Сараєво-1914: I. ХТО направляв руку Гаврили Принципа

---

---

28 червня 1914 року ерцгерцога Франца Фердинанда [1], спадкоємця австро-угорського престолу, та його дружину герцогиню Софію Гогенберг [2] застрелив у Сараєві сербський гімназист Гаврило Принцип [3], член сербської терористичної організації «Млада Босна» [4]. Принцип входив до складу групи з 7 терористів, якою керував Данило Іліч [5].

Від Імперії до Сполучених Штатів Великої Австрії

В політиці Франц Фердинанд був жорстким реалістом: близько 1906 року він склав план перетворення Австро-Угорщини, який в разі його здійснення міг продовжити життя імперії Габсбургів, знизивши градус міжнаціональних суперечок.

План був складений самим ерцгерцогом і Ауреліо Поповичем, австро-румунським політиком і юристом, який виклав ці ідеї в книзі. За цим планом імперія перетворювалася в Сполучені Штати Великої Австрії – триєдину державу (або Австро-Угорщину-Славію); утворювалися 12 національних автономій для кожної великої народності, яка мешкала в імперії (не рахуючи 3 німецьких утворень, а також переважно німецьких етнічних анклавів в Трансільванії, Банате і великих містах типу Праги, Будапешта і Львова): чеська Богемія, Словацькі землі, польська Західна Галичина, русинсько-українська Східна Галичина, Угорщина, Секейські землі, Трансільванія, італійський Тренто і альянскій Трієст, словенська Крайна, Хорватія і сербська Воєводина. Від перетворення дуалістичної імперії в «триалістичну» вигравали і самі Габсбурги, і слов'янські народи. Чехи отримали б бажану автономію і відмовилися б від ідеї повалення влади Габсбургів.

---

---

Головним і найлютішим ворогом триалізму була угорська еліта. Угорщина в результаті компромісу з Габсбургами в 1867 році отримала владу над 1/2 території імперії. Гостроту протиріч з Францем Фердинандом продемонстрував його головний політичний опонент – прем'єр-міністр Угорщини граф Іштван Тиса [6].: «Якщо престолонаслідник надумає здійснити свій план, я підніму проти нього національну революцію мадярів і зітру його з Землі».

---

І́штван Ти́са (угор. Tisza István, 22 квітня 1861, Пешт – 31 жовтня 1918, Будапешт) – угорський політичний діяч, двічі прем'єр-міністр Угорського королівства (1903–1905, 1913–1917), граф.

---

Плани Франца Фердинанда викликали занепокоєння і у сербів, оскільки вони виношували ідею «Великої Сербії» [7].

---

---

Головним ідеологом створення «Великої Сербії» на той час був Нікола Пашич, який обіймав пост прем'єр-міністра Сербії [8].

---

Нікола П. Пашич (серб. Нікола П. Пашіћ, 18 грудня 1845 Голям Ізвор (Великі Ізвор), Сербія – 10 січня 1926) – сербський і югославський політик і дипломат, найбільш впливовий із сербських політиків в кінці XIX – початку XX століття, ідеолог «Великої Сербії».

---

«Об'єднання або смерть»

У 1903 році в Сербії виникла таємна організація «Об'єднання або смерть» (серб. Уједињење или смрт), більш відома під назвою «Чорна рука» (серб. Црна рука). Одним з її організаторів був поручик Драгутин Димитриєвич.

---

Драгутин Димитрович (серб. Драгутин Димитријевић, відомий як Апіс; 5 (17) серпня 1876 – 11, 24 або 27 червня 1917) – начальник розвідувального відділу Генерального штабу Сербії, співзасновник і керівник таємної організації «Чорна рука», полковник.

Таємні сили… На світлині праворуч – Апіс.

---

Про його дитячі роки відомо небагато. Народився Драгутин в столиці Сербії Белграді, в 1876 році. Рано втратив батька. Закінчив школу в Ніші, де працювала його старша сестра Олена і вступив до гімназії в Белграді, де він був блискучим учнем. Тут Драгутин і отримав своє прізвисько Апіс (по-грецьки «Апіс» означає бджола, а по-єгипетськи «бик») за свій височенний зріст, велику фігуру і буйний характер. Пізніше навчався в нижчій школі белградської Військової академії. Після закінчення академії в 1896 році служив в 7-му піхотному полку в Белграді, де отримав чин підпоручика. У вересні 1898 року був прийнятий у вищу школу Військової академії і за дуже хорошу успішність відразу після її закінчення був прийнятий в Генеральний штаб. У серпні 1899 року підвищений до звання поручика.

У 1901 році Апіс взяв участь в організації невдалого замаху на сербського короля Олександра Обреновича, вельми непопулярного в народі. Друга спроба замаху на короля і королеву Драгу завершилася успіхом: в 1903 році монарша пара була убита групою молодших офіцерів, в яку входив і капітан Димитрович. Разом з найяснішим подружжям були вбиті також прем'єр-міністр Дімітріє Цінцар-Маркович і міністр оборони Мілован Павлович.

