Євангельські принципи формування демосів, або чому Євангеліє не згадує про Церкву

Церква – це громада громад

Річ у тім, що правильно організована первинна громада несе в собі інформацію про устрій усієї Церкви. Тому така правильна громада неминуче виросте у правильну Церкву. Яке насіння – таке й дерево.

По-перше, правильно організована первинна громада несе в собі модель усієї Церкви, відтак церква формується згідно з принципом самоподібності (фрактальності).

По-друге, якщо первинні громади правильно організовані, то вони природним чином, наче магніти, притягнуться одна до одної і зберуться в одне ціле – подібно як пазли збираються в одну цілісну картину.  

Отже, первинна громада є моделлю для формування «громади громад», «великої громади», Церкви. Тож погляньмо на ключові ідеї Євангелія щодо формування правильної первинної громади.

Принцип 1: голова громади – учитель

Згідно з Євангелієм, найголовніша функція голови громади полягає в тому, щоб бути Учителем. Тому громада формується подібно до школи – прихильники добровільно приходять до Учителя і стають його учнями, а Учитель добровільно відбирає з них наближених учнів: «А як настав день, покликав своїх учнів, яких сам хотів, і вони прийшли до нього» (Марко 3.13).  Як бачимо, Євангеліє пропонує лідерську модель, в якій лідер обирає членів громади серед своїх прихильників.

Отже, правильна громада – це передусім школа. Тому природно, що структура громади орієнтована на забезпечення навчання. Оптимальною для навчання є група з 12 учнів – про це добре знають професійні вчителі. Тому наступний принцип –

Принцип 2: дванадцять апостолів-засновників

Гелленське слово «апостол» (απόστολος) означає посланець. У точному сенсі воно позначає учнів, які надійно засвоїли вчення і спроможні його правильно поширювати, тобто навчати інших і засновувати свої учнівські групи. І справді, після обрання апостолів Ісус одразу ж послав їх поширювати вчення: «Оцих дванадцятьох Ісус вислав і наказав їм: Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Боже близько» (Матвій 10.5). Вочевидь, передавати іншим своє знання може будь-який учень. Особливість апостолів у тому, що вони є офіційними представниками школи – умовно кажучи, сертифікованими вчителями.     

Принцип 3: четвірка помічників – дияконів

Із дванадцяти апостолів Ісус відібрав чотирьох особистих помічників для виконання спеціальних функцій – завідування окремими напрямками діяльності. Для позначення таких завідувачів Євангеліє застосовує термін «диякон» («διάκονος»), що означає діяч, урядовець, міністр, керівник другого ієрархічного рівня. З тексту Євангелія можна зрозуміти, що йдеться про чотири напрямки діяльності. Для кращого запам’ятовування використовуємо терміни української козацької традиції:

• писар: науково-інформаційне забезпечення (Іван Заведей, Іван Богослов, «Син блискавки»);
• суддя: правове забезпечення (Яків Справедливий, «Син блискавки», брат Івана);
• осавул: силове забезпечення (Симон Петро, «Скеля»);
• скарбник: економічне забезпечення (Андрій, брат Симона Петра).

Будучи «старшими апостолами», диякони громади створюють у цій громаді свої тематичні навчальні групи – у відповідності до своєї спеціалізації. Наприклад, писар може створити аналітичний центр, суддя – службу правової підтримки, осавул – групу самооборони, а скарбник – касу взаємодопомоги. На відміну від цих спеціалізованих громад, інші апостоли (не диякони) створюють універсальні групи, тобто групи за межами згаданих чотирьох спеціалізацій.

