У імігрантів першого покоління зазвичай не відбулося психологічного розколу з культурою землі, де вони народилися. А їхні діти часто з презирством ставляться до релігійності батьків, при цьому ще не інтегрувавшись в культуру нового суспільства.
Початок нового тисячоліття ознаменувався спалахом ісламського радикалізму. Тут одразу ж виринають у пам’яті теракти в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, Мадриді 11 березня 2005 і Лондоні 7 липня 2005 року. Це наслідки, а в чому криються причини тероризму? Відомий американський вчений і автор славетної книги “Кінець історії та остання людина” Френсіс Фукуяма розглядає ісламський радикалізм або, як він каже, радикальний ісламізм як прояв руйнування національно-культурної ідентичності.
Професор Фукуяма у своїй праці “Ідентичність і міграція”, яку опублікував британський журнал “Проспект” в лютневому номері, доводить, що сучасні ліберальні суспільства мають слабку колективну ідентичність. Постмодерні еліти, особливо в Європі, відчувають, що вони виникли поза тою ідентичністю, яка визначається релігією і нацією. Проте якщо суспільство не відстоюватиме позитивні ліберальні цінності, воно може стикнутися з викликом мігрантів, які краще знають, хто вони.
Політика сучасної ідентичності заповнила порожнечу, що була в політичній теорії ліберальної демократії. Цією порожнечею є мовчанка лібералізму про місце і значення груп. Сучасний лібералізм, пише Ф. Фукуяма, в значній мірі виріс як реакція на релігійні війни, що охопили Європу після Реформації. І політика ідентичності почалася з Реформації. Мартін Лютер переконував, що спасіння можна досягти тільки через внутрішній стан віри, і критикував католицьке наголошення слідувати соціальним правилам – бо ж вони є лише зовнішнім узгодженням з вірою. Реформація таким чином визначила справжню релігійність як суб’єктивний стан особистості, який розділяє внутрішню сутність від зовнішньої практики. До речі, відомий мислитель Руссо переконував, що між нашим зовнішнім я, яке зрослося з соціальними традиціями та звичками, і нашим справжнім внутрішнім я є велике роз’єднання. Щастя полягає у поновленні нашої справжньої внутрішньої автентичності. А внутрішня автентичність лежить у поновленні того, що ми сьогодні називаємо народною культурою.
Але не будемо далі заглиблюватися у теорію та історію виникнення політики сучасної ідентичності. Згадаємо лише погляд Ф. Фукуями на явище мультикультурнисті. Він пише, що мультикультурність розуміється не тільки як терпимість культурної різноманітності, а як потреба юридичного визнання прав расових, релігійних або культурних груп. І зараз вона встановлюється фактично в усіх сучасних ліберальних демократіях. Радикальна ісламістська ідеологія, що мотивувала терористичні напади протягом останнього десятиліття, має розглядатися значною мірою як прояв політики сучасної ідентичності, а не як традиційна мусульманська культура.
Професор Фукуяма зупинився на книжці “Глобалізований іслам” французького вченого Олівера Роя, на якій зупинимося й ми. В ній саме й аргументується теза, що сучасний радикальний ісламізм є формою політики ідентичності.
Радикальний ісламізм – це не культурний і не побічний продукт чогось, що притаманне ісламу чи культурі, яку виробила ця релігія. Радикальний ісламізм виник тому, що іслам став “детериторізованим”. Питання ідентичності взагалі не виникає в мусульманських суспільствах, як воно не виникає і в традиційних християнських суспільствах. В традиційному мусульманському суспільстві ідентичність дається людині батьками і соціальним оточенням; все – від племені і роду до місцевого імама і політичної структури держави – прикріплює ідентичність до певної гілки ісламської віри. Це не справа вибору. Подібно до юдаїзму, іслам тісно пов’язаний з системою соціальних правил, визначених зовні. Ці правила дуже локалізовані згідно з традиціями, звичками і практиками в конкретних місцях. Традиційна релігійність не є універсальною, незважаючи на доктринний універсалізм ісламу.
На думку Роя, ідентичність стає проблемою, коли мусульмани покидають традиційні мусульманські суспільства, наприклад, імігруючи до Європи. Там ідентичність мусульманина більше не підтримується зовнішнім суспільством, натомість існує сильний тиск превалюючих західних культурних норм. Питання автентичності постає так, як ніколи раніше не поставало в традиційних мусульманських суспільствах. Між внутрішньою ідентичністю мусульманина і поведінкою оточуючого суспільства виникає розрив. Це пояснює постійні питання до імамів на ісламських веб-сайтах про те, що є харам (заборонено) або що є халал (дозволено).
Радикальний ісламізм або джихадизм постає у відповідь на пошуки ідентичності. І один і другий можуть відповісти на питання “хто я?”, що його ставить молодий мусульманин в Голандії або у Франції, так: ти член глобальної громади, призначений бути вірним універсальній ісламській доктрині, яку обдерли місцеві звичаї, святі, традиції і таке інше. Отже мусульманська ідентичність стає предметом швидше внутрішньої віри, ніж зовнішньої узгодженості із соціальною практикою. Рой відзначає, що це засновує “протестантизм” мусульманської віри, де спасіння лежить у суб’єктивному стані, що не відповідає зовнішній поведінці. Завдяки цьому й міг Мухамед Атта та декілька інших організаторів 11 вересня пити алкоголь та відвідувати стриптиз-клуб напередодні повітряних атак.
Розуміння радикального ісламізму як форми політики ідентичності також пояснює, чому європейські мусульмани другого і третього покоління повернулися до нього. У імігрантів першого покоління зазвичай не відбулося психологічного розколу з культурою землі, де вони народилися. Вони дотримувалися традиційних практик в своїх нових домівках. А їхні діти – навпаки, часто з презирством ставляться до релігійності батьків, але при цьому ще не інтегрувавшись в культуру нового суспільства. Вони застрягають між двома культурами, з якими вони не можуть себе ідентифікувати, і знаходять сильний поклик в універсалістській ідеології сучасного джихадизму.
Олівер Рой розглядає радикальний ісламізм як первинно європейський феномен. Професор Фукуяма вважає, що це перебільшення. Із Близького Сходу йдуть багато різних витоків радикальних ідеологій. Саудівська Аравія, Пакистан, Іран і Афганістан експортували ідеології радикального ісламізму, Ірак може також до цього долучитися в майбутньому. Але навіть в мусульманських країнах аналіз Роя залишається чинним, тому що в ті суспільства, що продукують кризу ідентичності і радикалізацію, імпортується сучасність.
Глобалізація, яка виникла в результаті технологічних і економічних відкриттів, розмила кордони між розвинутим світом і традиційними мусульманськими суспільствами. Невипадково, що так багато злочинців нещодавніх терористичних актів були або європейськими мусульманами, радикалізованими в Європі, або належали до привілейованих частин мусульманських суспільств, які мають можливості контактувати із заходом. Мухамед Атта та інші організатори атак 11 вересня підпадають під цю категорію. Так само і Боуйері (вбивця датського оператора Тео ван Гога), бомбісти Мадрида 11 березня, бомбісти Лондона 7 липня і британські мусульмани, звинувачені у змові взірвати літак минулого літа. Слід відзначити, що лідери аль Каїди Осама бін Ладен і Айман аль-Завахірі – освічені чоловіки з багатими знаннями сучасного світу і доступом до нього.
Френсіс Фукуяма наводить два приклади в контексті викладення свого бачення сучасного радикального ісламізму як продукту політики ідентичності. По-перше, ми вже бачили щось подібне раніше в екстремістській політиці 20-го століття, коли молоді люди ставали анархістами, більшовиками, фашистами або членами ліворадикальної банди Баадера-Майнгофа (Rote Armee Fraktion – RAF).
Модернізація і перехід від Gemeinschaft (громади) до Gesellschaft (товариства) започатковує дуже сильний процес відчуження, що негативно позначилося на величезній кількості людей в різних суспільствах. Зараз черга за молодими мусульманами. Терміни Gemeinschaft і Gesellschaft були введені в науковий обіг ще у 1887 році Ф. Теннисом для опису процесів індустріалізації та урбанізації.
Питання, чи є в мусульманстві щось особливе, що спонукає до радикалізації, залишається відкритим. Після 11 вересня з’явився цілий науковий напрям, який намагається побачити насильство і бомбістів-смертників в Корані або в історичних коренях. Проте важливо згадати, що в багатьох історичних періодах мусульманське суспільство було навіть більш толерантним, ніж християнське. Тому вважати сьогоднішній радикальний ісламізм неминучим породженням ісламу не розумніше, ніж бачити у фашизмі кульмінацію багатостолітньої історії європейського християнства.
І по-друге: проблема джихадиського тероризму не може бути вирішеною привнесенням модернізації і демократії на Близький Схід. Величезна кількість терористів радикалізувалися саме в демократичних європейських країнах. Модернізація і демократія – чудові речі самі по собі, але в мусульманському світі вони вірогідно посилюють, а не послаблюють проблему терору в короткочасній перспективі.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Втрата батьківщини породжує агресивність
Світ:
У імігрантів першого покоління зазвичай не відбулося психологічного розколу з культурою землі, де вони народилися. А їхні діти часто з презирством ставляться до релігійності батьків, при цьому ще не інтегрувавшись в культуру нового суспільства.