Вбивство королівської сім’ї було вчинено з неймовірною жорстокістю. Ось що повідомляв про подробиці цього страшного злочину російський журналіст В. Теплов:

«Сербы покрыли себя не только позором цареубийства (что уже само по себе не допускает двух мнений!), но и своим поистине зверским образом действий по отношению к трупам убитой ими Королевской Четы. После того как Александр и Драга упали, убийцы продолжали стрелять в них и рубить их трупы саблями: они поразили Короля шестью выстрелами из револьвера и 40-а ударами сабли, а Королеву 63-мя ударами сабли и двумя револьверными пулями. Королева почти вся была изрублена, грудь отрезана, живот вскрыт, щеки, руки тоже порезаны, особенно велики разрезы между пальцев, – вероятно, Королева схватилась руками за саблю, когда её убивали, что, по-видимому, опровергает мнение докторов, что она была убита сразу. Кроме того, тело её было покрыто многочисленными кровоподтеками от ударов каблуками топтавших её офицеров. О других надругательствах над трупом Драги… я предпочитаю не говорить, до такой степени они чудовищны и омерзительны. Когда убийцы натешились вдоволь над беззащитными трупами, они выбросили их через окно в дворцовый сад, причем труп Драги был совершенно обнажен...» [9].

На зміну цій династії повернулися Карагеоргієвичі – в особі короля Петра I...

В ході другого замаху Апіс був важко поранений, і три кулі так і залишилися у нього в тілі. Прихильники нової монархії були вдячні Димитровичу за своє зведення на престол, але він, в силу ряду причин, відмовився від офіційних постів. Однак, як говорив один з його друзів, «... ніхто ніде його не бачив, але всі знали, що він робить все...». Незабаром Димитрович був запрошений до Військової академії в якості професора тактики. У 1905 році він став офіцером Генерального штабу і був відряджений для продовження освіти в Берлін. У Німеччині, а потім в Росії [10], Апіс вивчав нові методи ведення війни. Після повернення до Сербії, продовжив службу в Генштабі (вересень 1906 – березень 1907 рр.). Потім, включившись в сербську чьотницьку акцію, попрямував до Македонії, брав участь в бойових діях проти ВМОРО (Внутрішня македонсько-одринська революційна організація, болг. Вътрешна Македоно-Одринска революционна организация), але скоро повернувся до Сербії і став помічником начальника штабу Дрінской дивізії (1908 р.). В ході Балканських воєн (1912–1913) військові знання Димитровича допомогли сербській армії здобути ряд важливих перемог над противниками.

У 1911 року Апіс направив до Відня свого агента із завданням спробувати вбити австрійського імператора Франца Йосифа I [11].

---

Фра́нц Йо́сиф I (нім. Franz Joseph I., угор. I. Ferenc József, чеськ. František Josef I.; 18 серпня 1830 – 21 листопада 1916, Відень) – правитель Австрійської імперії і король Богемії з 2 грудня 1848 року, апостольний король Угорщини з 2 грудня 1848 по 14 квітня 1849 року (1-й раз) та з 13 серпня 1849 року (2-й раз); король Галичини та Володимирії; великий герцог Буковини; з 15 березня 1867 року – голова двоєдиної держави – Австро-Угорської монархії.

---

Оскар Потіорек (нім. Oskar Potiorek 20.11.1853,Бад-Бляйберґ – 17.12.1933, Клагенфурт) – австро-угорський генерал (фельдцехмейстер) словенського походження. Генерал-губернатор Боснії і Герцеговини у 1911–1914 роках, учасник Першої світової війни.

---

У січні 1914 року молодий боснійський мусульманин Мухамед Мехмедбашіч був посланий для вбивства боснійського губернатора генерала Потіорека [12].

Обидві спроби замахів виявилися невдалими.

Навесні 1914 року Апіс вирішив, що ерцгерцог Франц-Фердинанд, спадкоємець австрійського престолу, повинен померти. Причиною такого вибору, очевидно, були наміри ерцгерцога реформувати Австро-Угорську імперію в сторону розширення прав слов'ян, які проживали в ній, що представляло певну загрозу для панславізму і югославізму. Після того, як було оголошено про запланований візит Франц-Фердинанда в Сараєво в кінці червня, – був складений і план його вбивства.

Головний помічник Апіса, майор Танкосіч [13], підібрав на роль виконавців замаху трьох боснійських сербів-юнаків: Гаврило Принципа, Неділько Чабриновича [14] і Трифко Грабежа [15]. Терористи пройшли підготовку під керівництвом Димитровича і Танкосіча. Їх навчали стріляти по рухомій мішені, метанню бомб, потім забезпечили зброєю [16]  і цианістим калієм та переправили з Сербії до Боснії.

---

Воіслав Танкосіч (Руклада, 20.09.1880 – Трстенік, 2.11.1915).

---

Змовники в Белграді: Тріфко Грабец, Мілан Сіганович [17]  і Гаврило Принцип, Белград, травень 1914.

---

Спочатку вони відсиджувалися в будинку Данила Іліча, редактора соціалістичної газети «Звоно» («Дзвін»). Незабаром до них приєдналася ще одна група терористів, яка складалася з Васо Чубріловіча, Цвєтко Поповича, Мухамеда Мехмедбашіча.

---

Кафе в Сараєво, де змовники обговорювали проведення атентату.

---

Сараєвське вбивство

Ерцгерцог Франц Фердинанд приїхав до Сараєва на запрошення генерала Оскара Потіорека (Oscar Potiorek), губернатора австрійських областей в Боснії та Герцеговині.

