Кооперативний рух постіндустріальної ери – нове дихання української традиції

Кооперація: третій шлях

У сучасному світі форми самоорганізації людей розділяються на дві основні групи – прибуткові та неприбуткові. Тобто для бізнесу люди об’єднуються в господарські товариства, а для задоволення культурних чи політичних потреб – у громадські об’єднання.

Про це відверто сказано в українському законодавстві:

«Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку» (Про господарські товариства).

«Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку» (Про громадські об'єднання).

Проте найголовніша відмінність між ними полягає у моделі колективного управління.

У бізнесових структурах вага голосу людини в управлінні визначається її часткою у власності, наприклад, кількістю акцій. Тут діє принцип «одна акція – один голос». Умовно кажучи, вартість людини визначається її матеріальним внеском.

У громадських структурах, зокрема, в політичних організаціях, діє суттєво інший принцип: «одна людина – один голос». Тут вважається, що людина – це передусім втілена духовно-вольова сутність. Оскільки всі люди мають по одній духовній сутності, то вони рівні – незалежно від матеріального внеску.

Як бачимо, в описаних формах самоорганізації людина розглядається або як носій духу, або як носій власності. Духовний аспект відділений від матеріального аспекту людини.

Чи відповідає це природі людини? Вочевидь, ні. Тому що людина є водночас і духовною, і земною істотою. Відтак у природовідповідній організаційній формі мають поєднуватися обидва складники спільної справи – духовний і матеріальний.

Та чи існує така форма самоорганізації? Так, існує – це кооперація (лат. сooperatio – співробітництво). За  визначенням ХХХІ конгресу Міжнародного кооперативного альянсу, кооператив – це група людей, які добровільно об’єдналися для того, щоб задовольнити свої економічні, соціальні та культурні потреби і прагнення шляхом створення підприємства на правах спільного володіння та демократичного управління й контролю. Тому кооперація об’єднує в собі економічну діяльність і суспільно-політичний та культурний рух.

З погляду системи управління, кооперація поєднує обидві розглянуті вище моделі – бізнесову і громадську: рішення приймаються за принципом «одна людина – один голос», водночас розподіл прибутків відбувається за принципом «що більший внесок, то більша винагорода».

Антиіндустріальна альтернатива

Кооперативний рух був реакцією шляхетних людей на прояви дикого капіталізму з його шаленим прагненням до наживи будь-якою ціною. У доіндустріальну епоху людина була невід’ємною частиною природного соціального організму громади (роду, села, полісу). Це створювало соціальний захист і групову самодостатність.

Індустріальна формація під гаслами звільнення зруйнувала громаду, розпорошила суспільство і перетворила людину на «живу гайку» великого конвеєра – соціальної мегамашини. Якщо раніше людина була ментально і економічно самодостатнім господарем, то тепер вона стала залежною від працедавця. Якщо у громаді людина була виробником продукції та її споживачем, то тепер самотні індивіди стали критично залежними від  зовнішнього торгового посередника.

Цей посередник дбав тільки про свої інтереси, тому купляв якомога дешевше, а продавав якомога дорожче. Таке паразитування призвело до різкого зубожіння населення і потрапляння не тільки в економічне, а й політичне і світоглядне рабство. Засобом протидії такому відвертому злу став кооперативний рух. 

Перший сучасний споживчий кооператив з’явився в Англії. У 1844 році ткачі із м. Рочдейла створили «Товариство чесних піонерів», а його ідеолог і засновник Чарльз Говардс виробив так звані Рочдейльські принципи. Згідно з ними:

• члени товариства повинні самі скласти капітал, тобто опиратися на власні сили;
• продукти, які реалізуються членам товариства, повинні бути доброякісними;
• вага і міра реалізованих товарів має бути точна;
• продаж і купівля в кредит не допускаються;
• ціна продуктів має відповідати ринковій;
• прибуток розподіляється пропорційно до вартості закупівель кожного члена товариства;
• у справі управління належить керуватись принципом: один член – один голос;
• управління справами повинно зосереджуватись в руках виборних осіб і виборного комітету;
• члени  товариства  зобов’язані  якомога  частіше  перевіряти  звіти та прибутково-видаткові книги;
• певний відсоток від прибутку повинен відраховуватись на освітню справу.

Як бачимо, описані принципи спрямовані на самодостатність, чесність, справедливість (пропорційність винагороди), політичне самоуправління (одна людина – один голос), виборність знизу догори, прозорість і колективний контроль, розвиток культури. Назва «піонери» вказує на те, що кооператори вважали себе новаторами, першопроходцями, зачинателями нового устрою. Якщо поглянути ширше, то кооперативний рух був спрямований на відновлення економічної, політичної і духовної самодостатності людських спільнот. 

