Сенсар - мова нової раси

Мене запитують "Міністерство аграрної політики та(і) продовольства України" ̶ це, мабуть, стосується правила (під)заміни і - й, у - в ? Мене цікавить (?)у яких випадках використовувати і, коли й, а коли та?”. Розглянемо питання вжитку й заміни цих сполучників.

Як зауважила, часто вживаємо слово відношення замість ставлення або взаємини. Чи можуть ці іменники замінювати одне одного? Ні! Вони не належать до взаємозамінних. Розглянемо їх семантику.

?Часто виникає питання: у якому відмінку, знахідному чи родовому, ставити іменник біля перехідного дієслова? Треба пам’ятати, що дієслово керує знахідним відмінком без прийменника (відповідає на питання кого, що): викладач прочитав лекцію, учень виконав вправу, хор заспівав пісню.

Інформація цінна тоді, коли ми нею володіємо або знаємо, де її можна швидко знайти. Саме для цього зібрала всі статті про мову в одну. Так буде зручніше ознайомитись із питаннями, які нас цікавлять.

Часто трапляються назви англієць і англічанин, данець, данієць і датчанин, киянин і києвлянин. ?Яка з тих назв правильна? Правильні форми утворюємо з допомогою суфіксів -ець(-єць), -анин(-янин) для чоловічого роду і -к(а), -анк(а) для жіночого роду: англієць, данець, киянин. Відповідно: азієць (не азіат), полтавець (не полтавчанин), тернопілець, черкасець.

Всім відомі слова, що є дуже близькими за будовою і звучанням, але різними за значенням – це пароніми. Вони можуть різнитися однією буквою, а значення їх зовсім відмінні. Саме звукова, а часом і значеннєва близькість призводить до їх сплутування, підміни одне одним.

В українській мові існує багато форм звертань, найпоширенішими з яких є пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), брате (сестро), козаче, друзі, колеги, товариство, громадо, а також утворені з двох слів пане-брате, друже-козаче... Вони можуть супроводжуватися означеннями дорогий, рідний, ласкавий, шановний, шляхетний, вельмишановний, високоповажний, високодостойний, глибокоповажний, які підкреслюють достоїнства особи, до якої ми звертаємось.

Або – сурядний розділовий сполучник, який вказує на те, що з перелічених предметів чи подій можливий тільки один, а також для означення їх чергування, заміни. У тексті або може виступати одиничним сполучником або повторюватися два і більше разів при однорідних членах речення. З’ясуємо, коли перед цим сполучником треба ставити кому.

Кожна мова має власні традиції побудови словосполук та речень. Українській мові властивий розмовний, активний характер побудови синтаксичних конструкцій. У центрі вислову завжди перебуває процес, а не предмет, тобто наголос падає на присудок, а не на підмет. До таких конструкцій належать дієслівні форми на -но, -то, які виступають у ролі присудка.

Сформовано словник дублетних форм мови Сенсар, який надає нам змогу з двох-трьох однакових за значенням і здебільш близьких за звучанням слів вибрати ті, які відповідають таким критеріям, як лаконічність, точність, милозвучність, українськість. Словник містить також паралельні українські форми до так званих псевдоваріантів, які нав’язано нам у період нищення нашої мови з метою споріднення її з російською і витіснення питомо українських лексем. Серед них низка таких синонімічних пар, як по-українському – по-українськи; по-німецькому – по-німецьки; по-фінському – по-фінськи; по-лисячому – по-лисячи й інші. Перевагу надаємо другому слову, тобто по-українськи, по-німецьки, по-фінськи, по-лисячи... Уникаємо таких форм: парфумерник, перебивальник, перемотувальник, підгортальник, підігрівник. Вживаємо парфумер, перебивач, перемотувач, підгортач, підігрівач. Лексеми із суфіксами на -нн(я), -тт(я) замінюємо в опредмечених назвах на короткі українські форми: відділення – відділ; відтікання – відтік; відривання – відрив; розглядання – розгляд; управління – управа. Зберігаємо процесуальні назви із суфіксами -нн(я), -тт(я), що позначають терміни.

Найчастіше трапляються помилки, пов’язані з виділенням вставних слів, словосполучень і речень. Часом важко визначити, коли певні компоненти речення є вставними. Отож, пригадаємо разом, які слова, словосполучення і речення належать до вставних.

Поступово наближаємось до завершення аналізу лексики української мови і формування словничка дублетних форм. Це завершення звичайно є умовним, адже мова як живий організм постійно розвивається, удосконалюється, тобто цей словничок поповнюватимуть усе нові слова. Прошу ознайомитись із паралельними формами на літери р і с – це багато слів з одним суфіксом і подвійним суфіксальним нарощенням. Приклади: розкрійний – розкроювальний; руслоочисний – руслоочищувальний; самопожертва – сомопожертвування й інші. Нагадую, перевагу надаємо словам у першому стовпці словничка, тобто простішим і зручнішим.

Дві основні хрестиянські молитви “Отче наш” і “Богородице Діво!”, перекладені зі старослов’янської мови сучасною українською. Автор цього перекладу – Гумницька Анастасія (літературний псевдонім Настка Ковалівна).

Творчість В. Стуса – це скарбниця нової і давньої лексики, вивчаючи яку, зачаровуєшся її глибиною, сконденсованістю та смисловими відтінками. Для того, щоб відтворити світ у слові, правдиво і чітко, з усіма його порухами, поет шукає й творить відповідні форми. З частиною його словотворів ознайомимось сьогодні.

Проаналізовано лексику української мови до літери р, викладено багато дублетних форм. Серед них низка таких синонімічних пар, як по-українськи – по-українському, по-німецьки – по-німецькому, по-фінськи – по-фінському, по-лисячи – по-лисячому й інші. Перевагу надаємо першому слову, тобто по-українськи, по-німецьки, по-фінськи, по-лисячи... Також уникаємо таких форм: парфумерник, перебивальник, перемотувальник, підгортальник, підігрівник. Вживаємо: парфумер, перебивач, перемотувач, підгортач, підігрівач. З іншими варіантами дублетних форм можна ознайомитись у Вікіборії.