---

Незадовго до 10 ранку в неділю Франц Фердинанд з дружиною прибули до Сараєва потягом…

---

У машині попереду їхав Фехім Чурч, мер Сараєва та Др. Ґерд, комісар поліції міста. Франц Фердінанд та Софія були у другій машині з Оскаром Потіореком та графом фон Харрфхом. Дах машини був відкинутий для того, щоб натовп міг побачити Франца Фердінанда та його дружину.

Сім терористів також збудували маршрут. Вони були рознесені вздовж набережної Аппель Квай (Appel Quay), кожному з яких було доручено вбити Франца Фердинанда, коли королівська машина досягне його положення. Кожен був озброєний і кожен мав при собі отруту для самогубства в разі арешту…

Першим змовником на шляху до королівської машині був Мухамед Мехмедбасіч. Стоячи біля австро-угорського банку, Мехмедбашіч не зміг подолати страх і дозволив машині ерцгерцога проїхати, не зробивши спроби кинути бомбу. (Пізніше Мехмедбашіч сказав, що поліцейський стояв за ним і він побоювався, що його заарештують, перш ніж він зможе кинути свою бомбу).

Неділько Чабринович кинув бомбу (замасковану букетом квітів), але водій авто побачивши, що якийсь предмет летить до машини, різко дав газ і машина рвонула вперед. Вибухом бомби було вбито водія третьої машини й поранено її пасажирів, а також поліцейського та перехожих з натовпу.

Чабринович проковтнув отруту, але його лише знудило. Можливо, замість ціаністого калію йому дали якусь більш слабку отруту. Він побіг і спробував стрибнути у річку, але його схопив натовп, жорстоко побив та передав до рук правосуддя. Інші змовники нічого не змогли зробити, оскільки натовп затулив машини собою. Замах наче провалився і змовники розбіглися в різні сторони…

* * *

Франц Фердинанд поїхав читати промову до міської ратуші. Після прийому губернатор Боснії, начальник поліції та графиня Гогенберг просили Франца-Фердинанда не ризикувати життям і негайно повернутися до табору, однак він відмовився і вирішив поїхати до лікарні провідати поранених під час замаху. Софі наполягла на тому, щоб їхати з ним.

---

---

Їхати вирішили бічною набережною Аппель Квай. Потіорек забув повідомити водія Франца Урбана про зміну маршруту. Водій повернув на вулицю Франца Йосифа. Йому пояснили, що він їде неправильно. Він почав повільно розвертати машину… У цей момент Гаврило Принцип знаходився у магазині делікатесів Моріца Штіллера, якраз навпроти цього місця… Він вийшов з магазину, підійшов до машини, дістав браунінг 1910 та з відстані у п'ять футів, вистрілив декілька раз: спочатку у Софію, а потім у Франца Фердинанда.

[Особливо слід відзначити, що Принцип стріляв спочатку в жінку, – при тому стріляв в живіт (!),– а вже потім у Франца Фердинанда. Постріли в живіт були розраховані на можливу вагітність Софії, щоб вбити одночасно також можливого спадкоємця трону. – В.Ф.]

---

Місце атестату на ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружину Софію.

---

Як і Чабринович, Гаврило Принцип спробував отруїтись, але його теж тільки знудило. Потім він спробував застрілитись, але люди, що підбігли, відібрали у нього пістолет. Як і Чабриновича, його жорстоко побили і передали в руки поліції…

---

---

Ось як згадувала в 1994 році про цю подію 102-річна чешка Хелена Навратілова-Плешутова. яка в групі гімназисток спостерігала за проїздом кортежу високого гостя: "... Автомобіль ерцгерцога несподівано зупинився майже навпроти нашої групи. Ми були здивовані. За кілька кроків від нас молода людина в темному одязі вийняла з кишені револьвер і почала стріляти в напрямку автомобіля. Настало загальне замішання, люди з криками побігли в різні боки. Ніколи не забуду кривавої плями на білій сукні ерцгерцогині, яка все збільшувалася. І свій жах (...) Я бачила, як поліцейські тягнули атентатника. Його обличчя було блідим. Увечері я боялася вийти з дому. Вулицями їздили патрулі кінної поліції, все місто було охоплено страхом. Дзвонили дзвони всіх церков. Мусульмани і хорвати вийшли на вулиці з портретами убитого Франца Фердинанда, кричали: «Геть сербів!», «Геть банду вбивць!» [18].

* * *

Франц Фердинанд та його дружина були перевезені до резиденції губернатора, однак дорогою померли, спочатку Софія, потім ерцгерцог — з перервою у декілька хвилин. За словами водія, останніми словами Франца були: «Соферль, не помирай, лишись заради наших дітей» [19].

Кара за злочин

Шестеро з семи змовників були заарештовані (Мухамеду Мехмедбашічу вдалося втекти в Сербію) і постали перед судом.

---

Sarajevo trial (1914). Those accused of the assassination of Archduke Ferdinand, front row from the left: Trifko Grabež, Nedeljko Čabrinović, Gavrilo Princip, Danilo Ilić, Miško Jovanović

Сараєво (1914). Ті, хто звинувачуються у вбивстві ерцгерцога Фердинанда, в першому ряду зліва: Тріфко Грабеж, Неділько Чабринович, Гаврило Принцип, Данило Іліч, Мишко Йованович.

---

На попередньому слідстві вони відмовились відповідати на питання слідчих, лише один з них (джерела вказують, що ймовірно Данило Іліч) зламався і розповів всі деталі, в тому числі заявив, що зброя була надана сербським урядом! Гаврилу Принципа, як вбивцю монаршого подружжя,  не могли присудити до страти, оскільки йому було лише 19 років і за австро-угорськими законами він був неповнолітнім. Тому його було засуджено до максимального терміну – 20 років ув'язнення.

Данило Іліч, Велько Кубрилович та Мішко Йованович були повішені 3 лютого 1915 року.

Тріфко Грабец и Неділько Чабринович були засуджені до тривалих термінів ув'язнення; померли у в'язниці.

Кому це було вигідно?

Багато обставини вбивства в Сараєво, яке послужило приводом для початку Першої світової війни, до цих пір залишаються загадкою. Ті, хто володів інформацією, давно пішли в світ інший.

І мав рацію тодішній прем'єр Великобританії Едуард Грей, який заявив: «Світу, ймовірно, ніколи не буде сказано про справжню причину вбивства ерцгерцога Франда Фердинанда. Судячи з усього, у нас ніколи не буде жодної людини, яка б знала все, що треба б знати».

Під час Великої війни пропаганда Антанти, і в першу черга пропаганда Великобританії, нав’язували світу думку, що єдиною винуватицею Першої світової війни була Німеччина, адже Австро-Угорщина нібито вже почала схилятися до переговорів з Сербією, і Німеччина оголосила війну...

Версальський мирний договір за допомогою зрадника Курта Ейснера вже офіційно поклав вину за розв’язання війни на Німеччину, однак це була розправа переможців, а не доведений факт!

Питання, хто винен у розв'язанні Першої світової війни досі актуальний, і, в першу чергу, для Німеччини, оскільки максимальні моральні і матеріальні нестатки поніс народ саме цієї країни!

Ну, а яка роль і вина інших учасників Великої війни?

Почнемо з Туманного Альбіону…

Позиція Великобританії ще до початку військового конфлікту була унікальною. Саме їй запропонували учасники конфлікту стати третейським суддею. І саме від її бажання і волі багато залежало, почнеться війна чи ні.

Але якщо виходити з того, що в Англії немає постійних друзів, а є постійні інтереси, то ясно, що їй було вигідно зіштовхнути лобами російсько-французький союз з німецьким і, не вступаючи в бойові дії, послабити своїх конкурентів на європейському континенті. Адже англійці при вступі в Антанту підписали тільки морську конвенцію, яка захищала їх інтереси на морі, а це зовсім не зобов'язувало вести бойові дії на суші.

Війна – це, по суті, найбільший злочин. А в будь-якому злочині слід шукати того, кому це вигідно. Про ставлення до війни Англії вже сказано. Але, як мінімум, існували ще чотири групи зацікавлених у вбивстві спадкоємця австро-угорського престолу, щоб мати привід для війни:

• сербські націоналісти, які мріяли в ході війни створити Велику Сербію.
• Російська імперія прагнула, відтіснивши австрійців, утвердитися на Балканах.
• Російська імперія також хотіла скористатися моментом щоб знищити останнє, потужне гніздо українського національного руху в Галичині, що загрожувало її великодержавним, імперіалістичним планам і цілості «російської» імперії. Антиукраїнська російська преса сповідувала думку, що Російська імперія до того часу не ліквідує у себе українського сепаратизму та мазепинської небезпеки, доки поза кордонами буде існувати джерело української ідеї, яке буде все оживляти національний спротив українців у «імперії» та загрожуватиме планам російського шовінізму [20].
• всюдисущі масони, які закликали до повалення тронів.
• російські революціонери-більшовики на чолі з Леніним, що переслідували свої цілі.

А тепер подивимося на Росію…

---

Михайло Миколайович Покровський (17 (29) серпня 1868 року, Москва – 10 квітня 1932 року, там же) – російський і радянський історик-марксист, громадський і політичний діяч. Лідер радянських істориків в 1920-і роки, «глава марксистської історичної школи в СРСР». Член РСДРП (б) з квітня 1905 року. Академік Української АН (1928). Академік АН СРСР (12.01.1929).

---

Відомий російський і радянський історик М. Н. Покровський вважав, що «вбивство Франца-Фердинанда було спровоковано російським Генеральним штабом». При цьому він посилався на викриття колишнього начальника сербської розвідки полковника Димитровича.

---

---

У 1989 році відомий радянський письменник Валентин Пікуль опублікував роман «Честь имею», в якому стверджує:

• російське посольство підтримувало зв'язок з сербської розвідкою через військового агента (аташе) полковника В. А. Артамонова;
• керівник сербської розвідки Драгутин Димитрович був керівником таємної офіцерської організації «Чорна рука»;
• російське посольство фінансувало операції сербської розвідки, в тому числі і підготовку сербських терористів до вбивства ерцгерцога Франца-Фердинанда;
• Гаврило Принцип та його товариші вчилися стріляти під керівництвом майора Танкосіча і полковника Димитровича;
• з боснійським підпіллям були пов'язані російські політемігранти Віктор Чернов і Лев Троцький. Перший відомий есер і терорист, другий – відомий діяч РСДРП з терористичними схильностями.

