Рабство в США: у 1830 році в Південній Кароліні 43 відсотки вільних негрів володіли рабами – Олексій Орлов (+аудіо)

Аудіоверсія:  Рабство в США: у 1830 році в Південній Кароліні 43 відсотки вільних негрів володіли рабами

У всіх американських містах, заснованих в колоніальні часи, є місця, що приваблюють туристів. Але у Північно-Каролінському місті Нью-Берн таких місць більше, ніж у багатьох інших.

Я маю, звичайно, на увазі не великі міста, як, скажімо, Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Чарльстон, Саванна, Новий Орлеан, а невеликі, до яких відноситься і Нью-Берн, який налічував (згідно з переписом населення 2010 року) 29524 жителів. Це друге найстаріше в Північній Кароліні місто. Його заснували в 1710 році іммігранти зі Швейцарії та назвали на честь столиці країни, з якої виїхали.

Сьогодні в Нью-Берні 164 будинки занесені в список історичних об'єктів, що охороняються державою. Один з них - двоповерховий будинок, побудований в 80-х роках XVIII століття. Він  належав багатому купцеві Джону Райту Стенлі, кораблі якого поставляли повстанцям провіант і боєприпаси під час Війни за незалежність.

Одним з дев'яти дітей Стенлі-старшого був син, народжений в 1774 році негритянкою. При народженні Джон Карратерс Стенлі належав Олександру і Лідії Стюарт, які були близькими друзями його батька.

Власники віддали юного Джона в учні до перукаря, а потім допомогли відкрити власну перукарню. Коли Джону було 21 рік, Стюарти вирішили дарувати йому свободу. Суд графства Кравен схвалив їх рішення. Джон звернувся за відповідним схваленням в легіслатури штату, і законодавці Північної Кароліни підтвердили рішення місцевого суду. У 1798 році 24-річний Джон Карратерс Стенлі став вільним негром. Незабаром він викупив у Стюартів свою дружину Кітті і двох синів, а потім і брата дружини.

Тоді ж Джон Карратерс Стенлі купив двох чорношкірих помічників, і це були його перші раби. Згодом він став одним з найбільших рабовласників в графстві Кравен.

Перепис населення 1830-го року зафіксував: йому належали 163 раби. До цього часу Стенлі володів мережею перукарень, займався купівлею-продажем нерухомості, його раби працювали на трьох бавовняних плантаціях.

Джон Карратерс Стенлі був одним з багатьох чорношкірих рабовласників, таких в Америці були тисячі. Хоча, звичайно, не всі розбагатіли як Стенлі. Чорні раби були у всіх 13-ти колоніях, і в усіх 13-ти були вільні негри, які володіли рабами.

Джеймстаун – перше постійне поселення англійців у Північній Америці – був заснований в 1607 році в нинішній Вірджинії. У 1620-му було засновано поселення Плімут в нинішньому Массачусетсі.

А в 1654-му була зареєстрована перша покупка вільними неграми чорношкірого раба.

Можливо, були і більш ранні покупки. Але історик Р.Хеллібертон, що займався історією вільних негрів в Америці, називає 1654 й рік, оскільки є документальне свідчення: місцевий суд в колоніальній Вірджинії схвалив покупку Ентоні Джонсоном і його дружиною Мері чорношкірого Джона Кестора. Суд підтвердив, що він проданий їм на все життя.

Відомості про те, що вільні негри володіли чорними рабами офіційно зафіксовані в Бостоні в 1724 році, в Коннектикуті - в 1783-му. У 1790 році в Меріленді 46 афроамериканців володіли 143-ма рабами.

Історик-афроамериканець Картер Вудсон, автор безлічі робіт, написав в 1924-му році статтю "Вільні негри - власники рабів в Сполучених Штатах у 1830 році". Спираючись на дані перепису 1830-го року, Вудсон називає з абсолютною точністю число вільних негрів і число чорних невільників, що належали їм.

У 1830 році в Америці було 319 599 вільних негрів (13,7 відсотка від загального числа негрів в країні). 3776 вільних негрів були рабовласниками. Їм належали 12907 чорних рабів.

Томас Преслі, професор Університету Вашингтона, скористався даними статті Вудсона і доповнив їх.

У статті "«Відомий світ» вільних чорних рабовласників" він писав, що в 1830 році в Південній Кароліні 43 відсотки вільних негрів володіли рабами, в Луїзіані - 40 відсотків, в Міссісіпі - 26, в Алабамі - 25, в Джорджії - 20 відсотків.

У назві статті слова «Відомий світ» не випадково взяті в лапки. Стаття Преслі була надрукована у 2006 році. А трьома роками раніше вийшов друком історичний роман «Відомий світ», який приніс його автору Едварду Джонсу Пулітцерівську премію.

Дія роману розгортається у Вірджинії в придуманому автором графстві Манчестер. У ньому живуть тридцять чотири негритянські сім'ї – і вісім з цих сімей володіють чорними рабами, причому колишньому рабу Генрі Таунсенд належать 33 невільники ...

Багато читачів були здивовані: чи могло таке бути? Зі шкільної лави їм було відомо про білих работоргівців і білих рабовласників. І раптом! – виявляється, що й афроамериканці були рабовласниками та работорговцями.

Якби роману «Відомий світ» вийти в друк не на початку XXI століття, а в першій половині ХХ, подібних запитань не виникло б. Тому що в той далекий вже час американські історики не приховували історичних фактів. Ситуація змінилася в 50-60-і роки - з початком правозахисного руху, коли у всіх бідах афроамериканців почали звинувачувати виключно білих.

Стаття Вудсона "Вільні негри – власники рабів" була опублікована, як ми знаємо, в 1924 році. Сумнівно, щоб він написав таку статтю п'ятдесят років по тому.

«Відомий світ», про який оповідає Джонс, абсолютно невідомий сучасному читачеві. Що ж стосується статті професора Преслі, то вона опублікована в "Журналі Африкано-Американської історії", що призначався виключно фахівцям.

У колишні часи про існування негрів-рабовласників було широко відомо, і статті про них публікували такі журнали, як "The North American Review". У 1905 році цей найстаріший в країні літературний журнал опублікував статтю Калвіна Вілсона про чорношкірих рабовласників. Ось лише деякі приклади.

... Негр з графства Трімбл (штат Кентуккі) продав сина і дочку ... Негр з Мериленду продав в рабство своїх дітей, щоб купити дружину ... Негритянка Ділсі Поуп, що жила в Коламбусі (штат Джорджія), купила чоловіка, а коли він її образив, продала ... Фенні Кенеді з Луїсвілла (Кентуккі) погрожувала чоловікові, що, якщо він не кине пити, то буде проданий ... північнокаролінець продав свого батька за те, що той критикував його. "Хай-но старий попрацює на кукурудзяних полях у Новому Орлеані. Там його навчать хороших манер", – сказав син.

Перші раби Вільяма Еллісона були підручними господаря, який володів майстернею, що випускала бавовноочисні машини. Про цю цікаву людину оповідає книга "Чорні господарі", написана істориками Майклом Джонсоном і Джеймсом Роарка.

Вона вийшла у світ в 1984 році у твердій обкладинці, у 86-му – в паперовій палітурці, і з того часу не перевидавалася. Вона мало кому відома, і про це варто пожалкувати. Герой заслуговує, щоб про нього знали не тільки одиниці, які цікавляться історією афроамериканців.

Еллісон народився в 1790 році у білого батька-рабовласника і матері – чорної рабині в містечку Стейтбург в центрі Південної Кароліни. Батько, який володів плантацією бавовни, назвав сина Ейпріл. Хлопчині було 12 років, коли батько віддав його в учні до Вільяма Макгрейта, який виготовляв бавовноочисні машини.

Елі Уітні винайшов котон-джин в 1793 році в Джорджії, і це була революція в обробці бавовни-сирцю. Одна машина заміняла працю десятка працівників, які займалися вручну відділенням волокон бавовни від насіння. Кожен плантатор прагнув придбати таку машину. Деякі умільці взялися за виготовлення котон-джина власними силами.

Еллісон працював у Макгрейта до 1816 року. До цього часу 26-річний раб навчився всього, чого тільки можна. Він міг виготовити будь-яку частину машини, міг замінити зношену деталь новою. Він їздив за викликами до тих, хто купив котон-джин у Макгрейта, якщо їм був потрібний ремонтник. Він оформляв замовлення і розплачувався за рахунками. І, заробляючи гроші, він їх накопичував. Еллісон зібрав достатньо, щоб сплатити викуп і стати вільним.

8 червня 1816 року Ейпріл Еллісон постав разом зі своїм власником-батьком перед суддею. Судді слід вирішити, чи схвалити прохання рабовласника про звільнення раба. І 26-річний Ейпріл Еллісон став вільною людиною. Але цього було йому недостатньо. Він хотів позбутися мені Ейпріл, яке однозначно видавало в ньому колишнього раба.

 Батько дозволив йому взяти його ім'я - Вільям, але дозволу батька було недостатньо. І Ейпріл Еллісон знову звернувся до суду. 20 червня 1820 року 30-річний вільний негр Ейпріл Еллісон став Вільямом Еллісоном. До цього часу він вже побудував власну майстерню з виготовлення та ремонту бавовноочисних машин і купив двох чорношкірих помічників - 26-річного та 45-річного.

Проведені раз в десять років (згідно з Конституцією) переписи населення зафіксували зростання числа рабів у Еллісона: 1820 рік – 2 раба, 1830-й – 4, 1840-й – 30, 1850-й – 36, 1860-й – 63 ...

Він володів овочевою плантацією, йому належала мережа магазинів...  Еллісон був у графстві Самтер не єдиним негром-рабовласником. Але ні у кого не було за рік до початку війни Півночі і Півдня стільки рабів, скільки у Вільяма Еллісона. Йому виповнився 71 рік, коли почалася війна і  помер він в перший рік війни - 5 грудня 1861 року.

Після війни, коли вільними стали всі негри, ті з них, хто вирішив зайнятися політикою, стали республіканцями – членами партії, що перемогла. Сини Вільяма Еллісона – Генрі і Вільям-молодший – записалися в місцевий Клуб Демократичної партії, членами якого, крім них, були тільки білі.

Джерело

А тут автор статті – Олексій Орлов, фахівець з історії США – дає доповнення і відповідає на запитання: