Ізраїльський досвід реформи армії: спочатку створюється колектив, а потім - військова частина

На своій сторінці у Фейсбук Юрій Бутусов переказує розповідь Леоніда Токарського: 

"Дуже важливо для нашої класово-ієрархічної структури армії, де офіцери, генерали і солдати - це різні соціальні групи, які живуть кожна своїм життям, часто в повному відриві один від одного...

Відповідно до ізраїльської логіки, всі призовники починають рядовими у вісімнадцятирічному віці і в процесі служби ростуть у званнях, стаючи спочатку сержантами, потім офіцерами і генералами. Таким чином, тут не існувало училищ, що створюють офіцерську касту, минаючи строкову службу. Щоб стати генералом, треба спочатку відбутися простим солдатом, а потім простим сержантом. Це воістину народна армія, де офіцер був не старшим, а кращим з рівних.

В ті часи на слуху «ходив» популярний анекдот про Ізраїльську армію: «Стоїть генерал і розмовляє з гостем. Проходить солдат, не звертаючи на генерала жодної уваги і не вітаючись. Гість каже генералу: «Бачиш, які у тебе солдати, навіть не вітається з тобою». Генерал зажадав від солдата, щоб той підійшов. Коли той наблизився, генерал тихо сказав: «Хаїм, ти що, на мене сердишся, навіть вітатися не хочеш?!»

Цей анекдот я розповідав в Росії багато разів. Його ніхто не міг зрозуміти, тому що принципи, закладені в основі Ізраїльської армії, не існують в жодній армії світу ...
Під час бою командири, включно зі старшими офіцерами, завжди стояли в танкових баштах, щоб всі їх бачили в бою. Це не було законом, це було традицією. Радянської команди «вперед» не було, була ізраїльська команда «за мною». Я був вражений, коли під час складної бойової ситуації в період війни в Лівані, мій водій злякався, командир батальйону зіскочив зі свого бронетранспортера і пішки сам повів танк за собою - теж, як в кіно. Я запитав його, навіщо він це зробив. Він пояснив, що це неписаний обов'язок кожного офіцера і командира.

Коли ми стояли табором в бойовій обстановці, вартову службу вночі несли разом солдати і офіцери. Звільнялися від неї тільки механіки-водії танків і бронетранспортерів.

Вся система військової підготовки, в якій бойова одиниця організовується з призовом групи військовослужбовців і існує до виходу цих хлопців у відставку за віком, має дуже важливий психологічний аспект. Потім цей полк розформовувався або повністю замінювався іншим призовом. Коли молода людина призивається, росте і мужніє, проходячи через війни разом зі своїми друзями, вони стають його другою сім'єю.

Цим і пояснюється, що мультимільйонер з Нью-Йорка прилітає на власному літаку, щоб воювати наводчиком в своєму танку. Це не парадокс, а дуже правильна побудова системи. У нашому полку і в нашому екіпажі служили люди різних соціальних груп і можливостей - заможні і бідні. Служили разом володарі кількох академічних ступенів і солдати, у яких їх не було. Це не мало значення для нас, тому що ми були бойовим братством, об'єднаним іншими принципами. Нам ніколи не було нудно один з одним.

Система навчання і тренувань була своєрідною й інтенсивною. Логіку цієї системи починаєш розуміти пізніше. Перші півтори доби тебе безперервно навчали і тренували на різних курсах. Після «набору навантаження», безсоння і втоми, коли ми починали засипати на ходу, віддавався наказ: «Зайняти бойові місця на танках!» Починалися маневри. Друга частина призову - несення рутинної армійської служби: охорона кордонів, військових таборів, виконання різних функцій військової поліції. Це давало повне уявлення про те, що відбувається в державі. Наша громадська думка складалася незалежно і самостійно.

Так створювалася одна з найважливіших цінностей Ізраїлю - відсутність стороннього впливу на формування громадянської позиції члена ізраїльського суспільства з усіх цивільних і військових питань. Громадянин нашої країни, вирішуючи для себе питання про необхідність початку війни, на відміну від американського чи російського громадянина, посилає на війну самого себе або свою дитину. Це практично виключає ефект «промивання мізків» засобами масової інформації, підвищує громадянську свідомість і об'єктивність судження.

Громадянин Ізраїлю є дійсно невід'ємною частиною своєї країни. Він знає все, що відбувається в державі і в армії, і формує свою, самостійну, точку зору з усіх державних проблем. У цьому, на мій погляд, і полягає унікальність демократії і сили держави Ізраїль".