---

Віктор Михайлович Чернов (25 листопада [7 грудня] 1873, Хвалинськ, Саратовська губернія – 15 квітня 1952, Нью-Йорк) – російський політичний діяч, мислитель і революціонер, один із засновників партії соціалістів-революціонерів і її основний теоретик. Перший і останній голова Установчих зборів.

---

Лев Дави́дович Тро́цький (справжнє ім’я і прізвище – Лейба Бронштейн; 26 жовтня (7 листопада) 1879, Янівка, Єлизаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині с. Береславка, Бобринецький район, Кіровоградська область, Україна) – 21 серпня 1940, Койоакан, Мехіко, Мексика) – більшовицький революційний і партійний діяч, ідеолог троцькізму – однієї з течій марксизму.

---

Таким чином, версії щодо причетності Росії до вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда висунуті істориком Покровським і відомим письменником Валентином Пікулем співпадають!

---

Яким Олександрович (Кіміко Арменакович; рос. Аким Александрович) Арутюнов – відомий вчений-історик і публіцист. Закінчив військово-авіаційне училище, Московський державний університет. За останні 30 років займається дослідженням особистісної та політичної біографії В. І. Леніна і історією створеної ним партії більшовиків. Написав про це 7 книг і більше 100 статей і нарисів. Кавалер ордена Святого Імператора Миколи II другого ступеня, отриманого від Ліги відродження російської монархії.

---

В кінці ХХ століття з'явилася версія відомого історика Акіма Арутюнова про причетність більшовиків, і особисто Ульянова-Леніна, до цього вбивства і розпалювання Великої війни!

Для наукової коректності викладаю її в оригіналі російською мовою:

«Общеизвестен тезис Ленина о перерастании империалистической войны в гражданскую. Но как быть, если европейские государства не воюют между собой? Ждать, пока начнется война, чтобы затем постараться превратить ее в гражданскую? Идеолог большевиков так не думал. Очевидно, он считал, что войну, причем продолжительную, можно спровоцировать. Пусть прольются реки людской крови, а когда народы устанут, тогда и следует бросить солдатам соответствующий лозунг. Сославшись на резолюцию Базельской (1912) конференции, Ленин сформулировал этот лозунг: «Превращение современной империалистической войны в гражданскую войну есть единственно правильный пролетарский лозунг...» Но у Ленина были замыслы куда коварнее Базельской резолюции.

---

Володи́мир Іллі́ч Ле́нін (рос. Владимир Ильич Ленин, справжнє прізвище – Улья́нов – рос. Ульянов; 10 (22) квітня 1870, Симбірськ, Російська імперія – 21 січня 1924, Горки, Московська область, Російська РФСР, СРСР) – марксист, російський та радянський революціонер, лідер російських більшовиків, апологет тероризму.

Один з організаторів збройного Жовтневого перевороту восени 1917 р. та Громадянської війни в Росії. У подальшому ініціатор червоного терору та примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів, так званої «продрозверстки», яка стала головною причиною Голоду в Україні 1921—1923 років та Голоду в Поволжі 1921—1922 років; конфіскації приватної власності та церковних цінностей.

---

Сохранилось любопытное свидетельство этого чудовищного замысла. Так, в письме к Горькому, в начале ноября 1913 года, Ленин отмечает: «Война Австрии с Россией была бы очень полезной для революции (во всей Восточной Европе) штукой, но мало вероятия, чтобы Франц Иозеф и Николаша доставили нам сие удовольствие». Про себя же он, наверно, подумал: если Франц Иосиф и Николай II не решатся начать войну, то мы, большевики, заставим их это сделать.

Такое мнение сложилось у меня не случайно и не сразу. В 1975 году я в составе авторского коллектива принимал участие в составлении «Сборника документов по истории СССР». Одновременно выполнял обязанности ответственного секретаря по сбору материалов, предназначенных для издания. Часто приходилось встречаться с главным редактором сборника профессором В. З. Дробижевым. Должен признать, что общение с ним оказало большое влияние на мою дальнейшую научную деятельность. Я это всегда помню.

Как-то в разговоре о причинах начала первой мировой войны, который состоялся у него дома, я спросил у Владимира Зиновьевича: «Вы уверены в том, что убийство наследника австрийского престола эрц-герцога Франца-Фердинанда в Сараево было организовано начальником сербской контрразведки полковником Драгутином Дмитриевичем?» Владимир Зиновьевич, не ответив на мой вопрос, ушел в другую комнату и вернулся через несколько минут. В руках у него было несколько старых газет. Одну из них, «Известия» № 27 от 30 января 1937 года, он протянул мне со словами: «Внимательно прочитайте последнее слово Карла Радека, не торопитесь возвращать газету. Уверен, что вы сами сможете ответить на свой вопрос».

Прошло вот уже более 24 лет с того дня, когда В. З. Дробижев вручил мне газету «Известия», в которой было опубликовано последнее слово К. Радека, сказанное на судебном процессе над членами так называемого антисоветского троцкистского центра. Номер газеты я, конечно, вернул В. З. Дробышеву, но сделал с этой публикации копию, отрывок которой приведен ниже.

