Недостатня підготовка, вигорання та похилий вік українських солдатів впливають на виживання на полі бою після призову до Армії

Так починається стаття у Financial Times, автор якої Крістофер Міллер (Christopher Miller) посилається на слова командира. Йдеться про фронт на південний схід від Покровська.

Війська, які прийшли їм на зміну, були менш успішними. З восьми солдатів, які прийшли на ротацію, лише двоє мали бойовий досвід. Шестеро новобранців – більшість з яких були старші 40 років. Вони були вбиті або поранені протягом тижня, що змусило підрозділ відступити.

З моменту повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Українські війська, які не мають достатньої кількості людей і озброєння, мужньо захищають свою територію від російських бомбардувань, наземних штурмів і брудних тактик, таких як застосування хімічної зброї, що, на думку США, є воєнним злочином, зазначає Financial Times.

Цього року сили оборони України завдали величезних втрат російській армії та довели, що вони все ще здатні перехопити ініціативу, коли вторглися в Курську область Росії.

Попри ці досягнення, Українські війська та їхнє командування дедалі більше занепокоєні кадровими проблемами, зокрема, якістю новобранців і швидкістю, з якою вони отримують поранення або гинуть.

Найбільш гостро це стосується української піхоти: за словами фронтових командирів, у бійців виснаження і падіння бойового духу, що змушує деяких з них залишати свої позиції й дозволяти Росії захоплювати більше землі.

Чотири командири, заступник командира і майже десяток солдатів з чотирьох українських бригад розповіли Financial Times, що новобранцям бракує базових бойових навичок та мотивації, й вони часто тікають зі своїх позицій, коли потрапляють під обстріл. За оцінками командирів, від 50 до 70 відсотків нових піхотинців були вбиті або поранені протягом декількох днів після початку першої ротації.

«Коли новобранці потрапляють на позицію, багато хто з них тікає при першому ж вибуху снаряда», – сказав заступник командира 72-ї механізованої бригади, що воює поблизу міста Вугледар, ключового опорного пункту, який росіяни намагаються обійти з флангу.

Ця ситуація є серйозним викликом для України, яка воює на новому курському фронті і водночас намагається відбитися від сил Москви на сході країни. Київ також вимагає від західних партнерів більшої допомоги, щоб переломити хід війни. Цього тижня президент Володимир Зеленський здійснив візит до США, щоб спробувати залучити адміністрацію Байдена до свого «плану перемоги» і змусити Путіна якнайшвидше сісти за стіл переговорів.

Але для того, щоб укласти угоду з російським президентом, яка не означатиме капітуляцію Києва, Зеленський потребує більшої підтримки Заходу, зокрема, безпрецедентних гарантій безпеки, щоб допомогти своїм військам на фронті, які ведуть боротьбу.

«Ми конче потребуємо сильних солдатів», – сказав командир, який має псевдонім “Адвокат”, оскільки до війни працював адвокатом. Українські високопосадовці повідомили, що нещодавня мобілізація дозволила Україні призивати близько 30 000 солдатів щомісяця, починаючи з травня, коли набув чинності новий закон про військовий обов'язок. Це приблизно стільки ж, скільки Росія змогла набрати, пропонуючи великі премії і щедрі зарплати.

Але командири на місцях і військові аналітики попереджають, що новопризвані солдати не мають високої мотивації, психологічно і фізично непідготовлені – і в результаті гинуть з тривожною швидкістю. Один командир, чий підрозділ захищає позиції навколо Курахового, де російські війська досягли успіхів за останні тижні, сказав, що «деякі хлопці застигають, бо бояться стріляти у ворога, а потім саме вони залишають позиції в мішках для трупів або важко пораненими».

За словами командирів, після важких бойових дій багато новобранців йдуть у самоволку. Деякі повертаються настільки контуженими і виснаженими, що потрапляють до психіатричних відділень. Кілька невдалих ротацій за останні місяці призвели до того, що Росія легше, ніж очікувалося, просунулася до Покровська. «Ми найбільш вразливі під час ротацій, – сказав заступник командувача. – Саме тоді Росія може просуватися вперед... Піхота має вирішальне значення для нашої оборони».

Досвідчених солдатів «вбивають занадто швидко», каже інший командир на східному фронті, а на зміну їм приходять здебільшого старші чоловіки без досвіду і в гіршій фізичній формі. Вік є ключовою проблемою – середній вік українського військовослужбовця становить 45 років. За словами заступника командира 72-ї бригади, з приблизно 30 піхотинців у підрозділі в середньому половина була у віці близько 40 років, лише п'ятеро були молодше 30 років, а решта – 50 років і старше.

«Як піхота ви повинні бігати, ви повинні бути сильними, ви повинні носити важке спорядження, – додав він. – Це важко робити, якщо ти не молодий». Але проблеми починаються задовго до того, як новобранці потрапляють на поле бою, кажуть командири і аналітики.

Колишній український офіцер, який керує аналітичною групою Frontelligence Insight, звинуватив у цьому «давні системні проблеми, які не вирішувалися роками». За його словами, Українську армію, яка значною мірою складається з мобілізованих колишніх цивільних осіб, очолюють офіцери і генерали, які почали свою кар'єру ще за радянських часів і «ніколи не були в бою».

Командири покладають частину провини на військових рекрутерів: «Було б розумно приділяти більше уваги характеристикам і досвіду кожної людини, щоб побачити, куди хлопці найкраще підходять, замість того, щоб відправляти всіх в піхоту, – каже Михайло Темпер, командир батареї у 21-му батальйоні Окремої президентської бригади України. – Ви бачите буквально всі прошарки суспільства, представлені [в піхоті], – додав він. – Не всі придатні для фронту».

Темпер, який є засновником компанії з виробництва сублімованих продуктів харчування, популярних серед любителів активного відпочинку і солдатів, каже, що такі підприємці, як він сам, часто найкраще підготовлені для служби на посадах командирів і офіцерів, в той час, як деякі з його найкращих окопних бійців були колишніми шахтарями та заводськими робітниками.

За словами кількох командирів, засуджених, яких звільнили для служби в армії, також цінують за їхню відданість і здатність адаптуватися в зоні конфлікту. Але кожен командир підкреслив, що, на їхню думку, військова підготовка нової хвилі призовників є недостатньою.

За словами Темпера, «самі інструктори не мають реального бойового досвіду, тому вони не навчають новачків тому, що їм потрібно знати, щоб воювати та, що більш важливо, щоб залишитися в живих».

Замість цього призовники все ще проходять підготовку «радянського зразка», коли «армія просто пропускає всіх, хто має хороші оцінки, і відправляє їх на фронт», - сказав заступник командувача. Він додав, що через нестачу боєприпасів нові солдати рідко тренуються з бойовими патронами. «Деякі з них навіть не знають, як тримати гвинтівку. Вони більше чистять картоплю, ніж стріляють», – сказав він, додавши, що на заміну гвинтівок і бойових патронів він закупив пейнтбольне обладнання, щоб новобранці могли отримати більше практики, не витрачаючи дорогоцінні боєприпаси.

У вересні головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський заявив, що він наказав підвищити якість підготовки новобранців, відібравши «мотивованих інструкторів з бойовим досвідом», і підняв питання про можливість створення школи інструкторів. Але командир артилерійського підрозділу сказав, що загибель десятків тисяч досвідчених солдатів протягом війни дається взнаки: «Якщо не вистачає людей, щоб воювати, то не вистачає людей, щоб навчати».

Усі командири сказали, що намагаються проводити ротацію військ кожні три-шість днів, залежно від інтенсивності та динаміки бойових дій. Але іноді такі ротації можуть тривати два тижні, особливо, коли російські безпілотники помічають ротацію та атакують солдатів, коли вони найбільш вразливі.

Оскільки в Україні немає закону про демобілізацію, солдатам рідко дозволяють покинути зону бойових дій, щоб відпочити або відвідати родину. «Скіф», командир підрозділу безпілотної розвідки, вперше підписав контракт, коли Росія анексувала Крим у 2014 році. Він сказав, що призов до армії або мобілізація – це «квиток в один кінець» на війну.

Заступник командира повторив його слова, сказавши, що він і його підрозділ не відновлювалися з моменту повномасштабного вторгнення. «Ні часу на реабілітацію, ні перепочинку, – сказав він. – Я бачу наших хлопців, коли вони залишають лінію фронту... вони страждають від вигорання».