Принцип 4: Ієрархічність

Ісус найбільше спілкувався з чотирма дияконами – старшими апостолами: «Як він сидів на Оливній горі, проти храму, Петро, Яків, Іван та Андрій спитали Його на самоті...» (Марко 13.3). Вони передавали інформацію іншим восьми апостолам. Так, коли треба було вирішити якесь питання, то апостоли спочатку зверталися до відповідного диякона. Наприклад, «Були ж серед тих, які прийшли на свято, деякі геллени. Вони приступили до Пилипа, що був з Витсайди Галілейської, і стали його просити, кажучи: Пане, хочемо побачити Ісуса. Приходить Пилип і говорить Андрієві, а Андрій з Пилипом знову приходять і кажуть Ісусові» (Іван 12.20–22).

Демоси – правильні громади

Громада – це спільнота знайомих між собою людей, яка має керівника. Громадянами громади (дійсними членами, повноправними членами) є люди, які підтримують діяльність громади роботою або грошима. Членів їхніх родин, які не є дійсними членами, можемо назвати «асоційованими членами».

ПРАВИЛЬНО організовану громаду позначаємо терміном  «дéмос». Правильність полягає в тому, що чисельність демосу не перевищує 100 осіб, а його керівним центром є «дéмено». Це українське слово означає кермо, руль, стерно, штурвал. Терміном «дéмено» позначаємо керівну п’ятірку («квінтет», «кермо», «пентагон»), до якої входять – голова, писар, суддя, осавул і скарбник. На відміну від звичайної громади, демос має керівний центр, який охоплює 5 базових напрямків діяльності – лідерство, наука, правосуддя, безпека та економіка.

– Чому максимальна чисельність демосу складає 100 осіб?

– Тому що для соціальних організмів властива пропорція 5:95, або ж 1:19. Це відповідає співвідношенню маси голови (5 кг) до маси тіла атлетично розвиненої людини (приблизно 100 кг). Демено (квінтет) з 5 осіб – це колективна голова демосу. Тому максимальна чисельність базової громади: 5 + 95 = 100.

Додамо, що сотня – це максимальна кількість людей, яких може одночасно навчати група з 5 осіб. Річ у тім, що 20 (1+19) – це максимальна чисельність т. зв «середньої групи», тобто групи, в якій можливе навчання. Навчання – це передача знань від учителя до учнів, коли вчитель відстежує індивідуальні реакції кожного учня і спроможний оцінити успішність засвоєння знань. Як ми вже говорили, оптимальною чисельністю навчальної групи є 12. Якщо ж чисельність групи перевищує 20, то вчитель перетворюється на лектора, який працює не з учнями, а з цілою групою.

Учитель відстежує зворотний зв’язок з кожним учнем і може застосувати індивідуальний підхід, натомість лектор транслює інформацію на цілу групу і отримує зворотний зв’язок від групи в цілому. Лектор не спроможний оперативно оцінити засвоєння трансльованих ним знань.

Окрім того, сотня – це група, в якій людина спроможна пам’ятати всіх інших членів групи, їхні характери, соціальний статус та інші особливості.  

Дві моделі формування церкви

При формуванні Церкви застосовуються дві моделі – колективна та лідерська. Початковими (базовими) є первинні демоси – «сотні». Вони можуть або об’єднуватися з іншими у полки, або самостійно виростати у полки. Ось як це відбувається.

Колективна модель

У колективній моделі демоси об’єднуються і творять демос другого рівня. Наприклад, коли принаймні чотири сотні об’єдналися, то їхні сотники створюють полк, обираючи з-поміж себе полковника.

Процес такого об’єднання може бути непростим, адже кожна сотня має свої уявлення про життя. Справа полегшується тоді, коли ці первинні демоси мають спільний світоглядний фундамент. У нашому випадку таким спільним фундаментом є українська традиція та її концентрат у вигляді Євангелія, очищеного від фарисейських вставок.

За колективної моделі формування Церкви відбувається шляхом налагодження зовнішніх зв’язків і зовнішнього структурування. Такий «екстравертний» підхід добре працює там, де вже з’явилося достатньо багато первинних громад.

Лідерська модель

Саме ця модель описана в Євангелії. Головна ідея в тому, що громадяни демосу спочатку навчаються у своєму демосі, а потім деякі з них можуть заснувати дочірні демоси. У нашій ситуації засновники цих дочірніх демосів набувають статусу апостолів. Тобто щоб стати апостолом, треба заснувати свій демос – це буде найкращим підтвердженням того, що громадянин володіє знаннями і може їх практично застосовувати. Диякони (четверо посадовців демосів) також можуть ставати апостолами, засновуючи свої спеціалізовані демоси. Наявність власного діючого демосу і є «сертифікатом» на звання апостола. 

Апостоли материнського демосу водночас є головами заснованих ними дочірніх демосів. Це дозволяє обходити обмеження чисельності демосу в кількості 100 осіб. Якщо чисельність наближається до сотні, то подальше зростання може відбутися лише шляхом створення дочірніх демосів.

Якщо у материнському демосі хоча б чотири апостоли стають сотниками, то голова материнського демосу автоматично набуває статусу полковника. Апостоли-засновники стають сотниками тоді, коли чисельність їхніх демосів досягає 20 осіб. Мінімальна сотня має 20 громадян, тобто чисельність сотні перебуває в діапазоні від 20 до 100.  

Якщо ж хоча б чотири апостоли стають полковниками, то голова материнського демосу автоматично набуває статусу кошового – і так далі.

За такого підходу формування Церкви відбувається шляхом внутрішнього росту і структурування. Такий «інтровертний» підхід єдино можливий на початковому етапі, коли ще нема первинних громад або їх занадто мало.   

Зв’язок між материнським демосом і дочірнім демосом відбувається завдяки голові дочірнього демосу, який водночас є апостолом материнського демосу. Якщо такий голова вибуває з материнського демосу, то дочірній демос йде «у вільне плавання» і набуває автономності.

Об’єднання з ним може відбутися на основі колективної моделі, шляхом заснування демосу вищого рівня. Наприклад, якщо від материнської сотні відділилася дочірня сотня, то вони можуть об’єднатися шляхом входження до того ж самого полку.

Об'єднання автономного демосу з колишнім материнським демосом (або іншим автономним демосом) також може відбутися на основі лідерської моделі – коли голова автономного демосу стає апостолом материнського чи іншого демосу.  

Метрика церковної структури

Параметри первинної громади масштабуються на всі рівні Церкви. Згідно з Євангелієм, сотня (базова одиниця) може мати не більше 12 апостолів. Відповідно, полк може мати від 4 до 12 сотень, кіш – від 4 до 12 полків, корпус – від 4 до 12 кошів, патріархат – від 4 до 12 корпусів.

Легко порахувати мінімальну і максимальну чисельність кожної структурної одиниці, а також їх середньоарифметичні значення:

• сотня – від 20 до 100 (в середньому 60)
• полк – від 80 до 1.200 (в середньому 640)
• кіш – від 320 до 14.400 (в середньому 7.360)
• корпус – від 1.280 до 172.800 (в середньому 87.040)
• патріархат – від 5.120 до 2.073.600 (в середньому 1.039.360).

До полкового демосу входять квінтети сотень, які об’єдналися в цей полк. Цих сотень у полку може бути від 4 до 12. Відтак чисельність полкового демосу складає від 20 (5х4) до 60 (5х12). У цьому ж діапазоні – від 20 до 60 – перебуває чисельність демосів на рівнях коша, корпусу і патріархату.  

Зверніть увагу, що це вже не перше наше дослідження потенційної церковної структури. З кожною ітерацією ця структура стає дедалі простішою, відтак реалістичнішою. Схоже, що нинішня ітерація привела нас до максимально простої структури. А все тому, що ми оперлися на Євангеліє, яке є концентрованим викладом Арійської Традиції. Ця Традиція красива, цілісна і продуктивна. Вона перевірена тисячоліттями і прагне розвитку в умовах постіндустріального переходу.

Стіл-пентагон для керівного ядра демосу

Продовження: Нумерологія демосів і послідовність їх формування – ключові числа кількісного зростання