себе. Адже незадоволеність хоча б одного зруйнує гармонію й принесе деструкцію в систему в цілому...
Принцип моногамності стосується шлюбного життя і регулює взаємостосунки представників протилежних статей. Він передбачає дошлюбну незайманість та наявність одного партнера протягом всього життя.
В основу цього принципу покладена філософія цілісності Всесвіту. Згідно цієї філософії, кожна людина є елементом системи, яка наділяє індивіда всіма його властивостями, відповідно, для кожної людини існує своя «половинка», в стосунках з якою людина формує ніби єдине ціле – сім’ю; і ця сім’я створює систему з новими якостями, що робить досконалішою саму людину.
«Половинка» – поняття об’єктивне, «дане Богом», відповідно, людині можна лише її знайти та пошлюбити.
Звідси – сакральне значення шлюбу: поєднання «половинок», насамперед духовне, виконання Божої волі, здійснення своїх фунцій як елемента Всесвіту, акт вдосконалення Всесвіту в цілому, словом – виконання людиною своєї духовної місії.
Недотримання цього приводить людину в протиріччя з Всесвітом і неминуче відбивається на її загальному самопочутті та особливо – на її майбутньому.
Однак, важливішим для нас є те, що поєднання «половинок» гармонізує життя як окремої людини, так і спільноти в цілому, і тому дає кардинальний приріст якості життя без збільшення матеріального споживання чи розширення особистих свобод.
Це відбувається завдяки оптимальній сумісності «половинок», порівняно з усіма іншими варіантами шлюбного розподілу.
Життя зі своєю «половинкою» – те саме, що носити одяг, пошитий за твоєю міркою, стилем, вподобаннями і т.п. Життя з «половинкою» чужою – це носіння взуття чужого розміру й фасону.
Зрозуміло, що жодна людина добровільно ніколи б не згодилася проміняти свою «половинку» на що-небудь інше. Однак, історичний досвід дає дещо іншу картину.
Причиною цьому були як суб’єктивні фактори: династичні шлюби, шлюби з метою примноження сімейного капіталу, психічна неповноцінність індивіда, що змушувала його змінювати своїх партнерів, як рукавички, соціальна нерівність і т.п.; так і об’єктивна неможливість визначення «половинки» з яким-небудь задовільним рівнем гарантії. Внаслідок цього в сімейних стосунках нагромаджувалося більше помилок, ніж досягнень, прагнення індивіда до самореалізації в шлюбі замінювалося на дотримання різноманітних умовностей, внаслідок чого шлюб став формальністю й антиподом щасливого життя.
Що є абсолютним безглуздям, адже саме шлюб з «половинкою» надає людині найбільшого рівня свободи та життєвого комфорту.
Розвиток таких наук, як генетика та соціоніка, дає можливість цю проблему вирішити. Генетика на сьогодні здатна з точністю, близькою до 100%, визначити генетичну сумісність потенційних партнерів, тоді як соціоніка володіє подібними можливостями в сфері сумісності ментальної.
А це створює можливості для суспільства вищого рівня досконалості, побудованого на принципі моногамності, і одночасно робить застарілими всі соціальні моделі, що цього принципу не забезпечують.
Принцип моногамності може бути виконаний лише в межах суспільства в цілому: зростання споживання благ, які задовольняють потреби репродукції, понад природню норму з боку одного члена суспільства неминуче відбувається за рахунок усіх інших членів цього суспільства.
Якщо, скажімо, один мужчина захоче мати сто дітей при середній фертильності дві дитини на жінку, і знайде для цього якісь можливості, то тоді, принаймні, 49 іншим мужчинам доведеться задовольнятися «сухим пайком».
Якщо ж якийсь особливо активний член суспільства занадто пристрасно задовольнятиме свої суто сексуальні потреби, за принципом: «якщо не з’їм, то хоча б понадкушую», то тоді решті громадян доведеться таки задовольнятися «огризками».
Основна позитивна сила принципу моногамності – це практична рівність усіх членів спільноти.
Моногамний шлюб надає можливість сімейного спілкування лише з однією людиною, тому дана людина володіє суб’єктивною позитивною унікальністю (наскільки позитивними є сімейні стосунки, порівняно з усіма іншими).
З іншого боку – «половинку» (соціоніка називає «половинку» «дуал») в моногамному суспільстві неможливо порівняти з ким-небудь іншим, тому вона автоматично отримує унікальність об’єктивну.
Це завдає суспільній нерівності смертельного удару: неможливо визначити «кращого» в суспільстві, де кожен є унікумом. І навіть якщо поділити людей на «успішних» та «лузерів», то і в цьому випадку будь-який «лузер» зможе втішитися, знаючи, що вдома його завжди приголубить дуал, про якого всі інші можуть тільки мріяти.
Це єднає всіх членів спільноти в одне досконало структуроване ціле, в якому кожен є зацікавленим у взаємному добробуті.
Адже гарантії благоденства для кожного криються в благоденстві всіх інших. Чим краще живе кожен член спільноти зі своїм дуалом – тим менше в нього стимулів бажати кого-небудь іншого, тим більше він цінує існуючий стан речей. Таким чином спільнота в цілому стає виключно зацікавленою в максимізації задоволення кожного свого члена, а кожен член нічого так не прагне, як процвітання спільноти.
З точки зору Всесвіту принцип моногамності забезпечує кожного індивіда саме тим і лише тим, що йому потрібно. Це дозволяє, з одного боку, максимізувати рівень задоволення кожного, а з іншого – добитися оптимального використання наявних ресурсів та можливостей і тим самим – максимізувати динаміку загального вдосконалення.
Дане правило діє відносно всіх потреб людини, а не тільки інстинкту репродукції.
Якщо проаналізувати будь-які духовні принципи, включаючи ті ж десять християнських заповідей чи сім смертних гріхів, знайдемо в їхній основі той самий принцип моногамності, який, в загальному, можна сформулювати наступним чином: «Кожна істота має вроджене і невід’ємне право на те, і лише те, що принесе їй користі більше, ніж кому-небудь іншому».
Кожне суспільство є настільки ефективним, наскільки досконалою є його структура. Але чим вищий рівень досконалості суспільних стосунків – тим вищого рівня досконалості він вимагає від кожного члена суспільства, тим менше індивідів може йому відповідати, тим суворішим є механізм соціального відбору.
Припустимо, що в згаданому вище колективі з’явилася людина, для якої загальноприйнята норма праці є зависокою, а бажання насититися навпаки – перевищує всі норми. Мало того – даний суб’єкт вважає, що чим більше він споживе відносно інших – тим кращим він буде.
Причиною такого сприйняття є відчуття генетичної дефектності в системі існуючих в даній спільноті цінностей, порівняно з усіма іншими членами спільноти, з точки зору чого його поведінка виглядає абсолютно логічною. Тому він і шукає можливості реалізувати свою систему координат, в якій він буде якщо не найкращим з усіх, то, принаймні, одним з перших.
Цей чоловік прибігає в їдальню завчасно і, доки нікого немає, пробує з кожної тарілки, а що вже не може з’їсти – виливає на підлогу чи ховає про запас.
Якщо не присікти його діяльність, то рано чи пізно його стиль поведінки стане загальноприйнятим, гармонія стосунків зруйнується, і суспільство в цілому деградує до більш примітивного стану. Ефективність суспільства впаде, що знизить рівень задоволення його членів, відповідно – їхні духовні потенції. Це викличе до життя нові форми примітивізації. І так далі...
Відповідно, один примітивний суб’єкт (якщо виявити до нього толерантність) запустить спіраль деградації, що в кінцевому результаті приведе до занепаду суспільства в цілому.
Натомість, обмеження матеріального споживання до рівня природніх потреб кожного прискорить процес вдосконалення.
Прогрес людського суспільства пов’язаний з принципом моногамності настільки, наскільки виживання найбільш досконалих представників роду людського є неможливим поза його межами (цей природній закон, до речі, діє і в тваринних спільнотах).
Вся цивілізація, по суті, – це прагнення до дотримання принципу моногамності стосовно всіх видів благ, наявних в суспільства. При недотриманні цього принципу примітивніші істоти активно витісняють все, що досконаліше за них, і суспільство занепадає...
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Принцип моногамності
Світ:
11100706e.jpg
Якби людиною керували тільки природні потреби, світ давно став би раєм.
Над сучасним капіталістичним суспільством домінує уявлення про необмеженість матеріальних потреб людини (без такої ідеології дане суспільство не змогло б існувати).
Дані потреби зумовлюють мету, якої ніколи не можна буде досягнути, адже ніколи нікому не вистачить ні грошей, ні авт, ні жінок, якщо ув’язувати споживчу корисність цих благ з їхніми об’єктивними характеристиками. Завжди знайдеться краща «тачка», більша сума «бабла» та крутіша «тьолка», якої знову захочеться.
У цій ментальності людина деградує до суто матеріальної істоти, раба матеріальних благ (що дає в руки владу розпорядникам цих благ), а будь-який потяг до духовності чи просто суспільного прогресу трактується як «утопія», «комплекси» чи навіть психологічні відхилення.
Об’єктивні характеристики матеріальних благ, що прямо суперечать їхньому призначенню – задовольняти суб’єктивні потреби людини – породжені їхньою функцією мірила відносного статусу індивіда. Потяг до збільшення свого відносного статусу, в свою чергу, є сублімацією цілком природньої людської потреби – продовження свого роду.
Репродуктивний інстинкт – основа виживання людини в часі та, відповідно, база для всіх її духовних потреб. Саме через прагнення до «вічного життя» (в генах нащадків чи в свідомості майбутніх поколінь) людина виходить на зв’язок з Всесвітом.
Якщо спрямувати задоволення цього інстинкту на матеріальне нагромадження, то духовна мета суспільства стане неактуальною, будь-який суспільний прогрес припиниться, суспільство деградуватиме і рано чи пізно цілковито вимре.
Тому, щоб перейти від деградації до розвитку, потрібно в першу чергу відновити природню функцію статевого потягу людини.
Приведення матеріальних потреб людини до природнього стану є основою всіх релігій та духовних практик, а боротьба з розпустою – першим завданням, яке вирішували всі творці усіх цивілізацій (ті, що не змогли вирішити дану проблему, очевидно, не змогли нічого путнього й створити, і тому історія їхніх імен не зафіксувала)...
Уявімо собі досконало організований колектив більш-менш ментально однорідних індивідів. Норми праці в цьому колективі є приблизно однаковими та відповідають можливостям кожного члена, тому труд не викликає особливої відрази. В якийсь певний час цей колектив збирається в одному приміщенні на обід, де на кожного чекає його порція їжі, цілком достатня для того, щоб насититися. Це мінімізує суспільні витрати: кухар точно знає, що хто любить, коли, чого й скільки готувати, і як сервірувати, кожен член суспільства точно знає, що на нього чекає його тарілка, всі дії приведені до автоматизму і не відволікають ні інтелекту, ні творчих сил від продуктивної сфери.
В колективі панують взаємоповага та взаємовиручка, адже жодних суперечок з приводу поділу спільного добра не виникає, зате кожен розуміє, що розмір його тарілки напряму залежить від того, як кожен виконує свої суспільні обов’язки, і в першу чергу проектує це розуміння на самого себе.
Тому люди, зустрічаючись за обідом, спілкуються на ті теми, які їх об’єднують, виносячи з цього якусь користь та задоволення, і раді, коли можуть комусь допомогти, адже ця допомога в кінцевому рахунку принесе користь їм самим.
Після роботи кожен відправляється туди, де йому найбільше цікаво й корисно провести свій вільний час: все, що йому потрібно, в нього є, й усім вистачає, бо ніхто не бере більше, ніж потребує.
Отже, ніхто не простягне руки до чужої частки, і можна не боятися, що тебе залишать з нічим. Навпаки – кожен буде зацікавленим, щоб ти отримав все, що тобі необхідне (сподіваючись на таке саме твоє ставлення до себе), і в тебе не виникало бажання поцупити щось у ближнього.
А головне – ніхто не використовуватиме матеріальні блага для особистого вивищення, і дбатиме за всіх інших, як за самого себе. Адже незадоволеність хоча б одного зруйнує гармонію й принесе деструкцію в систему в цілому...
Принцип моногамності стосується шлюбного життя і регулює взаємостосунки представників протилежних статей. Він передбачає дошлюбну незайманість та наявність одного партнера протягом всього життя.
В основу цього принципу покладена філософія цілісності Всесвіту. Згідно цієї філософії, кожна людина є елементом системи, яка наділяє індивіда всіма його властивостями, відповідно, для кожної людини існує своя «половинка», в стосунках з якою людина формує ніби єдине ціле – сім’ю; і ця сім’я створює систему з новими якостями, що робить досконалішою саму людину.
«Половинка» – поняття об’єктивне, «дане Богом», відповідно, людині можна лише її знайти та пошлюбити.
Звідси – сакральне значення шлюбу: поєднання «половинок», насамперед духовне, виконання Божої волі, здійснення своїх фунцій як елемента Всесвіту, акт вдосконалення Всесвіту в цілому, словом – виконання людиною своєї духовної місії.
Недотримання цього приводить людину в протиріччя з Всесвітом і неминуче відбивається на її загальному самопочутті та особливо – на її майбутньому.
Однак, важливішим для нас є те, що поєднання «половинок» гармонізує життя як окремої людини, так і спільноти в цілому, і тому дає кардинальний приріст якості життя без збільшення матеріального споживання чи розширення особистих свобод.
Це відбувається завдяки оптимальній сумісності «половинок», порівняно з усіма іншими варіантами шлюбного розподілу.
Життя зі своєю «половинкою» – те саме, що носити одяг, пошитий за твоєю міркою, стилем, вподобаннями і т.п. Життя з «половинкою» чужою – це носіння взуття чужого розміру й фасону.
Зрозуміло, що жодна людина добровільно ніколи б не згодилася проміняти свою «половинку» на що-небудь інше. Однак, історичний досвід дає дещо іншу картину.
Причиною цьому були як суб’єктивні фактори: династичні шлюби, шлюби з метою примноження сімейного капіталу, психічна неповноцінність індивіда, що змушувала його змінювати своїх партнерів, як рукавички, соціальна нерівність і т.п.; так і об’єктивна неможливість визначення «половинки» з яким-небудь задовільним рівнем гарантії. Внаслідок цього в сімейних стосунках нагромаджувалося більше помилок, ніж досягнень, прагнення індивіда до самореалізації в шлюбі замінювалося на дотримання різноманітних умовностей, внаслідок чого шлюб став формальністю й антиподом щасливого життя.
Що є абсолютним безглуздям, адже саме шлюб з «половинкою» надає людині найбільшого рівня свободи та життєвого комфорту.
Розвиток таких наук, як генетика та соціоніка, дає можливість цю проблему вирішити. Генетика на сьогодні здатна з точністю, близькою до 100%, визначити генетичну сумісність потенційних партнерів, тоді як соціоніка володіє подібними можливостями в сфері сумісності ментальної.
А це створює можливості для суспільства вищого рівня досконалості, побудованого на принципі моногамності, і одночасно робить застарілими всі соціальні моделі, що цього принципу не забезпечують.
Принцип моногамності може бути виконаний лише в межах суспільства в цілому: зростання споживання благ, які задовольняють потреби репродукції, понад природню норму з боку одного члена суспільства неминуче відбувається за рахунок усіх інших членів цього суспільства.
Якщо, скажімо, один мужчина захоче мати сто дітей при середній фертильності дві дитини на жінку, і знайде для цього якісь можливості, то тоді, принаймні, 49 іншим мужчинам доведеться задовольнятися «сухим пайком».
Якщо ж якийсь особливо активний член суспільства занадто пристрасно задовольнятиме свої суто сексуальні потреби, за принципом: «якщо не з’їм, то хоча б понадкушую», то тоді решті громадян доведеться таки задовольнятися «огризками».
Основна позитивна сила принципу моногамності – це практична рівність усіх членів спільноти.
Моногамний шлюб надає можливість сімейного спілкування лише з однією людиною, тому дана людина володіє суб’єктивною позитивною унікальністю (наскільки позитивними є сімейні стосунки, порівняно з усіма іншими).
З іншого боку – «половинку» (соціоніка називає «половинку» «дуал») в моногамному суспільстві неможливо порівняти з ким-небудь іншим, тому вона автоматично отримує унікальність об’єктивну.
Це завдає суспільній нерівності смертельного удару: неможливо визначити «кращого» в суспільстві, де кожен є унікумом. І навіть якщо поділити людей на «успішних» та «лузерів», то і в цьому випадку будь-який «лузер» зможе втішитися, знаючи, що вдома його завжди приголубить дуал, про якого всі інші можуть тільки мріяти.
Це єднає всіх членів спільноти в одне досконало структуроване ціле, в якому кожен є зацікавленим у взаємному добробуті.
Адже гарантії благоденства для кожного криються в благоденстві всіх інших. Чим краще живе кожен член спільноти зі своїм дуалом – тим менше в нього стимулів бажати кого-небудь іншого, тим більше він цінує існуючий стан речей. Таким чином спільнота в цілому стає виключно зацікавленою в максимізації задоволення кожного свого члена, а кожен член нічого так не прагне, як процвітання спільноти.
З точки зору Всесвіту принцип моногамності забезпечує кожного індивіда саме тим і лише тим, що йому потрібно. Це дозволяє, з одного боку, максимізувати рівень задоволення кожного, а з іншого – добитися оптимального використання наявних ресурсів та можливостей і тим самим – максимізувати динаміку загального вдосконалення.
Дане правило діє відносно всіх потреб людини, а не тільки інстинкту репродукції.
Якщо проаналізувати будь-які духовні принципи, включаючи ті ж десять християнських заповідей чи сім смертних гріхів, знайдемо в їхній основі той самий принцип моногамності, який, в загальному, можна сформулювати наступним чином: «Кожна істота має вроджене і невід’ємне право на те, і лише те, що принесе їй користі більше, ніж кому-небудь іншому».
Кожне суспільство є настільки ефективним, наскільки досконалою є його структура. Але чим вищий рівень досконалості суспільних стосунків – тим вищого рівня досконалості він вимагає від кожного члена суспільства, тим менше індивідів може йому відповідати, тим суворішим є механізм соціального відбору.
Припустимо, що в згаданому вище колективі з’явилася людина, для якої загальноприйнята норма праці є зависокою, а бажання насититися навпаки – перевищує всі норми. Мало того – даний суб’єкт вважає, що чим більше він споживе відносно інших – тим кращим він буде.
Причиною такого сприйняття є відчуття генетичної дефектності в системі існуючих в даній спільноті цінностей, порівняно з усіма іншими членами спільноти, з точки зору чого його поведінка виглядає абсолютно логічною. Тому він і шукає можливості реалізувати свою систему координат, в якій він буде якщо не найкращим з усіх, то, принаймні, одним з перших.
Цей чоловік прибігає в їдальню завчасно і, доки нікого немає, пробує з кожної тарілки, а що вже не може з’їсти – виливає на підлогу чи ховає про запас.
Якщо не присікти його діяльність, то рано чи пізно його стиль поведінки стане загальноприйнятим, гармонія стосунків зруйнується, і суспільство в цілому деградує до більш примітивного стану. Ефективність суспільства впаде, що знизить рівень задоволення його членів, відповідно – їхні духовні потенції. Це викличе до життя нові форми примітивізації. І так далі...
Відповідно, один примітивний суб’єкт (якщо виявити до нього толерантність) запустить спіраль деградації, що в кінцевому результаті приведе до занепаду суспільства в цілому.
Натомість, обмеження матеріального споживання до рівня природніх потреб кожного прискорить процес вдосконалення.
Прогрес людського суспільства пов’язаний з принципом моногамності настільки, наскільки виживання найбільш досконалих представників роду людського є неможливим поза його межами (цей природній закон, до речі, діє і в тваринних спільнотах).
Вся цивілізація, по суті, – це прагнення до дотримання принципу моногамності стосовно всіх видів благ, наявних в суспільства. При недотриманні цього принципу примітивніші істоти активно витісняють все, що досконаліше за них, і суспільство занепадає...
В тему:
Нація з погляду біології. Неполіткоректні висновки
Раса проти розпусти
Небезпека змішаних шлюбів
Неосновний інстинкт
Традиційний розподіл статевих ролей вигідний економічно
Жіноче і чоловіче начала: вічний пошук гармонії
Пробудження родових енергій
Творимо Простір любові
Чистотою, світлом перемагаємо!
Перехід-IV: чоловічий і жіночий полюси Третього Гетьманату
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков