Арійська традиція в Євангелії: світогляд, притчі, метафори, свастика (+аудіо)

Ось, наприклад, притча про сіяча: «Слухайте: ось вийшов сіяч сіяти. І коли він сіяв, деяке зерно впало край дороги і було потоптане, і прилетіло птаство і видзьобало його. Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало вогкості та коріння, усохло. Інше впало між тернину, і вибуяла тернина і, вигнавшись з ним вкупі, заглушила його, і воно не дало плоду. Ще інше впало на добру землю і, піднявшись гарно вгору, принесло плід: одне у тридцять, одне у шістдесят, а одне у сто разів більше. І, кажучи це, Ісус голосно додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!»

За допомогою виразу «Хто має вуха слухати, хай слухає!» Ісус наголошував, що його слова треба розуміти алегорично, а не буквально.

Інша притча: «Подібне також Царство боже до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини. Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, сівши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають». Йдеться про те, що піднесення у простір Царства божого вимагає переоцінки вартостей і звільнення від непотрібних речей.

«Ще іншу притчу оповів їм: Царство боже схоже на закваску, яку бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все скисне». Тут йдеться про те, що Царство боже не з’являється одразу ж в усій повноті, а виростає поступово.

«І казав їм: тож із Царством божим подібно до того, як із чоловіком, що кидає насіння в землю: чи спить він, чи встає, чи то вночі, чи вдень, насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає. Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю». Згідно з арійським світоглядом, ми живемо у доброзич­ли­вому світі, сотвореному добрим і досконалим Твор­цем. Тож якщо ми сформували правильне «зерно», наприклад, духовну громаду, то далі цей початок (стартап) власними силами пробиває собі дорогу і знаходить для свого росту всі необхідні зовнішні ресурси.

Сконцентрованим світоглядом є символіка. Як відомо, головним арійським символом ще з часів Трипілля є свастика (сварга, свастя). Археологи говорять: «Де арії – там свастика, де свастика – там арії». Знак свастики виник на території України і є автентичним традиційним символом українців, оскільки використовувався їхніми пращурами безперервно з часів останнього льодовикового періоду.

Свастика – це двокореневе арійське (індоєвропейське) слово, що означає «свята стійкість» або «постійна святість»: корінь *сва вказує на святість, а *ст – на стабільність, сталевість, стійкість. Привітання «сва з тя!» означає «хай перебуває з тобою святість».

Свастика – це динамічний хрест. Якщо статичний хрест (перехрещення перпендикулярних відрізків) є символом центру, то динамічний хрест символізує рух навколо цього центру.

Будучи різновидами того ж самого символу, «свастика» і «хрест» мають подібну етимологію. Слово «хрест» – це також двокореневе слово, що означає «сталий прояв хорошого і красивого» (*хр-*кр – хороший, красивий, *ст – стійкий, постійний). Згідно зі словниками, гелленське (давньогрецьке) слово «хрестос» означає «благий, досконалий». В арійській традиції, зокрема в Євангелії, воно застосовується у значені «боголюдина», «син божий»: «Ісус запитав своїх учнів: За кого мають люди сина людського? … Озвався Симон Петро і заявляє: Ти – хрестос, син божий».

Природно, що символом Ісуса Хреста, сина божого, став динамічний хрест – свастика, причому з обертан­ням за годинниковою стрілкою. Це чоловічий, атакуючий, експансивний варіант свастики. Натомість свастика з протилежним напрямом обертання (проти годинникової стрілки) – жіноча, гармонізуюча, впорядковуюча, оберігаюча.

«Свастика була емблемою Хреста і в цьому значенні застосовується до самого кінця середніх віків» – стверджував авторитетний знавець традиції Рене Генон (Символы священной науки: Пер. с франц. – М.: Беловодье, 1997. – 496 с., с. 96.). Ранньохрестиянські храми, присвячені Ісусу Хресту, прикраша­лися саме атакуючими, чоловічими свастиками.  

У Карпатах, де арійська традиція законсервувалася найдовше, свастика як символ Ісуса Хреста застосовувалася в церквах принаймні до 19 ст. Донині атакуюча свастика є центральним елементом гуцульських згардів.

Згарди - арійські обереги

Сорочки з вишитими свастиками – як атакуючими, так і оберігаючими – поширені на всій Україні.

Традиційна жіноча сорочка зі свастиками

Свастиками щедро прикрашали аріянські храми, наприклад Софійський собор у Києві. Свастики поширені на ритуальному вбранні священників і мечах воїнів, на амулетах і браслетах, на дитячих колисках і горщиках, на хатах і меблях.   

(Богдан-Ігор Антонич, 14 березня 1936)

Свастичними символами, що поєднують атакуючий і оберігаючий напрямки обертання, є сонячний хрест («кельтський хрест») і козацький хрест.  

Арійський сонячний хрест біля церкви святого Іллі, де було поховано Богдана Хмельницького. Село Суботів, 14 км від Чигирина.

Ці динамічні хрести також є продовженням прадавньої традиції, корені якої сягають часів зародження Трипільської цивілізації 7500 років тому. Так, козацький хрест з властивими трипільцям заокругленнями зображений на кераміці найдавні­шого трипіль­ського поселення Бернашівка (Подністров’я, Вінницька область), 55–54 ст. до н. е.

«Хрест Ноя», або «Сонце Правди» – динамічний хрест з найдавнішого трипільського поселення Бернашівка.

Джерело зображення: Ткачук Тарас. Знакові системи трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності (мальова­ний посуд). – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. – 418 с. – Частина 1, с. 255. Бернашівка. Каталог знаків на посуді.

Козацькі хрести на цвинтарі в селі Усатово під Одесою

Як бачимо, євангельські алегорії та аріохрестиянська символіка відповідають арійському світогляду і мають трипільське коріння.

Продовження: Галлія–Гальлея–Галілея: країна галлів, її міста, села, ріки та гори