Гібридна війна Росії: «Протоколи сіонських мудреців» для мусульманських країн та зброя для палестинських терористів

Генерала Іона Міхая Пачепу (народився у 1928 році) називають найбільш високопоставленим офіцером розвідки радянського блоку, який втік на Захід. Шість років він був заступником начальника зовнішньої розвідки Румунії і радником Ніколає Чаушеску. Отримавши наказ організувати вбивство директора румунської служби «Радіо Вільна Європа», Пачепа вирішив його не виконувати, і в липні 1978 року втік в США. Його втеча призвела до найбільших перестановок в румунському керівництві. Чаушеску звільнив третину членів кабінету міністрів, відсторонив чотирьох членів Політбюро і замінив 22 посла.

У вересні 1978 року Пачепа був заочно засуджений в Румунії до смертної кари. Чаушеску запропонував нагороду в два мільйони доларів за його смерть. За збіглим генералом полювали люди Ясіра Арафата і Муаммара Каддафі. Відомому терористові Карлосу («шакалу») було обіцяно мільйон доларів за вбивство Пачепи, який знав безліч секретів КДБ і румунської розвідки.

У 2015 році Іон Пачепа випустив книгу «Дезінформація» (Disinformation), яка розповідає про те, як радянські спецслужби організовували кампанію дискредитації неугодних їм лідерів (наприклад, папи Пія XII), впроваджувалися до Всесвітньої ради Церков і в інші респектабельні міжнародні організації, розпалювали антиамериканізм та антисемітизм в мусульманському світі, а з кінця 1960-х років надихали і фінансували тероризм на Близькому Сході.

«Для Андропова ісламський світ був чашкою Петрі, в якій КДБ міг виплекати вірусний штам ненависті до Америки з бактерії марксизму-ленінізму».

Юрій Андропов, який 15 років стояв на чолі КДБ (1967-1982), відправляв сотні агентів і тисячі копій пропагандистської літератури в мусульманські країни для нанесення збитку США і Ізраїлю; до 1972 року дезінформаційна машина Андропова працювала цілодобово, переконуючи ісламські країни, що Ізраїль і Сполучені Штати хочуть перетворити весь світ в вотчину сіонізму.

Цікава деталь: саме Юрій Андропов розпорядився перевести на арабську мову і поширювати «Протоколи сіонських мудреців».

До того як Пачепа втік до Америки і отримав там політичний притулок, генерал брав активну участь в андроповському проекті. Пачепа стверджує, що «Протоколи» стали основою антисемітської пропаганди і КДБ поширив тисячі примірників цієї книги в мусульманських країнах в 70-ті роки минулого століття.

За спогадами розвідника, в 1972 році його агентство DIE отримало від КДБ арабський переклад «Протоколів» і якийсь «документ», який доводив, що США – сіоністське держава. Завданням Пачепи було таємне поширення пропагандистських матеріалів в зазначених арабських країнах.
Пачепа згадує, що під час його зустрічей з колегами з угорських та болгарських спецслужб він дізнався, що вони також поширювали пропагандистські матеріали в зазначених їм арабських країнах.

Проведена КДБ робота дала свої наслідки – відсилання до «Протоколів» як до реального документу про єврейську змову було включено до Хартії мусульманського руху ХАМАС.

У 2005 році посилання на Протоколи як реальний документ «сіоністської історії» були виявлені в шкільних підручниках Палестинської національно адміністрації [1], витяги з протоколів використовувалися в шкільній освіті в Йорданії [2].

***

Андропов очолив КДБ всього за кілька місяців до Шестиденної війни, в якій союзники СРСР Сирія і Єгипет зазнали принизливої ​​поразки. Тоді Андропов вирішив відігратися, готуючи палестинських терористів захоплювати літаки ізраїльської авіакомпанії El Al і влаштовувати теракти в Єрусалимі.

За планом, розробленим на Луб'янці, терористи почали захоплення літаків: протягом одного лише 1969 року Організація Визволення Палестини, отримуючи гроші від радянських спецслужб, захопила 82 літака.

