Антон Чехов любив Україну і вважав себе українцем

Минулого року до 155-ї річниці від дня народження Чехова в газеті День вийшла стаття американського кінокритика, публіциста Андрія Безсмертного-Анзімірова. 

«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко», - писав А. Чехов українському історику, письменнику, перекладачу та сходознавцю кримськотатарського походження Агатангелу Кримському.

Чому українські корені Чехова так важливі? Справа в тому, що українці зіграли надзвичайно важливу роль у становленні російської культури, якої практично не існувало до 18 століття. Та цього періоду культура східного сусіда України була не російською, а московської. Саме слово «Росія» як назва нової імперії було запропоновано Петру Першому українським письменником і церковним діячем Феофаном Прокоповичем. Якби не приєднання України, Московія не змогла б ні утворити імперію і назвати її Росією, ні створити ту культуру, яку ми сьогодні знаємо.

«Українці принесли з собою всю свою велику культуру, - як писав міністр освіти України (1919) український історик єпископ Іларіон Огієнко (1882-1972) в «Українській культурі» (1918), - її вплив відбився на Москві на всьому житті: будівлях, малюванні, одязі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Усіляких ремісників діставали з України».

Навіть до початку 18 століття в Московії не було свого культурного класу, який пізніше отримав назву інтелігенції. Її довелося, як завжди, імпортувати із заходу, тобто з України та Білорусі.

Тому Петро I в 1709 р. наказав скоротити число студентів Києво-Могилянської Академії з 2000 до 161 і перевести в Москву найкращі наукові сили. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Симеон Полоцький, вже згаданий Феофан Прокопович та інші. Вони-то і зіграли головну роль у розвитку культурного життя Московії.

Незаконна ліквідація широкої автономії України (скасування Гетьманщини), що закінчилася розгромом Запорізької Січі військами Катерини II, призвела до того, що в Росії стало небезпечно бути українцем і тим паче говорити на мові. Це окрема розмова. Але треба пам'ятати, що безліч українських письменників і поетів, які перейшли в своїй творчості на російську мову, як і раніше, залишаються ЧАСТИНОЮ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Подібно до того, як залишаються класиками саме ірландської літератури ірландці Олівер Голдсміт, Джонатан Свіфт, Річард Стіл в 18 столітті, Семюел Беккет, Джеймс Джойс, Джойс Кері, Шерідан Ле Фаню, К. С. Льюїс, Т. Майн Рід, Чарлз Метьюрін, Брем Стокер, Оскар Уайльд, Бернард Шоу, які писали по-англійському.

Чехов народився рівно 155 років тому, 29 січня 1860 року. Загальновизнаний класик світової літератури. За професією лікар. Почесний академік Імператорської Академії наук у галузі красного письменства (1900-1902). Один з найвідоміших драматургів світу. Його твори перекладені більш ніж на 100 мов. Його п'єси, особливо «Чайка», «Три сестри» і «Вишневий сад», протягом більше ста років ставляться в багатьох театрах світу. До речі, його п'єси незмінно входять до репертуару багатьох театрів України.

Існує музей Чехова в Сумах, вже не кажучи про його музеї в Ялті та Гурзуфі, і фестиваль мистецтв «Дні Чехова в Ялті». У Ялті Чехов написав оповідання «Довгий язик», «Дама з собачкою», «Архієрей», «Студент», «Нова дача», «Душка», «Наречена», а також п'єси «Три сестри» і «Вишневий сад». Таганрог, де народився Чехов, як відомо, - українське місто, вкрадене Москвою в України. А його батько Павло Ігорович Чехов народився на Полтавщині. У його родині вважали, що своє прізвище вони отримали від предка чеха.

Майбутній письменник з дитинства багато спілкувався і з батьком, і зі своєю бабусею, українкою Єфросинією Шимко. Фахівці добре знають, що в дитячі роки в будинку Чехових в Таганрозі (до речі, їхній будинок - типово українська саманна хата) постійно звучала українська мова. Діти слухали українські пісні та грали в домашніх виставах по-українськи, наприклад, про «Чупруна та Чупруніху». Пізніше письменник навіть відобразив у своїй творчості українські пісенні мотиви - «Не женися на богатiй» - в повісті «Три роки». 

Все своє життя Чехов залучав себе до українців, він навіть вказав у перепису населення свою національність як «малорос». Таке самовизначення національності письменником підтверджується у численних листах, де він незмінно називає себе малоросом (або загальновживаним в той час синонімом - «хохлом»). Ніжно люблячи Україну, Чехов не тільки із задоволенням там жив, подорожував і спостерігав народне життя, але й не раз запрошував друзів відпочити з ним в тих місцях. Він часто відвідував Харківську і Полтавську губернії, а у Львові купив твори Шевченка українською мовою.

У 1888-1889 роках А.П. Чехов відпочивав у Сумах. Тут він написав оповідання «Неприємність» і «Красуні», а також водевіль «Трагік мимоволі». Свої сумські враження він відобразив в оповіданнях «Іменини», «Нудна історія», в п'єсах «Лісовик» і «Чайка». Там, у Сумах, в 1889 році був похований молодший брат Чехова художник Микола Чехов. Чарівність України вплинула на рішення письменника купити хутір у Полтавській губернії.

За спогадами і листами Чехова і його родичів [Чехов А.П. Твори. М., 1987. - Т. 7, 12, 13, 17], значний інтерес до української культури прищепила письменнику сім'я українських поміщиків потомствених дворян Линтварьових. В їхній садибі в слободі Лука в Сумському повіті Чехов жив разом з родиною влітку 1888 і 1889 років. Тут він лікував хворих, приймав численних друзів і знайомих. Звідси він вирушав подорожувати по Україні.

Історик з міста Суми Наталія Вікторівна Лобко встановилa, що родоначальником роду Линтварьових був козацький сотник Андрій Марченко, тому припускає, що ця сім'я отримала свої землі під час заселення Лівобережної України в нагороду за військову службу після Визвольної війни українців від поляків під керівництвом Богдана Хмельницького. Особливо цікавив Чехова той факт, що предки Лінтварьових дружили з відомим філософом Г. Сковородою, а батьки - схилялися перед Тарасом Шевченком. Дві доньки господарки садиби - Зінаїда Михайлівна і Олена Михайлівна Линтварьови - були одними з перших жінок-лікарів в Російській імперії. 

Чехов також дружив з різними представниками української інтелігенції, наприклад, з актрисою Марією Заньковецькою, яка вважається головним прообразом Ніни Зарічної з «Чайки». Антон Чехов вважав її талант «страшною силою».

Порушуючи закони Російської імперії, Чехов розсилав друзям і знайомим зарубіжні випуски української літератури, заборонені в Росії Емським указом: «Вельмишановний Павло Федорович, надсилаю Вам для бібліотеки трохи книг і, між іншим, три номери львівського журналу «Літературно-науковий вісник». Так як малоросійські журнали, що видаються в Австрії, наскільки мені відомо, не пускаються цензурою в Росію, то доведеться ці три номери тримати в бібліотеці під забороною» (Лист П. Ф. Іорданову).

Письменники України з увагою стежили за творчістю Чехова, цінували його новаторський підхід до малої прози і його майстерність. Не раз надсилали Чехову свої книги з присвятами. Дуже високо відгукувалися про нього М. Коцюбинський та І. Франко.

Навіть майбутній перший президент Української республіки М. Грушевський друкував переклади чеховських творів в журналі «Літературно-науковий вісник». Це були сім оповідань у січні 1899 і сім гуморесок в березні 1902. А в 1904 році у Львові був опублікований збірник оповідань «Змори» в перекладі його дружини Марії Грушевської, чиї переклади Чехов особливо цінував: «Сердечно дякую за надіслані переклади моїх творів. Будьте люб'язні, напишіть пані М. Грушевській, що, наскільки я розумію, переклади зроблені нею дуже добре, якби я знав її адресу, то поспішив би подякувати її саму» (Лист А.Є. Кримському). 

Нагадаю, що російською мовою частково писали Євген Гребiнка  і Марко Вовчок, навіть сам Шевченко (його проза). Тому насправді письменники-українці, навіть писавши тільки по-російському, ніяк не можуть вважатися «не-українцями» і вилучатися з української літератури. Україна може пишатися не тільки багатою літературною рідною мовою, а й тим, що значна частина російських письменників-класиків - Капніст, Наріжний, Сомов, Гоголь, Кукольник, Погорельський, А. К. Толстой (правнук графа Кирила Розумовського, останнього гетьмана Малоросії), Данилевський, Чехов, Короленко, Аверченко, Зощенко, автор «Незнайки» Н. Носов та інші - насправді були українцями. Від такої спадщини не можна відмовлятися.