Сталін. Анатомія терору

1937-й рік був одним з найжахливіших не тільки в історії Радянської імперії, але й в житті її лідера Йосипа Сталіна. А жахатися вождю всіх народів була причина, і досить вагома…

У січні 1937-го року на прохання Сталіна народний комісар внутрішніх справ СРСР Єжов направив до Київа свого співробітника Штерна, якому було поставлене завдання знайти у місцевих архівах компромат на тодішніх партійних лідерів «ленінської гвардії» Бухаріна та Рикова. Процес знищення РСДРП, кістяком якої була «ленінська гвардія», йшов після приходу Сталіна до влади, успішно. Вже не було в живих його найгрізнішого суперника «залізного» Фелікса Дзержинського та претендента на посаду генсека Сергія Кірова, в еміграцію вигнано не менш небезпечного суперника Льва Троцького, успішно закінчився задуманий ним, Сталіним, політичний процес проти «ворогів народу» Каменєва і Зінов’єва. На черзі були Бухарін та Риков. Партійна верхівка створюваної за задумом Сталіна  ВКП(б) мала складатися з осіб, особисто відданих йому, Сталіну. Тому «ленінську гвардію» необхідно було повністю знищити, оскільки вона шкодила поширенню і ствердженню серед широких мас культу особи генсека Сталіна, вождя всіх часів і народів. До того ж, «ленінська гвардія», за глибоким переконанням Сталіна, вміла лише руйнувати та грабувати і не могла збудувати щось серйозне, а тому повинна зійти з політичної арени.

Але співробітник НКВД Штерн, замість компромату на політичних опонентів Сталіна, знайшов в одному з київських архівів папку з документами, які свідчили про те, що Й.Сталін впродовж шести років був платним агентом царської охранки…

Вербування

Темного січневого ранку 1904 року двадцятип’ятирічний майбутній вождь світового пролетаріату, засланий в село Нова Уда Балагонського уїзду Іркутської губернії, під час полювання випадково натиснув на спусковий гачок і застрелив такого ж поселенця, як і він сам.

Жандармське управління  поставило Сталіна  перед вибором: або п’ять років каторжних робіт за вбивство, або співробітництво з охранкою в якості платного інформатора. Коба (партійне прізвисько Сталіна) обрав друге. І впродовж шести років працював на два фронти: на РСДРП і на царську охранку.

Після того, як Кобу на початку 1912 року обрали до складу ЦК РСДРП, він остаточно  обрав для себе партію. Згодом у Петербурзі Коба знову потрапив до рук царської охранки і отримав новий термін заслання – 10 років. Влітку 1913 року, коли Кобу відправляли з Петербурга по етапу до Красноярська, полковник Єрьомін, завідувач Особим відділом  Департаменту поліції Росії, написав про нього  листа у Красноярськ. Саме цей лист і знаходився у папці серед інших документів, що стосувалися майбутнього вождя світового пролетаріату…

Лист із папки київського архіву:

«Завідувач Особовим відділом Департаменту поліції,

12 липня 1913 року, № 2838

Цілком таємно.

Особисто начальнику Єнисейського охоронного відділення

О.Ф.Желєзнякову

Вельмишановний господін Олексій Федорович!

Адміністративно висланий до Туруханського краю Джугашвілі-Сталін, будучи заарештованим у 1906 році, дав начальнику Тифліського Д.Ж. управління цінну агентурну інформацію. У 1908 році начальник Бакинського охранного відділення отримує від Сталіна ряд даних, а потім, після прибуття до Петербургу, Джугашвілі стає агентом місцевого охоронного відділення…

Повідомляю Вас про ці факти на випадок особистих міркувань при проведенні Вами пошукових робіт (тобто пошуку кандидатури  на роль провокатора – В.З.)».

Після того нещасного полювання 1904 року Йосип Віссаріонович Джугашвілі (Сталін) на все життя зненавидів полювання…

Ланцюгова реакція

Штерн сильно перелякався з того, що знайшов у нещасливій папці з архіву, і не бажаючи брати на себе відповідальність, пішов з нею до заступника НКВС України Зіновія Кацнельсона, який передав папку своєму безпосередньому керівникові – наркому Балицькому.

Балицький, за яким міцно закріпилася назва «гільйотина України», одразу ж зрозумів, яка страшна загроза знаходиться у папці, і вирішив якомога швидше позбутися її, віддавши документи Станіславу Косіору. У кабінеті першого секретаря ЦК ВКП(б) України Станіслава Косіора, куди Балицький приніс папку з компроматом, знаходився другий секретар Павло Постишев, якого Сталін після остаточного розгрому партій українських комуністів – боротьбистів та укапістів, направив на Україну для «зміцнення російської партійної організації республіки». Тепер про документ вже знали п’ятеро.

Партійні секретарі, які звикли виконувати лише обов’язки колоніальної адміністрації, що наглядала за місцевим населенням, як це було під час хлібозаготівлі у 1932-1933 роках, коли від голодної смерті вмерли мільйони українських селян, розгубилися. Вони не знали, що робити, точніше не мали права щось самостійно вирішувати, як наприклад, в роки голодомору в Україні. Все вирішувалося в Москві. Привчені до партійної дисципліни, вони вирішили прийняти колективне рішення більшості – скликали таємну нараду, на яку запросили також командувача Київським військовим округом Йону Якіра, який порадив повідомити про все особисто Єжову. Якір, в свою чергу, повідомив про все маршалу Тухачевському, що приїхав до нього в штаб з військовою інспекцією. Коло тих, хто знав про папку з київського архіву поступово розширювалося…

Після таємної наради Косіор повідомив по телефону Єжову, що сталася надзвичайна подія, подробиці якої йому розповість особисто Штерн, що вже виїхав з документами до Москви. Нарком Єжов, як професійний слідчий і криміналіст, після вивчення документів, що знаходилися у папці, зрозумів, що документи справжні, ніякі вороги народу не підсунули їх, а вони просто випадково знайшлися на його голову. Знаючи цю обставину, Єжов з тремтячим голосом тактовно доповів генсеку Сталіну: «Товариш Сталін, у Києві знайшли тонко зроблені фальшивки. Я вважаю, що вам необхідно з ними ознайомитися  – можливі рецидиви подібного плану. Необхідно порадитись про вжиття термінових заходів…».

Смертельно наляканий вождь вже тоді вирішив долі всіх, хто знав про знахідку у Київському архіві. Єжов подав йому непогану ідею щодо добре зробленої фальшивки. Сталін тремтячими руками гортав  зміст папки, вивчаючи відомі тільки йому «чорні» сторінки власної біографії. Оговтавшись після вивчення матеріалів і зібравшись з силами, він зателефонував до Київа першому секретарю ЦК ВКП(б) України С.Косіору:

- Товариші, що це ви так налякались? Могли б одразу доповісти особисто мені. Ви що, не знаєте товариша Сталіна і не довіряєте йому? Більше вірите папірцям, які навчилися робити наші вороги?… Тут Єжов показав ці папірці своїм криміналістам, так вони тільки сміються – зразу визначили, що це «липа». А ви, як люди недосвідчені, повірили?

- Та ні, товаришу Сталін, та що ви! Звісно, не повірили, але вирішили показати все товаришу Єжову, щоб він знав, де шукати ворогів…

Сталін змушений був зібрати всю свою волю в кулак і навіть розсміятися в трубку:

- Нічого, товариші, інколи не завадить зайвий раз перевірити будь-кого з нас, нехай навіть і Сталіна… Так що будемо вважати інцидент вичерпаним, продовжуйте спокійно працювати…

Але спокійно працювати не довелося нікому …

Конвеєр смерті

Одразу ж після телефонної розмови з Косіором, Сталін склав список тих, хто бачив і знає про документи царської охранки, знайдені  у київському архіві. Першим  у  списку стояв  Штерн,  який знайшов папку з документами, за ним йшли Кацнельсон, Балицький, Косіор, Постишев, Якір, Тухачевський. Усіх їх Сталін вирішив терміново ліквідувати руками Єжова, який – за хронологією подій – у списку стояв останнім.  Наркома внутрішніх справ Єжова вождь вирішив знищити останнім, коли буде  повністю  розгромлений  бухаринський блок.

Спочатку Сталін наказав Єжову терміново розпочати справу про «змову у Красній Армії», до  якої  мали  бути причетні  Якір і Тухачевський. Конвеєр смерті почав працювати…

За наказом вождя  зі  Штерном  розмовляв сам  нарком  Єжов – коло причетних до київської папки з документами не повинно було розширюватись. Під час бесіди нарком з’ясував, що перед тим, як забрати папку з документами з київською справою у Кацнельсона назад, вона декілька днів була у нього в руках і невідомо, скільки очей її бачили. «Добре, йди і ще подумай», – сказав Єжов здивованому Штерну, закінчуючи  бесіду. Штерн подумав і того ж дня застрелився, лише  зміцнивши впевненість вождя  у тому,  що  про папку знає ще одна особа,  яка  не  причетна  безпосередньо  до  цього розслідування.

Цією  особою  виявився Олександр  Орлов – двоюрідний брат заступника наркома  внутрішніх справ України Зіновія Кацнельсона. Орлов – досвідчений чекіст, дипломат, військовий спеціаліст – на той час перебував військовим радником в Іспанії, де розпочалася громадянська війна. Совєтська Росія скористалася цією  війною, як чудовим полігоном для випробування своєї військової техніки і вишколу військових, готуючись до майбутньої війни проти «буржуазної» Європи.

Єжову надійшов наказ Сталіна ліквідувати Орлова, його дружину і чотирнадцятирічну доньку. Для  цього  до  Іспанії були направлені  співробітники НКВД під приводом охорони військового радника. Орлов відмовився від «охорони», мотивуючи своє рішення тим, що у нього є власна охорона з відданих іспанців...

Після  невдалої спроби ліквідувати Орлова в Іспанії, було прийнято рішення заманити його у пастку, для чого надіслали йому секретну депешу: очікуємо в Антверпені  на борту совєтського судна «Свирь» для  наради «з товаришем, знайомим особисто вам». Як досвідчений чекіст, Орлов зрозумів, що його хочуть ліквідувати, і відправив телеграму, що виїжджає, але опинився разом з сім’єю не в Бельгії, а по той бік Атлантики – в Сполучених Штатах Америки. І вже  звідтіля він  надіслав листа «особисто Сталіну», а копію – наркому внутрішніх справ Єжову.

Коли Сталін читав листа Орлова, у нього від страху, ненависті і жаху бути викритим тремтіли руки. Орлов не тільки все знав, але, як стверджував у листі, вивіз із собою цілу папку викривальних документів. Він вимагав від Сталіна не чіпати у Москві його матір і тещу, інакше «весь світ дізнається про ваші злочини». Про Зіновія Кацнельсона  і папку з київського архіву Орлов нічого не писав, щоб не виказати свого брата. Але  після  розправи  над бухаринським  блоком, на першому ж допиті Кацнельсона, якого заарештували разом з Балицьким, колишній заступник наркома зізнався, що зняв копії з документів і передав їх Орлову. Це коштувало заарештованим життя. Сталін  змушений був послати агентів НКВД до Сполучених Штатів, щоб знищити сім’ю  Орлова. Після цього були знищені родичі Орлова у Москві, а потім вже Єжов, Косіор, Постишев… Для гарантії безпеки були знищені їхні родичі і найближче оточення…

Згодом Сталін згадав про живих ще трьох свідків, які знали про його  співпрацю з царською охранкою. Один з них – Давид Віссаріонович Бакрадзе, теж провокатор, який працював з Джугашвілі-Сталіним у парі. Він же – Єріков Микола Степанович на прізвисько «Фікус». Двоє інших свідків лише підозрювали про його подвійне життя, та й то зі слів Степана Шаумяна, якого Коба необачно здав царській охоронці у 1909 році, не подумавши про те, що конспіративну адресу знав лише він  один… Це були дві жінки: дружина більшовика В.Каспарова – Варвара і  Ольга Шатунівська – колишня секретарка Шаумяна в Баку.

Першою чекісти Єжова заарештували Ольгу Шатунівську, яка працювала під боком – у Московському міському ВКП(б). Давида Бакрадзе всюдисуще НКВД не знайшло – він невідомо куди щез зразу ж після більшовицького перевороту 1917 року. З Варварою Каспаровою, яка жила у Ростові, сталася ціла пригода, що вождь сам пожалкував, що зачепив її. Варвара Каспарова, не приховуючись, всім відкрито заявляла: «Сталін – провокатор охранки!». Сталін змушений був викликати до Москви першого секретаря Ростовського обкому партії Шеболдаєва і залякавши, пояснити йому, що у нього є одна божевільна більшовичка, якій він зобов’язаний прикрутити  язика, бо буде гірше…

Повернувшись до Москви, Шеболдаєв сказав Сталіну, що ця баба дійсно з’їхала з глузду і від своїх свідчень не відмовиться навіть під страхом смерті. Слухаючи схвильовану розповідь ростовського секретаря, Сталін зрозумів, що той розмовляв зі старою більшовичкою не п’ять хвилин і сам вірить їй більше ніж йому, генсеку. З кабінету Сталіна Шеболдаєва відправили прямо  до Луб’янської в’язниці, а згодом у підвалах Луб’янки опинилася і Варвара Каспарова, де їх разом і розстріляли. Конвеєр смерті, набираючи обертів, працював безперебійно…

Фінал

Влітку 1937 року в одному з московських будинків, що на  вулиці 25 Жовтня (сучасна вулиця Нікольська), відбувалися типові для радянської імперії події. В ньому день і ніч засідала Військова колегія Верховного суду СРСР, розглядаючи справи найнебезпечніших «ворогів народу». Смертні вироки виконувались одразу ж після оголошення вироку у підвалі будинку. Для глушіння звуків пострілів, що долинали з підвалу під час розстрілів, був відданий наказ включати мотори вантажівок, що стояли на подвір’ї поруч з будинком.

11 червня 1937 року порядок засідання колегії було порушено. На вході в будинок була виставлена подвійна охорона (караул). До суду прибули герої Громадянської війни – маршал Будьонний і Блюхер, начальник Генштабу Шапошников, командарми Бєлов, Дибенко, Алксніс, Каширін і комкор Горячев, щоб судити своїх колишніх колег і товаришів по службі.

На лаві підсудних того дня опинилися вісім осіб. Серед них маршал Михайло Тухачевський, царський офіцер, який перейшов на бік більшовиків і прославився перемогами над білими генералами та каральними військовими операціями проти повсталих російських селян. Маршал того дня був не схожий на себе – змарнілий, неголений, у старій гімнастерці.  Змарнілими також виглядали друзі Тухачевського – командарм Йона Якір, командувач Українським військовим округом, комкор Борис Фельдман. Командарм Ієронім Уборевич, який шашками та кулеметами встановлював Совєтську владу на Далекому Сході, був у старому цивільному одязі і з розбитим пенсне.  Біля них на лаві підсудних сиділи командарм Август Корк, комкори Вітовт Путна, Роберт Ейдеман та Віталій Примаков.

За місяць до цього, 11 травня 1937 року, маршал Тухачевський був звільнений з посади заступника наркому оборони СРСР і відправлений командувати Приволжським військовим округом. Коли Тухачевський звернувся до самого Сталіна пояснити причини його звільнення з посади, генсек сказав, що йому краще відсидітися у провінції і додав: «Втім, ми вам віримо». Коли ж його коханку Юлію Кузьміну заарештували і звинуватили у шпигунстві, Тухачевський поїхав до обласного міста Куйбишева, де 22 травня був заарештований прямо в кабінеті секретаря обкому партії Постишева. За такою ж схемою арештували й інших учасників цього процесу. Якіра, наприклад, викликали до Москви і заарештували прямо у поїзді. З начальником Політуправління армії Яковом Гамарніком стався прокол. 31 травня 1937 року він застрелився сам. Чекісти, які прийшли за ним в його кабінет, запізнилися на декілька хвилин.

Режисером судової розправи над «ворогами народу» Сталін призначив голову військової колегії В.Ульріха, який на початку засідання зачитав заключний вирок, в якому вісімка обвинувачувалась у шпигунстві на користь Німеччини і підготовці до державного заколоту. Після цього підсудні по черзі каялися у своїх гріхах, підтвердивши усі висунуті їм звинувачення, і назвавши ще сотні імен «спільників».

Суд завершився пізно увечері. Вирок був одностайним – розстріл. Усіх вісьмох звинувачених відвели до підвалу і зачинили у великій кімнаті. Згодом за дверима пролунав голос: «Тухачевський, на вихід! В Політбюро!» Маршал рвучко встав і вийшов, маючи надію, що це помилка і його обов’язково помилують. За залізними дверима майже нечутно пролунали постріли. В такий спосіб комендант Військової  колегії Ігнатьєв і його колега з Луб’янки Блохін розправилися з усіма засудженими.  Лише Якір встиг повернутися обличчям до своїх катів, які зазвичай стріляли у спину, і прокричати: «Да здравствуєт Сталін!» Напередодні суду він надіслав вождю прохання про помилування. Генсек поставив на листі резолюцію: «Подлец и проститутка».

Процес Тухачевського став не кінцем, а початком знищення армійських кадрів. За час слідства у звинувачених були «вибиті» показання про сотню інших імен, кожен з яких потягнув за собою сотні нових жертв конвеєру смерті. Серед заарештованих опинилися і п’ятеро з восьми суддів на процесі Тухачевського. Шостий, комкор Горячев, встиг застрелитися. У лютому 1938 року щез маршал Єгоров, дружину якого оголосили польською шпигункою.

У жовтні 1938 року одним з останніх був заарештований маршал Блюхер, якого звинуватили у шпигунстві на користь Японії, і забили до смерті у підвалах Луб’янки.  Після смерті Блюхера Сталін замінив Єжова на Берію. Колишній керівник НКВД, виконавши свою місію, пішов слідом за своїми жертвами у підвал Військової колегії. 

В результаті репресій російська РККА втратила п’яту частину свого офіцерського корпусу. Власне кажучи, це була плата за імперський статус Росії, що переживала у ХХ столітті епоху більшовизму.

Вже після смерті Сталіна були надруковані мемуари шефа німецької розвідки Вальтера Шеленберга, який написав про «червону папку», яку начебто передав Сталіну чехословацький президент Бенеш. У цій папці містилися докази шпигунської діяльності Тухачевського і його колег на користь німецького генштабу. За словами В.Шеленберга, «червона папка» була сфабрикована його начальником Гейдріхом і переправлена до Москви, щоб напередодні війни з Совєтською Росією скомпрометувати найбільш талановитих радянських полководців.

Але згодом стало відомо, що ця фальшивка була замовлена Гейдріху з Москви. Представники НКВД, з санкції самого Сталіна, висловили бажання отримати документи, що містять інформацію про те, що Тухачевський шпигун. Про це керівництву нацистської розвідки повідомив білий генерал і агент-двійник Микола Скоблін. Він додав, що, на його думку, Німеччина мусить якнайшвидше знищити маршала як небезпечного противника. Після тривалих розмірковувань Гейдріх дослухався поради агента-двійника і наказав граверу Францу Путцигу підготувати відповідні фальшиві документи. Їх передали до Москви у квітні 1937 року по трьох каналах, одним з яких був президент Чехословаччини  Бенеш. НКВД сплатило начальнику РСХА за цю «дружню» послугу 3 млн. рублів, які, правда, виявились фальшивими…

Врешті, історія з «червоною папкою» могла бути для Сталіна лише прикриттям для знищення головних свідків, які могли чи напевне щось знали про документи царської охранки, знайдені у київському архіві співробітником НКВД Штерном, якому було поставлене завдання знайти у місцевих архівах компромат на тодішніх партійних лідерів «ленінської гвардії» Бухаріна та Рикова.

Джерело