07050101r.jpg
Початок нового тисячоліття ознаменувався спалахом ісламського радикалізму. Тут одразу ж виринають у пам’яті теракти в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, Мадриді 11 березня 2005 і Лондоні 7 липня 2005 року. Це наслідки, а в чому криються причини тероризму? Відомий американський вчений і автор славетної книги “Кінець історії та остання людина” Френсіс Фукуяма розглядає ісламський радикалізм або, як він каже, радикальний ісламізм як прояв руйнування національно-культурної ідентичності.
Професор Фукуяма у своїй праці “Ідентичність і міграція”, яку опублікував британський журнал “Проспект” в лютневому номері, доводить, що сучасні ліберальні суспільства мають слабку колективну ідентичність. Постмодерні еліти, особливо в Європі, відчувають, що вони виникли поза тою ідентичністю, яка визначається релігією і нацією. Проте якщо суспільство не відстоюватиме позитивні ліберальні цінності, воно може стикнутися з викликом мігрантів, які краще знають, хто вони.
Політика сучасної ідентичності заповнила порожнечу, що була в політичній теорії ліберальної демократії. Цією порожнечею є мовчанка лібералізму про місце і значення груп. Сучасний лібералізм, пише Ф. Фукуяма, в значній мірі виріс як реакція на релігійні війни, що охопили Європу після Реформації. І політика ідентичності почалася з Реформації. Мартін Лютер переконував, що спасіння можна досягти тільки через внутрішній стан віри, і критикував католицьке наголошення слідувати соціальним правилам – бо ж вони є лише зовнішнім узгодженням з вірою. Реформація таким чином визначила справжню релігійність як суб’єктивний стан особистості, який розділяє внутрішню сутність від зовнішньої практики. До речі, відомий мислитель Руссо переконував, що між нашим зовнішнім я, яке зрослося з соціальними традиціями та звичками, і нашим справжнім внутрішнім я є велике роз’єднання. Щастя полягає у поновленні нашої справжньої внутрішньої автентичності. А внутрішня автентичність лежить у поновленні того, що ми сьогодні називаємо народною культурою.
Але не будемо далі заглиблюватися у теорію та історію виникнення політики сучасної ідентичності. Згадаємо лише погляд Ф. Фукуями на явище мультикультурнисті. Він пише, що мультикультурність розуміється не тільки як терпимість культурної різноманітності, а як потреба юридичного визнання прав расових, релігійних або культурних груп. І зараз вона встановлюється фактично в усіх сучасних ліберальних демократіях. Радикальна ісламістська ідеологія, що мотивувала терористичні напади протягом останнього десятиліття, має розглядатися значною мірою як прояв політики сучасної ідентичності, а не як традиційна мусульманська культура.
Професор Фукуяма зупинився на книжці “Глобалізований іслам” французького вченого Олівера Роя, на якій зупинимося й ми. В ній саме й аргументується теза, що сучасний радикальний ісламізм є формою політики ідентичності.
Радикальний ісламізм – це не культурний і не побічний продукт чогось, що притаманне ісламу чи культурі, яку виробила ця релігія. Радикальний ісламізм виник тому, що іслам став “детериторізованим”. Питання ідентичності взагалі не виникає в мусульманських суспільствах, як воно не виникає і в традиційних християнських суспільствах. В традиційному мусульманському суспільстві ідентичність дається людині батьками і соціальним оточенням; все – від племені і роду до місцевого імама і політичної структури держави – прикріплює ідентичність до певної гілки ісламської віри. Це не справа вибору. Подібно до юдаїзму, іслам тісно пов’язаний з системою соціальних правил, визначених зовні. Ці правила дуже локалізовані згідно з традиціями, звичками і практиками в конкретних місцях. Традиційна релігійність не є універсальною, незважаючи на доктринний універсалізм ісламу.
На думку Роя, ідентичність стає проблемою, коли мусульмани покидають традиційні мусульманські суспільства, наприклад, імігруючи до Європи. Там ідентичність мусульманина більше не підтримується зовнішнім суспільством, натомість існує сильний тиск превалюючих західних культурних норм. Питання автентичності постає так, як ніколи раніше не поставало в традиційних мусульманських суспільствах. Між внутрішньою ідентичністю мусульманина і поведінкою оточуючого суспільства виникає розрив. Це пояснює постійні питання до імамів на ісламських веб-сайтах про те, що є харам (заборонено) або що є халал (дозволено).
