Вік українських заробітчан значно зменшився, а українки-заробітчанки їдуть до Польщі знайти чоловіка

Спочатку я поїхала до маленького містечка Бартошице, що знаходиться на півночі Польщі у Вармінсько-Мазурському воєводстві. Це воєводство межує з Калінінградською областю РФ (до кордону від Бартошице всього 17 км).

Місто надзвичайно гарне. Мені є з чим порівнювати: я жила в подібних маленьких містечках пізніше. Але такої краси не бачила. Там було все: і річка, і ліс, і озеро — і це прямо в місті! Гарні охайні будиночки та характерна для Польщі архітектура.

Взагалі природа цього краю зачаровує своєю красою: по дорозі з Варшави до Бартошице (а вона тривала понад 6 годин) я не могла відірватися від вікна, милуючись місцевими краєвидами. А коли проїздили Добре Място і Лідзбарк-Вармінський, захотілося вискочити з автобуса, щоб побути серед красивої природи та архітектури. 

Лідзбарк-Вармінський. Фото з вікна автобуса

Ця територія колись була Прусією, а ще раніше — територією держави Тевтонського ордену. Місто Лідзбарк було резиденцією єпископа Вармії. 1410 року, після битви під Грюнвальдом, місто визнало сюзеренітет короля Польщі, а 1466 року перейшло під протекторат Королівства Польського як Королівство Пруссії, частини Великопольської провінції. 1772 року, під час першого поділу Речі Посполитої, місто і навколишні землі увійшли до складу провінції Східна Пруссія протестантського королівства Пруссія. 

Але наразі — не про історію. Мені цікаво було побачити життя українців-заробітчан, які працюють в Польщі. Тож я вирішила також стати заробітчанкою — їхала до Бартошице на роботу, яку знайшла ще в Україні. До речі, підписавшись на всі можливі групи пошуку роботи в Польщі у Фейсбук, я без проблем знайшла декілька пропозицій праці на основі біометричного паспорта. Тобто можна їхати до Польщі й працювати там 90 днів, маючи тільки біометричний паспорт. Працедавець укладає з таким працівником трудовий контракт (так звану умову злєценя) через рекрутерську фірму (кадрове агентство). В таких фірмах зараз працюють багато українців, тож заробітчанам навіть польської мови знати не потрібно. Новоприбулим працівником опікується так званий куратор, який оформлює всі необхідні для роботи документи та поселяє в хостел. В Бартошице, до речі, житло надавали безкоштовно. Але, як правило, за нього працівник має сплачувати із зарплати від 100 до 300 злотих на місяць. 

Не можу сказати, що всі жінки-українки, які приїхали на заробітки до Польщі, на 100% заробітчанки. До того ж — у Польщі багато не заробиш. Минулого року мінімальна оплата години праці "чистими" була 10,25 злотих. В цьому році — 11 злотих. Це на сьогодні складає менше ніж 70 гривень, бо курс злотого до гривні — 6,30-6,35 грн. за 1 злотий (минулого року злотий коштував більш як 7 гривень, а взимку 2018-го доходив до 8 грн).

Українки часто приїздять познайомитися з поляком і в підсумку вийти за нього заміж. Або не обов'язково з поляком. Часто українки залюбки знайомляться для довготривалих відносин з чоловіками-українцями, які працюють в Польщі. Часто буває так, що вони живуть на 2 сім'ї: в Польщі — із коханцем/коханкою, а в Україні де-юре залишаючись у шлюбі з українською дружиною/чоловіком. При цьому справно відправляють гроші офіційній дружині/чоловіку, наче відкупляючись від них.

Дуже часто молоді люди знаходять собі пару, працюючи разом на якомусь великому підприємстві або на складі. Цікаво було спостерігати за розвитком їхніх стосунків, які часто закінчуються тим, що вони або одружуються, або починають жити разом як чоловік і жінка. І при цьому осідають у Польщі! Тобто починають будувати своє спільне життя не в Україні, а в Польщі.

Українки-заробітчанки, звичайно, не кажуть, що хочуть знайти собі пару, але це настільки очевидно, що не треба бути психологом або екстрасенсом. Заробітки для них не є єдиним пріоритетом. 

Вік українських заробітчан значно зменшився: приїздять зовсім молоді — 18, 20-річні, які хочуть жити в Польщі. Дехто почав їздити до Польщі навіть з 16-річного віку (з мамою, наприклад, були на сезонному зборі полуниці). Коли я питала цих молодих дівчат, як мами їх відпустили з дому, вони відверто зізнавалися, що їхали попри заборону, або мами особливо не пручалися. Одна 22-річна дівчина мені зізналася, що їй у Польщі навіть краще, бо з мамою разом не хоче жити, а її мама задоволена, що дитина звільнила місце у квартирі, і мама може будувати своє особисте життя.

Багато з дівчат приїздять до Польщі спочатку з мамами, старшими сестрами, а потім залишаються: роблять собі карти побуту або воєвудькі дозволи жити та працювати в Польщі.

Якщо тобі немає 26 років, польські працедавці не платять за тебе податки — і ти отримуєш на руки більше грошей. Ось який трюк придумала Польща, щоб заманити до себе молодих українців!

В Бартошице кожного тижня по суботах-неділях проходила безплатна дискотека. То дівчата і навіть жінки (35+) не пропускали жодної! А скільки було підготовки, як ретельно вибирали одяг і взуття, робили зачіски. Все це мені нагадало підлітків у піонерському таборі. А скільки було сумних лав-сторіз, інтриг, розборок, драм! Одна старша жінка, якій було вже за 50, сказала мені: "Я наче побувала у молодості". 

Але якщо у маленькій Бартошице життя, як на долоні, то у Познані — масштаби більші, розваги цікавіші, людські відносини складніші, амплітуда емоцій вища.