Розповідь про малярство Ярослави Катран, що здатне дарувати різнобарвні вогники

Усе про що хочу повідати відбувалося в Ужгороді. Під час попередніх відвідин головного міста Закарпаття, а було це - восени тамтешнього року… Оглядав картини митців – земляків у залах Закарпатського обласного художнього музею імені Й. Бокшая, посеред багатьох робіт професійних живописців поглядом прикипів до невеличкого натюрморту, подумки назвав його – «Велика скибка диньки». Авторкою творіння виявилася молода художниця Ярослава Катран. Від знайомства з першою роботою, до безпосередньої зустрічі з мисткинею і її картинами промайнуло десь півроку...

Прийшла у цей світ дівчинка в селі Верхній Студений, на Міжгірщині. З раннього дитинства донині її пам'ять зберігає різні запахи, запахи з дитинства, - аромат ялини, скошеної трави, пахучого сіна… Вже тоді дівчинка залюбки малювала кольоровими олівцями.

Гори Карпати, у всій своїй неповторності застигли - і в  Закарпатті, і Прикарпатті, й на Буковині. Тому дівча могло, та й неодноразово споглядати неповторні видива довколишньої природи. Можливо, дуже подібні до тих, які бачив Іван  Палійчук, один з героїв шедевральних «Тіней забутих предків» Михайла Коцюбинського: «Звідси дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний Черемош. По далеких горбах дрімали на сонці самотні оселі. Було так тихо…».

Питання вибору навіть не професії, а способу життя для Ярослави не поставало. Вона бачила себе художницею. Спочатку навчалася в Ужгородському коледжі імені А. Ерделі, відтак, в Закарпатській академії мистецтв, на факультеті живопису. Ярослава не перша в їх родині вибрала творчий шлях, батько дівчини Микола Катран теж навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, на відділенні художньої обробки дерева, копіював картини відомих живописців…

«Я ж, як у студентські роки, так і тепер, користаюся кожною нагодою щоб писати… Особливу увагу приділяю вивченню творчості К. Моне, Д. С. Сарджента. Дуже близький мені - живопис М. Глущенка, із корифеїв Закарпатської школи малярства, - твори Й. Бокшая, Г. Глюка, А. Кашшая. Із нині сущих митців краю захоплююся роботами В. Скакандія, А. Ковача. Люблю пленерний живопис, там започатковується багато різних задумок, ідей…», - розповідає художниця.

Не дивлячись на молодість, вона вже мала персональні виставки – у Львові, Берегові, та спільне представлення картин з мукачівцем В. Грабарем в замку «Паланок». Коли минулого року тривала виставка  її робіт  у львівській галереї «Меланка Арт» під назвою «Враження», на них звернув увагу професор Львівської академії мистецтв Роман Яців. Почасти він зауважив: «Перші кроки у малярстві Ярослави є досить впевненими. Вибір натурного мотиву знаходить ту пластичну манеру, якою вдається передати об’єктивну реальність. Звертає увагу на себе й те, що саме живописне письмо на полотні структурується органічно, «вписуючи» у поверхню важливу духову інформацію. Мисткиня володіє тонким відчуттям кольору, шанобливо ставиться до відтінків. На виставці показано і кілька її спроб абстраговано – асоціативного малярства, яке виходить з  того ж внутрішнього (чуттєвого) джерела…».

Її картини наповнені вогниками емоційності, вмінням віднайти незвичайність у буденному, красою ландшафтів і квіткових композицій, загалом, хистом бачити красиве скрізь…

Роботам авторки притаманне також дихання світлою поетикою. У Христини Керити є такі рядки:

Цікава заувага З. Фройда про насолоду красою: «Коли життєве щастя віднаходиться головним чином в насолоді красою, де б вона не поставала перед нашими почуттями або розумом, чи то краса людських форм або жестів, природних об’єктів або ландшафтів, творів мистецтва або навіть науки. Така естетична установка як ціль життя не забезпечує достатнього захисту від загрози страждань, проте може багато що компенсувати. У насолоді прекрасним є особливий, злегка п’янкий почуття  характер. Користь краси не зовсім ясна, її необхідність для культури також не очевидна, і все ж остання не може без неї обійтися».

А щодо цілісних вражень від перегляду картин, то вони суголосні зі змістом вірша ще однієї закарпатської поетки Лідії Повх: