Фінансовий лохотрон. Або для чого нам потрібні валютні кредити міжнародних фінансових установ

Більшість своїх висновків про навколишній світ ми робимо на основі порівнянь. Порівнюємо і впорядковуємо, розташовуючи об’єкти порівняння у певній послідовності. Є перше місце, друге тощо. В основі порівняння  дійсні числа – це єдині об’єкти математики, щодо яких можна сказати, яке з них більше.

Як бути щодо такої характеристики держави, як ефективність її державного апарату? За роки незалежності цей апарат у нас виріс і має тенденцію до подальшого зростання. Зараз він досягає десь 370 тисяч осіб. За радянських часів він був на рівні 60 тисяч осіб.

Але у радянські часи держава контролювала все: сільське господарство – що сіяти, де і коли і як збирати; скільки виготовити пар взуття різних категорій, як їх розподілити серед населення та за якою ціною; що купувати за кордоном і що продавати; що читати і дивитися в кіно і по телебаченню; що вважати добром і що вважати злом тощо. Держава визначала стратегічну, хоча і примарну, мету існування країни і її громадян. Словом на те вона і тоталітарна держава, щоб контролювати все.

А яка держава у незалежної України? Напевно, поки що не тоталітарна, хоча неодмінно такою стане при збереженні нинішніх темпів бюрократизації. Держава тепер не контролює нічого: ні сільське господарство, ні промисловість, ні митницю (вона стала ефективним механізмом нищення власного товаровиробника на догоду приватним інтересам самих митників), ні дотримання законів у судах (вони стали ефективним механізмом нищення суспільної моралі на догоду приватним інтересам суддів); ні внутрішню торгівлю, ні зовнішню.

Нарешті виявилось, що держава не здатна контролювати навіть власні кордони, не говорячи вже про власний інформаційний простір.

Зараз держава нібито очолює боротьбу з корупцією, хоча сама є її основним джерелом. Але чому, ні за що не відповідаючи, державний апарат за роки незалежності у рази зріс? Відповідь проста – у рази зросла кормова база для чиновників.

Радянський Союз нагадував військовий табір. Кількість озброєння у ньому від тридцятих років дорівнювало кількості озброєння у всьому навколишньому світі. Так було майже завжди. Вийшовши з орди-війська, націленого на завоювання світу, Московія так і залишилась ордою. Спадкоємцем Московії став Радянський Союз, який змінив лише назву, нічого не змінивши по суті.

Кормова база у військовому таборі  дуже обмежена, а порядки суворі. На виробництві танків і автоматів Калашникова на державних підприємствах особливо не розбагатієш. Товарів широкого вжитку вироблялось мало, і вони були низької якості. Імпорт якісних товарів був обмеженим і з нього, власне, й почалась деградація державного апарату новітньої імперії.

В умовах ринкової економіки ситуація зовсім інша. Це можна порівняти з напівпустелею, де майже немає води, і квітучою оазою, де води більше, ніж вдосталь.

Якісна картина того, що відбувається, більш-менш зрозуміла. Вона однакова на всьому пострадянському просторі. Але нам потрібні числа для порівняння. Не шукайте ці числа у газетах і телевізійних репортажах. Вони, швидше за все, введуть вас в оману. Зайдіть краще у найближче відділення солідного банку і з’ясуйте величину банківського відсотку на депозити.

Виявиться, що цей відсоток для гривневих депозитів на рівні 17% – 20%. Чим надійніший банк, тим цей відсоток менший. У ризикованих банках він може складати сьогодні і 27%. Здавалось би добре. Ви відкрили депозит на 1000 гривень, а через рік у Вас буде вже, наприклад, 1200 гривень на рахунку.

Як формується цей відсоток? Для того, щоб не збанкрутувати, банк має видати комусь Ваші гроші у кредит під більший відсоток, наприклад під 30% річних. Через рік з цих 30% він 20% поверне Вам, а 10% залишить собі в якості прибутку.

Для того, щоб взятий кредит вчасно повернути і ще отримати прибуток від використання позичених грошей, потрібно вкласти кредит у справу, що дає, наприклад, 40% прибутку річно. Тоді 30% повертається банку, а 10% лишається в якості прибутку тому, хто взяв кредит.

Але хто візьме у банку кредит під 30% річних? Чи існує такий законний бізнес, що дає прибутку 40% в рік? Відповідь, за рідким виключенням, негативна. Якби банки існували лише за рахунок таких кредитів, то вони швидко б збанкрутували всі без винятку. Отже банки існують, переважно, не за рахунок гривневих кредитів. Тоді за рахунок чого? Моя відповідь – за рахунок інфляції.

