Чому "рускіє" ненавидять українців

Звичайно, багато "рускіх" почнуть волати, що все це, мовляв, брехня, мовляв, вони мають до українців виключно братські почуття. На щастя, серед росіян все ж є чесні люди, які навіть не намагаються приховати своє негативне ставлення до "хохлів", "малоросів" чи "укрів", як вони "любовно" називають нас, українців. 

Чому ж  росіяни так люто ненавидять народ, який не тільки не зробив їм нічого поганого, але й сам багато в чому постраждав від "братської любові" з боку росіян? Ісконнікі на це відповідають з відвертою прямотою: мовляв, українці – всі поголовно зрадники, бо у важкі для Росії часи не раз переходили на бік ворога і воювали проти "братнього російського" народу. Причому, зрадою з точки зору ісконніков були будь-які спроби українців домогтися незалежності від Москви. Втім тут немає нічого дивного, бо російська шовіністична пропаганда споконвіку привчала українців до думки, що будь-яка спроба звільнитися від московського ярма є гріхом і зрадою "братерства двох народів, яким визначено долею завжди бути разом".

Саме тому для росіян (і для деяких хворих на всю голову "хохлів") "зрадниками" є всі козаки й гетьмани, починаючи з Івана Виговського і закінчуючи Пилипом Орликом, що билися за незалежність Гетьманщини, всі українці, що воювали з більшовиками у громадянську війну, і, звичайно, всі західні українці, які боролися з "совками" під час і після Другої світової війни. Слідуючи цій логіці, ісконнікі вважають "зрадниками" також і тих українців, які сьогодні намагаються захистити історичну пам'ять про борців за свободу Україна. 

Втім все це занадто просто і примітивно, щоб бути реальною причиною неприязні "рускіх" до українців. Коріння цієї проблеми заховані набагато глибше і пов'язані вони не стільки з байками про "зраду" українців, скільки з імперською психологією росіян. Адже більшість з них досі переконані, що українці та росіяни – це один руський народ. І віковічне прагнення українців жити незалежно від Росії сприймається росіянами з одного боку як якесь дивацтво, а з іншого – викликає непідробне роздратування, що переходить у відверту ненависть.

І справа тут зовсім не в тому, що з відділенням України Росія втратила значну частину "своєї" території, а в тому, що разом з територією Росія втратила і частину "своєї" історії. Причому не просто якусь окрему епоху, а найголовніше – початковий період своєї історії, її витоки. 

Як ви, напевно, вже здогадалися, мова йде про Київську Русь. Загальновідомо, що це – стародавня держава, яку росіяни вважають своєю колискою. Вона виникла на берегах Дніпра, а Київ – духовний, культурний і політичний центр Русі, завжди називався не інакше як "мати міст руських". Горе в тому, що окрім усього іншого Київ також завжди був центром українських земель, а з недавніх пір став ще й столицею незалежної України. І тепер, як ви розумієте, для росіян стало вельми проблематично вести свою історію від Київської Русі та називати Київ "матір'ю міст руських", бо виходить так, що Росія пішла від України-Русі. 

Можна скільки завгодно дискутувати й сперечатися про те, ким були засновники Русі варяги – норманами, скандинавами або слов'янами, але факт залишається фактом: історія Київської Русі належить саме українцям хоча б тому, що ця держава виникла на території України, тут розташовані всі значні пам'ятки тієї епохи, а "стольний град" Київ є столицею України.

Звичайно, росіяни ніколи не погодяться з таким твердженням, бо вважають, що раз вони іменують себе "рускімі", то є нащадками тих самих русичів, а Росія – це логічне продовження Русі. Ось тільки після проголошення Україною незалежності доводити це стало набагато важче. Адже погодьтеся, досить дивно звучать заяви країни про те, що її історія почалася на території, яка нині стала незалежною державою. Для будь-якої держави, що поважає себе, так звані "споконвічні землі" – це невід'ємна частина території, земля предків, це свого роду свята земля, яку потрібно захищати від ворогів будь-яку ціну. У цьому контексті якось безглуздо виглядають претензії Росії на велич, бо мимоволі виникає питання: що ж це за така велика держава, яка не змогла зберегти свої споконвічні землі? 

Втім втрата Росією нібито "своїх споконвічних земель" – це лише пів біди. Набагато гірше те, що після  відділення України російська історія набула вельми непривабливий вигляд. Бо виходить так, що Київська Русь (вона ж Україна-Русь) свого часу завоювала всю європейську частину Росії, і – о, жах! – змусила платити данину племена, що стали згодом предками росіян! До того ж Київ піддав асиміляції всі ці народи, зробивши їх частиною давньоруської "народності"! Таким чином, Київ протягом двох століть володів землями майбутньої Росії та панував над предками росіян!

Перед росіянами постала серйозна дилема: з якого моменту відраховувати історію Росії. Адже якщо Київська Русь – це Україна, то коли ж тоді почалася історія Росії? З 1147, коли в літописах вперше з'явилася згадка про Москву, столицю сучасної Росії або з кінця 12 століття, коли піднялося Володимиро-Суздальське князівство або з початку 14 століття, коли великокнязівський престол був перенесений до Москви?

Найжахливіше для росіян те, що без України повністю руйнується вся картина "руского міра". Бо що ж це за "рускій мір", якщо в ньому немає найголовнішого – "матері міст руських" Києва? Адже неможливо викинути з історії Стародавньої Русі Київський період і заявити, що Русь – це насамперед Новгородська і Володимиро-Суздальська земля. Тому можна собі тільки уявити, який жах викликав у росіян намір України приєднатися до Європейського Союзу. Адже поки Україна сама по собі, у Росії ще зберігається надія колись повернути її вмовляннями, погрозами або силовим шляхом. Але якщо Україна стане частиною Європи, то Росія назавжди втратить не тільки "свої споконвічні землі", а й повністю втратить щонайменший зв'язок з історією Київської Русі.

Переклад на українську, виділення і скорочення тексту мої, О.К.