Из последнего слова подсудимого Карла Радека:

«...И надо еще показать всему миру то, что Ленин – я с дрожью повторяю его имя с этой скамьи – в письме, в директивах для делегации, направляющейся в Гаагу, писал о тайне войны. Кусок этой тайны нашелся в руках сербского молодого националиста Гаврилы Принципа, который мог умереть в крепости, не раскрыв ее. Он был сербский националист и чувствовал свою правоту, борясь за эту тайну, которая охраняла сербское национальное движение. Я не могу скрыть эту тайну и взять ее с собой в гроб по той причине, что если я в виду того, в чем признался, не имею права выступать как раскаявшийся коммунист, то все-таки 35 лет моего участия в рабочем движении, при всех ошибках и преступлениях, которыми оно кончилось, дает мне право требовать от вас доверия в одном – что все-таки эти народные массы, с которыми я шел, для меня что-то представляют. И если бы я эту правду спрятал и с ней сошел со сцены, как это сделал Каменев, как это сделал Зиновьев, как это сделал Мрачковский, то я, когда передумывал эти все вещи, в предсмертный час слышал бы еще проклятие тех людей, которые будут убиты в будущей войне и которым я мог моими показаниями дать средства борьбы против готовящейся войны...»

---

Карл Радек (справжнє прізвище Собельсон) (31 жовтня 1885, Львів, Австро-Угорщина – 19 травня 1939, Верхньоуральськ, Челябінська область, РРФСР, СРСР) – більшовицький та комуністичний керівник єврейського походження. Упродовж 1919–1924 років – член ЦК РКП(б), у 1920–1924 – член (в 1920 р. секретар) Виконкому Комінтерну. Один із найвпливовіших комуністичних журналістів свого часу, співробітник газет «Правда» і «Известия». 1937 року засуджений до 10 років в'язниці за сфабрикованою справою «Паралельного антирадянського троцькістського центру». Помер у таборі 1939-го. 1988 року реабілітований.

---

Не один десяток раз я перечитывал эту публикацию. Признаться, меня удивило то, что политическая цензура пропустила столь откровенный, разоблачающий Ленина текст. Совершенно очевидно, что недосмотрели.

Понять тайну, которую Радек не захотел «взять ... с собой в гроб», не сложно, поскольку он, хотя и в завуалированной форме, но все же излагает ее суть. Я допускаю мысль, что к убийству эрц-герцога Франца-Фердинанда, совершенному сербским студентом Гаврилой Принципом 28 июня 1914 года, действительно причастны Ленин и Радек. Возможно, первый исполнял роль идеолога, разрабатывающего план разжигания европейской кровавой бойни для превращения ее затем в гражданскую войну народов. Что же касается Радека, то не исключаю, что именно он нашел и подготовил убийцу. На мой взгляд, попытка большевистских идеологов свалить эту преступную акцию на тайную организацию сербских офицеров «Черная рука» не выдерживает научной критики. Несомненно, целью этой организации было освобождение сербов, находившихся под властью Австро-Венгрии, объединение южных славян и создание «Великой Сербии».

Однако сербская армия в рассматриваемое время не готова была для совершения столь серьезной военно-политической акции. Она еще не успела залечить раны, нанесенные ей балканскими войнами. Думается, вождь «Черной руки» Д. Дмитриевич не был глупым человеком и посредственным руководителем, чтобы не понимать этого. Более того, идти на осуществление заговора, не опасаясь его последствий, в момент, когда еще не была завершена программа реконструкции русской армии, «Черная рука» не могла и не имела права. А вот Ленину было наплевать на судьбу сербов и других народов. Поэтому он буквально ликовал, узнав о начале мировой войны, в которую были втянуты европейские государства, в их числе Россия. О предстоящих целях революционеров Ленин писал, в частности, в резолюции конференции заграничных секций РСДРП, проходившей в Берне 14–19 февраля (27 февраля – 4 марта) 1915 года. Вникнем в содержание этих циничных строк:

«В каждой стране борьба со своим правительством, ведущим империалистическую войну, не должна останавливаться перед возможностью в результате революционной агитации поражения этой страны. Поражение правительственной армии ослабляет данное правительство, способствует освобождению порабощенных им народностей и облегчает гражданскую войну против правящих классов.

В применении к России это положение особенно верно. Победа России влечет за собой усиление мировой реакции, усиление реакции внутри страны и сопровождается полным порабощением народов в уже захваченных областях. В силу этого поражение России при всех условиях представляется наименьшим злом» [21].

Підсумки терористичної акції

Сербські погроми

Першою реакцією на вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружини Софії сербським гімназистом Гаврилом Принципом стали Сербські погроми в Сараєві – повномасштабна акція насильства проти сербського населення Сараєва 28 і 29 червня 1914 року. Погроми, підтримувані австро-угорським урядом, призвели до етнічної ворожнечі, безпрецедентної в історії міста. Два серба були вбиті в перший день погрому, багато зазнали нападу і були поранені; близько тисячі будинків, шкіл, магазинів і інших закладів, що належали сербам, були розграбовані і зруйновані.

---

---

Погроми і демонстрації пройшли не тільки в Сараєві та Загребі, а й інших великих містах Австро-Угорщини, таких як Джяково, Петрина та Славонськи-Брод в сучасній Хорватії; Чаплина, Ливно, Бугойно, Травник, Маглай, Мостар, Зениця, Тузла, Добой, Вареш, Брчко і Шамац в сучасній Боснії і Герцеговині. Спроби австро-угорського уряду організувати заворушення в Далмації не увінчалися успіхом, так як тільки невелика кількість людей взяло участь у демонстраціях в Спліті і Дубровнику, а в Шибенике було розграбовано кілька магазинів.