Крім того, генерал-лейтенант стверджує, що за час його роботи в румунській розвідці КДБ таємно взяв на себе відповідальність за 11 терактів на території Ізраїлю, в тому числі за напад на аеропорт «Бен Гуріон» 30 травня 1972 (загинули 22 людини, 76 були поранені) і вибухи на площі Сіон 4 липня 1975 року в Єрусалимі (загинули 15 осіб, 64 були поранені).

Зброю для проведення терористичних актів КДБ СРСР постачало терористам за вказівкою Політбюро ЦК КПРС!

23 квітня 1974 року голова КДБ Андропов відправив Брежнєву цілком таємну записку такого змісту: «Комітет держбезпеки з 1968 р. підтримує діловий конспіративний контакт з членом Політбюро Народного фронту звільнення Палестини (НФЗП), керівником відділу зовнішніх операцій НФЗП Вадіа Хаддадом. На зустрічі з резидентом КГБ в Лівані, що відбулася в квітні ц.р., Вадіа Хаддад в довірчій бесіді виклав перспективну програму диверсійно-терористичної діяльності НФЗП…»

Записку також прочитали Суслов, Підгорний, Косигін, маршал оборони Гречко і міністр закордонних справ Громико. Для обговорення конкретних питань взаємодії у вересні 1974 року Хаддад [3] прибув до Москви. У той час він уже працював на КДБ і проходив в досьє КДБ як агент «Націоналіст».

У Москві з Хаддадом зустрівся колишній глава Представництва КДБ при зовнішній розвідці КНР в 1961-1964 рр., а в той час начальник відділу диверсій і саботажу – «В» ПГУ полковник Гусєв і співробітник КДБ Савін. Вони детально обговорили умови поставки зброї, яку Хаддад повинен був прийняти з гумового човна в певному місці у Адена. Операція отримала кодову назву «Схід». Здійснення операції було доручено заступнику Гусєва – полковнику Лазаренко. Уродженець приморського міста Спаськ, Лазаренко дослужився до заступника начальника розвідки повітряно-десантного корпусу на Далекому сході. Звідти він і був запрошений в КДБ, де став одним з батьків-засновників спецназу. У 1968 р. Лазаренко особисто брав участь у захопленні керівництва Чехословаччини.

За розпорядженням міністра оборони Устинова, зброю для Хаддада завантажили на розвідувальний корабель 38-ї бригади кораблів ОСНАЗ розвідки ТОФ «Курсограф» у Владивостоці. Зброю супроводжував співробітник КДБ Гранкін. У точці 12"34' північної широти і 45"12' східної довготи в 21.00 за місцевим часом Хаддад подав сигнал червоною ракетою зі свого моторного човна. «Курсограф» просигналив двома спалахами, повторивши їх через деякий час. Хаддад дав два сигнали у відповідь. Після цього з «Курсограф» спустили гумову шлюпку зі зброєю і дали знак двічі по три спалахи: «Завантажено». Хаддад відповів, і човен відчалив до палестинців.

Незабаром «Курсограф» з тріумфом повернувся до Владивостока. Сім учасників плавання були премійовані сувенірами вартістю по 600 рублів і також по 600 рублів готівкою. Це були: командир корабля «Курсограф» капітан першого рангу Лебедєв, Штиров, Лопатин, капітани другого рангу: Бабков, Авраменко, Гарницький, Климчук. Заохочення отримав і начальник особливого відділу ТОФ Радченко. КДБ також написав лист подяки начальнику головного штабу ВМФ адміралу Сергєєву.

Звітуючи за виконану операцію, 16 травня 1975 р. Андропов писав Брежнєву: «Відповідно до рішення ЦК КПРС Комітетом державної безпеки 14 травня 1975 р. передано довіреній особі розвідки КДБ В. Хаддаду, керівнику служби зовнішніх операцій Народного фронту звільнення Палестини, партію іноземної зброї і боєприпасів до неї…»

За американськими даними, в човен було завантажено 50 західно-німецьких пістолетів (10 – з глушниками) і 5000 патронів до них; 50 трофейних автоматів MG-21 і 10 000 патронів до них; 5 англійських автоматів Sterling з глушниками і 36 000 патронів до них; 50 американських автоматів AR-16 і 30 000 патронів до них; 15 мін-пасток та 5 радіокерованих мін SNOP, зібраних з іноземних матеріалів. Міни на той час були найменшими в арсеналі радянських спецслужб і навіть ніколи не передавалися партнерам по Варшавському договору. SNOP могли вибухати по радіосигналу на відстані 2 км в місті і 20 км на відкритій місцевості.

***

«Дезінформація» – книга не тільки про СРСР. У розділі «Час Путіна» йдеться про те, як з приходом до влади вихідців з КДБ в Росії почалися політичні репресії, воскресла шпигуноманія і піднялася хвиля антиамериканізму. У розділі «Імперія КДБ» Іон Пачепа знову цитує генерала Сахаровського, який переконував його, що держбезпека «забезпечувала життєздатність Росії протягом 500 років і неминуче виграє війну проти нашого головного ворога – американського сіонізму».

Автор книги «Дезінформація» приходить до такого висновку: «Варварський КДБ, за час свого правління знищив 20 мільйонів чоловік в своїй країні і ще 70 мільйонів у всьому комуністичному світі, не тільки вижив, а й перетворив сучасну Росію в першу у світовій історії диктатуру, якою управляє держбезпека. Якщо за часів холодної війни КДБ був державою в державі, то тепер він став самою державою, а Путін виявився найбагатшою людиною не тільки в Росії, але і у всій Європі».

На думку генерала Пачепи, в арабському світі Кремль продовжує ту ж політику, що і за часів Андропова – підтримує радикальні і терористичні угруповання. Ці слова цілком підтверджуються практичною політикою Росію!

У 2011 році МЗС РФ розмістив замовлення на «поставку до дипломатичних представництв Російської Федерації комплектів духовно-моральної літератури», до якого увійшла книга С. Нілуса «Велике в малому», що включає в себе «Протоколи сіонських мудреців», та інші антисемітські видання [4][5][6].

Олександр Брод, член Громадської палати РФ, директор Московського бюро з прав людини, охарактеризував цей факт як «надзвичайно дивну ініціативу» [7].

Варто нагадати, що рішенням Ленінського районного суду міста Оренбурга від 26.07.2010 року брошура «Протоколи сіонських мудреців» внесена до Федерального списку екстремістських матеріалів, заборонених до розповсюдження в Росії, під номером 1496.

До речі, за дивним збігом, у вересні 2011 року, напередодні повернення Путіна на посаду Президента Росії, старий воїн холодної війни Махмуд Аббас [8] висунувся на передній план. Під захоплені оплески Генеральної Асамблеї Аббас передав в ООН «свій» запит на визнання кордонів Палестинської держави, встановлених до 1967 року. Кілька політичних фігур симпатизували «незалежному» рішенню Аббаса. Однак мало хто знає, що Організація звільнення Палестини була створена і фінансувалася КДБ. Мало хто знає, що Московський інститут сходознавства, де політично формувався Аббас, в той час таємно підпорядковувався КДБ, і лише рекомендовані КДБ іноземці могли вступити туди на навчання.

Мало хто також знає, що керівником докторської дисертації Аббаса був офіцер КДБ Євген Примаков [9] (який пізніше став начальником розвідки в «демократичній» Росії), який в той же час також був радником Саддама Хусейна.

У розділі «Актуальність теми» дисертації Аббас зазначає : «У міру поглиблення на сучасному етапі сукупного занепаду капіталізму все більше явним стає і занепад ідеології сіонізму ... Його роль як ударного підрозділу світової імперіалістичної реакції не зменшена, реакційна, ворожа суть ... виступає у все більше жорсткій експансіоністській і расистській формі ... Викриття реакційної ідеології ... вважається нагальною справою для всього антиімперіалістичного табору ... Нагальна мета всіх сучасних антиімперіалістичних сил – оборона світу, розв'язки, демократії та суспільного прогресу». Свою задачу в цій науковій роботі Аббас бачить у «вишукуванні взаємозв'язку між сіонізмом і нацизмом часів третього рейху» тому що «сіонізм загравав із нацистською Німеччиною, тому для початку сіоністські функціонери встановили контакти з режимом, який визначив антисемітизм власною офіційною державною політикою». І потім «Сіоністські фаворити ... укладали таємні угоди з нацистським урядом для організації переселення до Палестини навмисне відібраних партій євреїв ... емісарам Моссада нацистами було надано право відвідувати концентраційні табори ... щоб сортувати ув'язнених, обирати з них особисто потрібних прийдешньої єврейській державі» [10][11].

В дисертації Аббас також наголошує на змові сіоністів з фашистами: щоб заселити Палестину євреями, за так званою Хааварською угодою за 1 тисячу фунтів стерлінгів нацисти відпускали будь-якого єврея, який бажав виїхати з Німеччини. «І в цьому сіоністи зустріли сприятливе ставлення влади, що прагнула очищення Німеччини від євреїв». Аббас відмічає «близькість ідейних концепцій сіонізму і нацизму в частині націонал-шовінізму і расизму». Ця «взаємовигідна спільна робота», на думку Аббаса, працювала цілих 6 років – з 1933 по 1939 рік.

Через 2 роки [1984 – Прим. В.Ф.] у видавництві «Дар Ібн Рашид» в Аммані (Йорданія) Аббас опублікував арабською мовою монографію «Приховані взаємозв'язки сіонізму і нацизму в період 2-ї світової війни» – розширену версію власної дисертації – в якій відхиляє «сіоністські вигадки і міфічну єресь про загибель 6 млн євреїв, – ті деякі, які загинули, потерпіли від спільної (нацистсько-сіоністської) змови». Він повідомляє: «Точна кількість євреїв, загиблих під час війни, була істотно меншою 6 млн, вона була навіть меншою мільйона ... Завданням сіоністів було примножити кількість потерпілих серед єврейського народу, щоб цим викликати співчуття міжнародного суспільства». Насправді, за його даними, загинуло «лише 890 тис. євреїв, а печі крематоріїв застосовувалися тільки для кремації тіл жителів нашої планети, загиблих від хвороб, – щоб не допустити поширення інфекції».

Посилання:

1. Palestinian Authority Promises to Remove Protocols References from Textbooks. Jewish Virtual Library. URL accessed March 18, 2006.

2. Islamic Antisemitism in Historical Perspective.

3. Вадей Хаддад (араб. وديع حداد, англ. Wadie Haddad, 1927, Цфат, Палестина – 28 березень 1978, Берлін, НДР) – один з найбільш ліворадикальних діячів палестинського національно-визвольного руху, один із засновників Народного фронту звільнення Палестини (НФЗП) .

У 1948 році, в ході арабо-ізраїльської війни, православна арабська сім'я Хаддад втекла з Цфату до Лівану. Вадей отримав медичну освіту в Американському університеті Бейрута. З 1956 року співпрацював з UNRWA в Аммані, але через зв'язки з палестинськими націоналістичними організаціями був заарештований йорданської поліцією. У 1961 році втік до Сирії.

ОРГАНІЗАТОР ряду терористичних атак в Ізраїлі і за його межами:

• 1968 – захоплення літака компанії Ель-Аль на маршруті Рим-Тель-Авів (Рейс 426); літак був викрадений в Алжир і 22 ізраїльських громадянина утримувалися там протягом 40 днів.
• 1970 – захоплення чотирьох літаків компаній TWA, Swissair, Пан Ам і БОАК; два перших літака були викрадені в Йорданію, що послужило одним із приводів для репресивних заходів керівництва Йорданії проти палестинських націоналістичних організацій, відомих як «Чорний вересень».
• 1972 – теракт в міжнародному аеропорту Лод: три члена Червоної армії Японії, навчених в тренувальних таборах в Лівані і діяли від імені НФВП, прибутку на рейсі з Парижа і розстріляли пасажирів в аеропорту; 26 осіб, у тому числі паломники-християни, загинули, близько 80 отримали поранення.
• 1976 – захоплення літака компанії Air France на маршруті Афіни-Париж; літак з 260 пасажирами і членами екіпажу був посаджений в Лівії, а звідти перегнали в столицю Уганди Кампали. Там заручники утримувалися кілька днів, поки не були звільнені ізраїльським спецназом в ході операції «Кульова блискавка».

Хаддад розшукувався спецслужбами кількох країн за звинуваченням в організації викрадень літаків. Тому, у другій половині 70-х безвихідно перебував в резиденції, що охоронялася в Багдаді, відвідуваний лише зв'язковими бойовиків і співробітниками радянських спецслужб, наприклад, тамтешнім резидентом Е.М. Примаковим.

Вадей Хаддад помер в 1978 році в НДР, імовірно від лейкемії; за деякими даними, його отруїли співробітники Моссаду, що використали для цього отруєні шоколадні цукерки.

4. Чарный С.А. Антисемитские книги пойдут в посольства. Агентство Еврейских Новостей (13.05.2011).

5. The Foreign Ministry of the Russian Federation is sending antisemitic books all over the world. CFCA (29-05-2011).

6. RUSSIA.state.gov.

7. Балашова Ю. Православие, самодержавие, антисемитизм // Новая газета. – М., 16 мая 2011 года. – Вып. 51.

8. Махмуд Аббас (араб. محمود عباس‎), партійне прізвисько Абу Мазен (ابو مازن‎) (нар. 26 березня 1935, Цфат) – палестинський політик, голова (президент) Палестинської Національної Адміністрації, голова руху ФАТХ. Доктор філософських наук, кандидат історичних наук, почесний доктор МГІМО, автор 11 книг.

Закінчив юридичний факультет Дамаського університету та аспірантуру Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби. У 1982 захистив кандидатську дисертацію в московському філії Інституту сходознавства Академії наук СРСР за темою «Секретний зв'язок між нацизмом і сіонізмом», основні ідеї якої деякими джерелами трактувалися як заперечення голокосту. Директор інституту, Є.М. Примаков, призначив науковим керівником Аббаса В.І. Кисельова, фахівця з історії Палестини. На основі дисертації Аббас написав монографію «Інша сторона: таємні зв'язки між нацистами і керівництвом сіоністського руху».

9. Євген Максимович Примаков (рос. Евгений Максимович Примаков, 29 жовтня 1929 р., Київ, Українська РСР, СРСР – 26 червня 2015 р., Москва, РФ) – радянський і російський державний діяч і політик комуністичного напрямку. Радянський вчений-сходознавець, генерал КДБ, начальник розвідки РФ, міністр закордонних справ РФ, прем'єр міністр в уряді Єльцина.

Дехто з аналітиків вважає Примакова «хрещеним батьком» путінізму.

10. Abu Mazen and the Holocaust by Tom Gross, Mideast Dispatch Archive.  January 11, 2005.

11. The Abbas Doctrine – Selective Terrorism, by Itamar Marcus. May 20, 2003.

Джерела:

Альбац Е. Мина замедленного действия (Политический портрет КГБ). – М.: Русслит, 1992.

Архив Буковского. Документы по Ближнему Востоку.

Буковский В. К. Московский процесс. – М.; Париж: МИК: Рус. мысль, 1996.

Волчек Д. Оружие Андропова и Путина. // Сайт: Радио «Свобода», 21.11.2015.

Вадим Горелік. Як товариші Махмуд Аббас і Євген Примаков Голокост заперечували // Сайт: berkovich-zametki.

Зыгарь М., Асмолов Г. Аббас на глиняных ногах. Коммерсант, Журнал «Власть», № 2(605) от 17.01.2005.

Иосфин А., Наш бренный военный мир // Сайт: flot.com, 30.11.2012.

Млечин Л. Зачем Сталин создал Израиль? – М.:Эксмо, Яуза. 2005.

Уфимцев Ю., Как порт Владивостока помогал палестинским диверсантам. // Окно в Россию, 10 апреля 2013 г.