Відновлення «копного права»

Кооперування існувало в Україні існувало задовго до появи «Товариства чесних піонерів». «Кооперативні ідеї, що прийшли до нас із Західної Європи, лише оживили, відродили в нових формах ті традиційні цінності національного способу життя, які здавна були властиві нашому народу» (Гелей С.Д., Пастушенко Р.Я. Теорія та історія кооперації: Підручник. – К.: Знання, 2006).

На це ще в 20-х рр. минулого століття звернув увагу історик української кооперації Павло Височанський. Він писав, що «український народ не боїться вільних спілок, він з охотою йде туди, де люди без усякого примусу, добровільно єднаються в спілки для самодопомоги та самооборони». Яскравим зразком такої спілки вчений вважав Запорізьку Січ.

Саме так, адже козацька революція ліквідувала кріпацтво – різновид індустріальної мегамашини. Козацька держава з її тотальною виборністю і сотенно-полковим устроєм була відновленням «копного права» – системи традиційного духовного, політичного, судового і економічного самоуправління та державотворення українського народу.  

У наш час слово «кооператив» часто розглядається як синонім чогось локального, примітивного, кустарного. Насправді кооперація – це вирощення нової суспільно-економічної формації і заснування передової держави.

Так, історик та теоретик українського кооперативного руху, редактор галицького кооперативного журналу «Економіст» Андрій Жук на Першому просвітньо-економічному конгресі у Львові в лютому 1909 р. сформулював завдання кооперації. На його думку, вона «утворить національну фабричну промисловість, дасть засоби для існування мільйонам голодного й безробітного люду, спинить еміграцію, зробить наше селянство сильнішим економічно настільки, щоб не допустити до руїни свого краю й колонізації його чужим елементом, утворить внутрішній ринок для національної промисловості, запотребує величезні кадри інтелігентних робітників і тим утворить ринок для національної літератури й мистецтва».

І справді, початок XX ст. став часом «поширення кооперативної ідеї серед населення українських земель, швидкого зростання кількості кредитних і споживчих товариств та загальної чисельності їх членів, формування кооперативних систем на східно- та західноукраїнських землях, орієнтації кооперативів на задоволення національно-культурних потреб і захист національних інтересів українців» (Гелей С.Д., Пастушенко Р.Я. Теорія та історія кооперації).

Постіндустріальна економіка і творчий розвиток кооперації

Нинішній перехід людства до постіндустріальної цивілізації формує нову економіку, яка ліквідує ментальний і економічний паразитизм. Її риси описані в серії статей, присвячених постіндустріальній формації. Не важко побачити, що ця соціально та екологічно орієнтована економіка цілком відповідає принципам кооперації.

При цьому організація кооперативних структур уже близького майбутнього неминуче зазнає глибокої модернізації – завдяки застосуванню сучасних технологій, а також глибшого розуміння природи людини і суспільства.

Сучасні комп’ютеризовані технології і засоби мобільного зв’язку дозволяють здійснювати самоврядування не щороку чи навіть щомісяця, а 24 години на добу – онлайн. Майже усі процеси обліку можна автоматизувати і зробити прозорими для членів ділових спільнот.

У минулому причиною руйнування багатьох кооперативів ставала неефективність, викликана неправильним масштабуванням: те, що працювало в малих групах, розпадалося у великих.  Сучасні дослідження і практика показали, що максимальний розмір малої групи – 20 осіб. Людина може входити до кількох малих груп, проте не може підтримувати більше 150 соціальних зв’язків («Обмеження Данбара). Тому правильне масштабування передбачає формування багаторівневої структури, в якій на кожному рівні не більше 150 членів.

Природні спільноти чисельністю до 150 персонально знайомих осіб («всі знають всіх») первинно називалися демосами (демами, громадами, селами). Тільки такі спільноти спроможні до самоуправління і цілеспрямованої еволюції (слово «демено» означає кермо, стерно, штурвал). Самоуправління демосів і їх кооперація – це і є істинна демократія. З переходом до «влади демосів» людство відновить свою еволюцію.

Надзавданням постіндустріального кооперативного руху є формування нової української нації і досягнення нею повної самодостатності. Завдяки новітній кооперації українці житимуть своїм розумом і матимуть все своє – віру, науку, освіту, церкву, інформаційний простір, виробництво, торгівлю, послуги. Як кажуть ірландці – «шинн фейн», тобто «ми самі».