Представниками Австро-угорської влади в Боснії і Герцеговині було заарештовано і екстрадовано близько 5,5 тисяч сербів; від 700 до 2,2 тисяч з них померли у в'язниці. 460 сербів були засуджені до смерті; в той же час був утворений спеціальний корпус поліції для гоніння сербів, що складався переважно з мусульман і відомий як «Шутцкорпс [en]». Внаслідок цього понад 5,2 тисяч сімей були вигнані з Боснії та Герцеговини.

Фінал кар’єри Апіса

Легендарний Апіс з початком війни став начальником розвідувальної служби Сербії, потім начальником штабу Ужицької (пізніше Тімочської) дивізії, потім – помічником начальника штабу III армії.

Однак в жовтні 1916 р. Апіс був зміщений з поста начальника розвідувальної служби. У березні 1917 року Апіс був заарештований в ході репресій королівської влади проти членів «Чорної руки», яка вийшла з-під контролю. Основною причиною є те, що прем'єр-міністр Нікола Пашич і король Олександр боялися стати черговими жертвами республикански-налаштованих сербських радикалів. Королівський режим в Сербії вважав ідею республіканської Югославії – федерації всіх південнослов'янських народів – загрозою для націоналістичного проекту Великої Сербії. Після військового трибуналу, 23 березня 1917 року, Апіс і три його прихильника були засуджені до смертної кари за звинуваченням у державній зраді.

Полковник Драгутин Димитрович був розстріляний вранці 24 червня 1917 (за іншими даними – 11 або 27 липня) в передмісті Салонік, разом з артилерійським майором Любомиром Вуловічем і Раді Малобабічем.

Уже при владі Йосипа Броз Тіто, на повторному судовому процесі в 1953 році, в Белграді, всі засуджені по Салонікському процесу терористи, в тому числі і полковник Драгутин Димитрович, були реабілітовані.

Велика війна:

Про головні підсумки війни ми поговоримо в наступному блозі…

Чи засвоєні уроки історії?

У листопаді 2013 року Російська Федерація та Сербія підписали двосторонню угоду про військову співпрацю, що готувалася 15 років, наслідком чого стало проведення у жовтні 2014 р. спільних російсько-сербських військових навчань «Срем-2014» та присутність президента РФ Володимира Путіна на військовому параді на честь перемоги над фашизмом у Сербії, що відбувся 16 жовтня 2014 року.

У 2014 році Росія анексувала Крим і розпочала проти України терористичну війну в Донецькій і Луганській областях.

29 червня 2015 року у Сербії урочисто відкрили монумент Гаврилі Принципу…

---

---

Восени 2016 року прокуратура Чорногорії оголосила про запобігання спроби державного перевороту і замаху на тодішнього прем'єр-міністра Міло Джукановіча. За даними правоохоронних органів, в групу змовників, крім сербських націоналістів, входили і два агента російської розвідки. Москва офіційно відкинула будь-яку причетність до організації путчу.

5 червня 2017 року Чорногорія стала 29-м членом НАТО.

---

---

13 липня 2017 року Комітет зі збройних сил Сенату США звинуватив Москву в організації спроби антиурядового путчу в Чорногорії в 2016 році. На спеціальному засіданні, присвяченому цим подіям, віце-президент Атлантичної ради США Деймон Вілсон заявив, що переворот в Чорногорії був російським планом "Б". Його здійснили після того, як інші заходи, такі як агітація проти вступу в НАТО, вплив сербської православної церкви, кампанія в ЗМІ та соціальних мережах не допомогли Кремлю домогтися потрібного йому результату виборів в цій балканській країні.

«Європа є основним полем битви в цій боротьбі за вплив, в якій Москва не визнає незалежність або цілісність жодної з тих держав, що потрапили у її поле зору», – заявив Януш Бугайський, експерт Центру аналізу європейської політики, – підкресливши, що Балкани бачаться Москві «м'яким підчерев'ям Європи».

Росія хоче запустили Історію на повторне коло?!

Посилання:

[1]. Франц Фердинанд (нім. Franz Ferdinand von Österreich-Este; повне ім'я – Франц Фердинанд Карл Людвіг Йозеф фон Габсбург ерцгерцог д'Есте; 18 грудня 1863, Грац, Австрійська Імперія, тепер Австрія – 28 червня 1914, Сараєво, Боснія і Герцеговина) – австрійський ерцгерцог, з 1896 – наступник престолу Австро-Угорської монархії.

У 1898 р. Франца Фердинанда було призначено заступником імператора у верховному командуванні армією. Час від часу імператор направляв його з представницькими місіями за кордон. Франц Фердинанд утворив власну «канцелярію» у віденській резиденції – Бельведерському палаці, де зібрав навколо себе радників: графа Черніна, фельдмаршала Конрада фон Гетцендорф та інших.