Якщо банківський відсоток на депозити 17% (цілком приватний Приватбанк або з переважним державним капіталом Укргазбанк), то рівень інфляції має бути вищим, наприклад, 25%. Для того, щоб розрахуватись з власником депозиту і ще отримати прибуток, банк має зберегти покладені на депозит гроші від інфляції, купивши на них, наприклад, американські долари. Тоді, через рік, долари можна знову трансформувати у гривні. Їх буде вже 1250 грн., 1170 грн. повернути власнику депозиту, а 80 грн. залишити собі в якості прибутку.

А звідки банк знає рівень інфляції? А він його не знає. Якщо він помиляється з його оцінкою, то це завершується для нього великими збитками, а може й банкрутством. Насправді картина ще складніша, тому що дешевшають внаслідок інфляції не лише гривні, але і долари, хоча і в дуже різних пропорціях.

Перший висновок: реальна вартість гривневих депозитів не зростає з часом, а лише зменшується. Проте, все одно гривні доцільно тримати на депозитах, оскільки їх знецінення внаслідок інфляції банк частково компенсує.

Другий висновок: рівень інфляції, тобто знецінення гривні, завжди більший за банківський відсоток за депозитами в солідних банках.

Цікавою є поведінка банків при понаднормовому зменшенні їх фінансових ресурсів за рахунок різних видів діяльності. Звичайно, вони звертаються до Національного банку за рефінансуванням. Отримавши відповідну позику у гривнях, вони миттєво обмінюють гривні на іноземну валюту на міжбанківській валютній біржі.

Через збільшення тиску на національну валюту її курс падає і банки знову, конвертуючи іноземну валюту в гривні, отримують прибуток, легко повертаючи борги у гривнях.

Особливо вдалою ця операція виявилась при останньому безпрецедентному падінні гривні втричі за короткий термін. А скільки може заробити той, хто натискає кнопку неминучого різкого падіння національної валюти, обираючи момент для цього натискання?

В світі фінансів також існують фундаментальні закони збереження. Якщо хтось раптом збагатився, то хтось раптом збіднів на ту ж саму суму. Хто збіднів? Це ми з вами. Хто збагатився? Чомусь ніхто не задає цього питання уголос.

Який стосунок банківський відсоток має до ефективності державного апарату? Прямий. Джерелом знецінення грошей в державі – інфляції – завжди є сама держава. В умовах ринкової економіки у держави є лише один механізм покриття всіх свої збитків через власну неефективність – це друкування грошей. Держава не вміє розрахувати і контролювати свої видатки. Або не бажає це робити. Між бажаним і дійсним виникає прірва. Цю прірву держава перекриває у найпростіший і найнебезпечніший спосіб друкуванням грошей не забезпечених новими товарами і послугами.

Банки при цьому грають роль термометра, що вказує на підвищену температуру внаслідок хвороби, але не є джерелом самої хвороби. В чому небезпека інфляції? У неможливості кредитування реального сектора економіки. 5% - це гарний прибуток для нього. Для його нормального функціонування і розвитку вартість кредитів має не перевищувати річних 2% - 3%. У нас же вона 20% - 30%.

Отже, банківський відсоток для національної валюти – це температура хворого. Якою є ця температура у різних країнах світу, якщо орієнтуватись на провідні банки і національні валюти? В Росії це приблизно 10%, в Польщі на рівні 1.2%, у Великій Британії 0.75% - 1.5%, у Швейцарії  -0.5% - 1.3% (у найсолідніших банках він від’ємний), у Німеччині 0.05% - 0.3%, нарешті, в Україні 16% - 22.5%.

Відчуваєте, як Україна виділяється на фоні інших країн світу? Виділяється також і Росія, але навіть на її фоні ми виглядаємо дуже невтішно. На жаль, найгірші справи зараз в Білорусі, де інфляція за темпами нагадує інфляцію в Україні на початку дев’яностих.

У фінансовому житті України є ще одна неприємна обставина. Майже щороку ми маємо від’ємний платіжний баланс. Тобто щороку країна вивозить іноземної валюти більше, ніж отримує за рахунок експорту і кредитів.

Звідки береться надлишок валюти, що вивозиться? Думаю, що за рахунок наших заробітчан, мільйони яких жебрають по всьому світу, заробляючи для своїх родин мінімальні статки в іноземній валюті і переправляючи її в Україну, минаючи банківську систему. Тобто  з країни вивозиться практично вся валюта.

Виникає законне запитання: для чого нам потрібні валютні кредити міжнародних фінансових установ?

Моя відповідь така. Гривні, нагромаджені в Україні, за кордон не вивезеш. Спочатку їх потрібно перетворити в євро або долари. Купити іноземну валюту за гривні можна лише в середині країни. Важливим постачальником такої валюти є держава. Саме вона, збільшуючи державний борг України, ввозить в країну євро і долари. Далі, в той, чи інший спосіб, ця валюта потрапляє у приватні руки і вивозиться за кордон вже як приватний капітал.

Слід зазначити, що частина вивезеної валюти повертається назад у країну у вигляді товарів широкого вжитку. Це ніби відступні для громадян країни за згоду на її тотальне пограбування і руйнацію.

Скільки коштів знаходиться на закордонних рахунках наших багатіїв? Виходячи зі структури платіжного балансу України до зовнішнього державного боргу України, слід додати всі кошти, зароблені нашими заробітчанами і привезені в Україну, та більшу частину коштів, отриманих від експорту нашої продукції.

Добре відома лише перша складова цієї суми – зовнішній борг і гарантований державою зовнішній борг – 1 трильйон 122 мільярди гривень. Мабуть це число слід помножити на три або чотири для отримання загального результату.

Цих коштів цілком вистачило б для модернізації країни: створення сучасної інфраструктури, побудови нових підприємств на основі сучасних технологій, розвитку української культури і науки як її важливої складової, без яких неможливе національне відродження.

Я весь час  чую, що отримання чергового траншу МВФ – це якийсь сигнал міжнародним інвесторам для їх активізації в Україні.

Але жодний солідний інвестор в нашу країну за теперішніх умов не прийде. Ніхто не привезе в нашу країну гроші, дивлячись на те, як активно ми їх вивозимо при найменшій нагоді.

Черговий транш МВФ – це чергова подачка нашій еліті за її лояльність до Заходу. Чи є наша еліта при цьому лояльною до українського народу? Тут велике запитання. Дерибан країни продовжується. Все, що можна, продається за кордон, а виручені кошти переважно там і залишаються.

Не видно жодних ознак модернізації країни. З підприємств, що залишились у спадок від Радянського Союзу, вичавлюються рештки їх потенціалу. Нові підприємства не будуються, старі практично не модернізуються. І для політиків і для олігархів горизонт їхніх прагнень не перевищує кількох років. Все вже поділене, крім землі. Це, мабуть, буде останньою дією великого дерибану України.

Перед Україною зараз багато загроз. Про одну з них йдеться у цій статті. Міцна фінансова система потрібна сучасній державі не менше, ніж боєздатна армія. Нам потрібна перемога у російсько-українській війні.

Згадаймо, що вся фінансова потуга Сполучених штатів була консолідована напередодні Першої світової війни у потужний кулак. Розуміючи неминучість війни і участі в ній Сполучених штатів, фінансові кола цієї країни разом з іншими зацікавленими структурами у 1913 році створили Федеральну резервну систему – найбільшу фінансову потугу світу від тоді і до тепер.

Це допомогло їм виграти Першу світову війну разом з союзними державами. Це дозволило їм здійснити індустріалізацію в Радянському Союзі – своєму майбутньому союзнику. Це дозволило їм вже одноосібно виграти Другу світову війну і стати найбільшою фінансовою, економічною, науковою і політичною потугою світу.

Саме ця світова потуга є нині гарантом нашого державного існування і джерелом наших надій.

Високий банківській відсоток за депозитами – це свідчення злочинної безпорадності у державному будівництві. Висока інфляція заважає нормальному розвитку банківського сектору України, без якого подальший економічний поступ неможливий.

У нас є єдиний шлях до порятунку – це побудова національної української держави, де найвищі посади в державі призначатимуться для свідомого служіння інтересам нації, а не власній кишені за рахунок нації.

З фінансового лохотрону Україна має перетворитись на будівельний майданчик модерної української нації. Припинення безпрецедентного вивезення валюти за кордон у рази зменшить постійний колосальний тиск на національну валюту, сприятиме стабілізації її курсу і стане фінансовим підгрунтям для модернізації країни.

Це завдання настільки ж важливе, як і розбудова української армії в умовах нинішньої російсько-української війни.