Радикальний ісламізм або джихадизм постає у відповідь на пошуки ідентичності. І один і другий можуть відповісти на питання “хто я?”, що його ставить молодий мусульманин в Голандії або у Франції, так: ти член глобальної громади, призначений бути вірним універсальній ісламській доктрині, яку обдерли місцеві звичаї, святі, традиції і таке інше. Отже мусульманська ідентичність стає предметом швидше внутрішньої віри, ніж зовнішньої узгодженості із соціальною практикою. Рой відзначає, що це засновує “протестантизм” мусульманської віри, де спасіння лежить у суб’єктивному стані, що не відповідає зовнішній поведінці. Завдяки цьому й міг Мухамед Атта та декілька інших організаторів 11 вересня пити алкоголь та відвідувати стриптиз-клуб напередодні повітряних атак.
Розуміння радикального ісламізму як форми політики ідентичності також пояснює, чому європейські мусульмани другого і третього покоління повернулися до нього. У імігрантів першого покоління зазвичай не відбулося психологічного розколу з культурою землі, де вони народилися. Вони дотримувалися традиційних практик в своїх нових домівках. А їхні діти – навпаки, часто з презирством ставляться до релігійності батьків, але при цьому ще не інтегрувавшись в культуру нового суспільства. Вони застрягають між двома культурами, з якими вони не можуть себе ідентифікувати, і знаходять сильний поклик в універсалістській ідеології сучасного джихадизму.
Олівер Рой розглядає радикальний ісламізм як первинно європейський феномен. Професор Фукуяма вважає, що це перебільшення. Із Близького Сходу йдуть багато різних витоків радикальних ідеологій. Саудівська Аравія, Пакистан, Іран і Афганістан експортували ідеології радикального ісламізму, Ірак може також до цього долучитися в майбутньому. Але навіть в мусульманських країнах аналіз Роя залишається чинним, тому що в ті суспільства, що продукують кризу ідентичності і радикалізацію, імпортується сучасність.
Глобалізація, яка виникла в результаті технологічних і економічних відкриттів, розмила кордони між розвинутим світом і традиційними мусульманськими суспільствами. Невипадково, що так багато злочинців нещодавніх терористичних актів були або європейськими мусульманами, радикалізованими в Європі, або належали до привілейованих частин мусульманських суспільств, які мають можливості контактувати із заходом. Мухамед Атта та інші організатори атак 11 вересня підпадають під цю категорію. Так само і Боуйері (вбивця датського оператора Тео ван Гога), бомбісти Мадрида 11 березня, бомбісти Лондона 7 липня і британські мусульмани, звинувачені у змові взірвати літак минулого літа. Слід відзначити, що лідери аль Каїди Осама бін Ладен і Айман аль-Завахірі – освічені чоловіки з багатими знаннями сучасного світу і доступом до нього.
Френсіс Фукуяма наводить два приклади в контексті викладення свого бачення сучасного радикального ісламізму як продукту політики ідентичності. По-перше, ми вже бачили щось подібне раніше в екстремістській політиці 20-го століття, коли молоді люди ставали анархістами, більшовиками, фашистами або членами ліворадикальної банди Баадера-Майнгофа (Rote Armee Fraktion – RAF).
Модернізація і перехід від Gemeinschaft (громади) до Gesellschaft (товариства) започатковує дуже сильний процес відчуження, що негативно позначилося на величезній кількості людей в різних суспільствах. Зараз черга за молодими мусульманами. Терміни Gemeinschaft і Gesellschaft були введені в науковий обіг ще у 1887 році Ф. Теннисом для опису процесів індустріалізації та урбанізації.
Питання, чи є в мусульманстві щось особливе, що спонукає до радикалізації, залишається відкритим. Після 11 вересня з’явився цілий науковий напрям, який намагається побачити насильство і бомбістів-смертників в Корані або в історичних коренях. Проте важливо згадати, що в багатьох історичних періодах мусульманське суспільство було навіть більш толерантним, ніж християнське. Тому вважати сьогоднішній радикальний ісламізм неминучим породженням ісламу не розумніше, ніж бачити у фашизмі кульмінацію багатостолітньої історії європейського християнства.
І по-друге: проблема джихадиського тероризму не може бути вирішеною привнесенням модернізації і демократії на Близький Схід. Величезна кількість терористів радикалізувалися саме в демократичних європейських країнах. Модернізація і демократія – чудові речі самі по собі, але в мусульманському світі вони вірогідно посилюють, а не послаблюють проблему терору в короткочасній перспективі.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков