Володіння зброєю – це відповідальність за свої дії

Батьки і діти

Так от - пройшли вибори, дивлюсь на результати. Єдині дві партії, які відкрито підтримували право українців мати зброю, до парламенту пройшли дуже фрагментарно. 

Чому політики бояться піднімати тему зброї у своїх програмах? Причин, як і з протидією міліціянтів, дві. Перша – така сама - бояться, що ця зброя одного дня може бути використана проти них. І друга - бояться зниження рейтингів. І ця причина приводить нас до того самого «блоку» у свідомості більшої частини українського суспільства – «простим людям не можна мати зброю». А оскільки так думають виборці, то природно, що політики не хочуть втрачати прихильність антизбройних боягузів. 

Я дійсно вважаю противників вільного володіння зброєю боягузами. Але ці люди бояться не того, що в них будуть стріляти. Ці люди бояться відповідальності. Володіння зброєю  – це, в першу чергу, саме відповідальність за свої дії.

Ми з чоловіком і багато наших друзів - власники зброї, це наше свідоме і відповідальне рішення. Ми розуміємо, що з того моменту, як оформили всі папірці і придбали свою зброю, ви відповідаємо за неї, ми відповідаємо за свої дії, ми відповідаємо за безпеку оточуючих, як би пафосно це не звучало.

Розумієте, з того самого моменту, як я взяла в руки свою гвинтівку, я, до того людина доволі неуважна, усвідомила, що вже не маю права безпечно лишити незачиненими двері додому, адже в моєму домі – вогнепальна зброя і я відповідаю за те, щоб вона не потрапила до рук злочинців, хоча до того, я неодноразово забувала закрити двері.

Але тепер ризик – не тільки викрадені комп’ютер та золотий ланцюжок, тепер ризик - викрадена зброя, і навряд її на стіну повісять, скоріше за все – підстрелять когось, чи пограбують. І знаєте, ця думка дуже дисциплінує, часто я з пів-дороги повертаюсь перевірити, чи зачинила двері, і, тьху-тьху, тепер мої страхіття марні – двері завжди зачинені.

Доречі, я не тільки за право громадян на вільне володіння зброєю, а й за виховування дітей у дусі відповідального ставлення до зброї. Дитина має розуміти, що зброя це і засіб самозахисту і небезпека при необережному поводженні.

І вже років з 12 дитину можна брати з собою на стрільбище, навчати її обережності, демонструвати дірки від куль в дерев’яному бруску, жерстяному листку, балістичнім гелі, щоб дитина наочно могла побачити, що може вдіяти зброя і розуміла, що не тільки сірники, а й рушниця дітям не іграшка.

Впевнена, що володіння зброєю – це в першу чергу відповідальність та дисципліна, і, якщо людина сама не готова до цього, то вона боїться самого факту зброї у руках сусіда. Люди завжди судять по собі, «Якщо я не готовий взяти на себе відповідальність за вогнепал, то чому це сусід готовий? Він що, кращий чи розумніший за мене?»

Тут і страх, і заздрість, на жаль. Мало доброго це каже про більшість нашого суспільства, яке досі не доросло до відповідальності, але дещо пояснює, чому ця більшість не сприймає тих, хто не тільки готовий, а й пропонує іншим бути відповідальними.

Про це я вже писала, але повторюся – навіть міліція підтверджує, що кількість злочинів, скоєних з використанням легальної зброї – мінімальна, на межі статистичної похибки. Причина – саме відповідальне ставлення власників зброї, які розуміють, наскільки вона може бути небезпечна.

Тому я всіляко підтримуватиму ту партію, яке не тільки підтримуватиме право на вільне володіння зброєю, а й започаткує та підтримуватиме дитячі клуби та осередки зі стрільби, а там може і до батьків «дійде», бо якось соромно бути менш відповідальним, ніж твоя дитина.

Не треба боятися відповідальності, це не тягар, це бонус, який робить вас справжнім громадянином.