З 1906 року він мав значний вплив на державні справи…

[2]. У 1900 році Франц Фердинанд одружився морганатичним шлюбом на чеській графині Софії Хотек (1868–1914), з якою познайомився на балу в Празькому Граді. Вийшовши заміж, вона отримала титул княгині Гогенберг. Перед одруженням, проведеним за згодою імператора, Франц Фердинанд повинен був урочисто відректися для своїх майбутніх дітей від прав на престолонаслідування. Повідомлення про це і відповідний законопроект було прийнято в австрійському рейхсраті досить спокійно; тільки младочехи скористалися нагодою, щоб в черговий раз вимагати відділення богемської корони від австрійської. В угорському рейхстазі опозиція розіграла гучну сцену: вона наполягала на тому, що угорські закони не знають морганатичних шлюбів, і, отже, шлюб Франца Фердинанда повинен бути визнаний цілком законним. Прем'єр-міністр Кальман Селль відстоював проект, і він був прийнятий лише після бурхливих дебатів.

[3]. Гаврило Принцип (25 липня 1894 – 28 квітня 1918) – боснійський серб. Народившись у Обляжі, Босанско-Ґрахово, Боснія та Герцеговина, Принцип був членом сербського угруповання «Млада Босна» та таємної організації «Чорна рука», які відстоювали об'єднання Боснії з Сербією.

За вчинене вбивство Принципа не могли присудити до страти, оскільки йому було лише 19 років і за австро-угорськими законами він був неповнолітнім. Тому його було засуджено до максимального терміну – 20 років ув'язнення. Його тримали у в'язниці у Терезієнштадті у важких умовах, й помер він від туберкульозу 28 квітня 1918 року р.

[4]. «Мла́да Бо́сна» (Молода Боснія) – сербська революційна молодіжна організація. Перші таємні гуртки, які пізніше назвали «Млада Босна», були створені в 1893 році серед учнів старших класів середньої школи у Мостарі. Але термін «Млада Босна» почав дійсно вже використовуватися спорадично тільки з 1907 року. Широко термін став застосовуватися після Сараєвського вбивства. «Млада Босна» виступала за звільнення Боснії та Герцеговини від австрійської окупації (війська введені сюди з 1878 року) та об'єднання з Сербією.

Члени організації «Млада Босна» підтримували зв'язок із сербським урядом і співпрацювали з членами таємної організації «Чорна рука», яка зародилася в сербській армії. Різниця між «Младою Босною» і «Чорною рукою» полягала в тому, що перша дотримувалася республіканських і атеїстичних ідей та прагнула об'єднати балканські народи під егідою «південно-слов'янства», а в останню входили ті, що прагнули створити велику пансербську державу. Серед членів «Чорної руки» були деякі вищі офіцери сербської армії, а також група російських солдатів.

Найбільш впливовим членом і головним ідеологом «Млада Босна», був Володимир Гачіновіч (1890 –1917). Будучи студентом в Женеві і Лозанні, він познайомився з російськими емігрантами, а вже через них – з ідеями Бакуніна, Кропоткіна та російських революціонерів-народників. Він також став другом таких російських революціонерів, як Віктор Серж, Марк Натансон, Мартов і навіть Троцький (!). За версією Ло Буздяка Володимир Гачіновіч був отруєний в результаті спільної спецоперації австрійських, сербських і французьких спецслужб у серпні 1917 року.

Як стверджує Ло Буздяк (в статті «Млада Босна» і анархіст Неділько Чабринович». – В.Ф.): «Млада Босна» була антиклерикальною, антишовіністичною, югославською організацією з великими визвольними ідеями; організацією, котра прагнула модернізувати цей відсталий регіон в ході свого політичного розвитку... Всі, хто стверджує, що «Млада Босна» була терористичною організацією, повинні розуміти історичний контекст – в ті часи вбивство було способом боротьби за звільнення. Боснія була окупованою територією, і протест Гаврило Принципа і його товаришів був виражений з допомогою кулі, якої вони застрелили людину, якого вважали тираном і окупантом».

Після вбивства Франца Фердинанда організацію заборонили.

[5]. Данило Іліч (сербська кирилиця: Данило Или, 1891 – 3 лютого 1915 року) був боснійським сербом, що народився в сучасній Боснії і Герцеговині. Він відвідував Державний педагогічний коледж в Сараєво і деякий час викладав у школі в Боснії. У 1913 році Іліч перебрався до Бєлграда, де став журналістом і членом організації «Чорна рука». Іліч повернувся в Сараєво в 1914 році, де працював редактором місцевої сербської газети. Він став членом «Млада Босна» і залучив Гаврило Принципа, Неділько Чабріновіча, Васо Чубріловіча, Тріфко Грабеца, Мухамеда Мехмедбашіча і Цвєтко Поповича, щоб убити ерцгерцога Франца Фердинанда з Австрії. Він і Гаврило Принцип були близькими друзями.

За вироком суду повішений 3 лютого 1915 року.

[6]. І́штван Ти́са (угор. Tisza István, 22 квітня 1861, Пешт – 31 жовтня 1918, Будапешт) – угорський політичний діяч, двічі прем'єр-міністр Угорського королівства (1903–1905, 1913–1917), граф.

Народився у кальвіністській дворянській родині з Трансільванії. Син Кальмана Тиси, угорського прем'єр-міністра в 1875–1890 роках.

Вивчав правознавство у Берліні, Гейдельберзі та Будапешті. Здобув докторський ступінь з політології у Оксфордському університеті. Кумиром для Тиси був Отто фон Бісмарк, що справило вплив на його подальші політичні погляди.

Іштван Тиса був прихильником союзу з Німеччиною і противником антисемітизму. Виступав за економічні реформи та індустріалізацію. У 1897 році отримав титул графа.

У 1914 році Іштван Тиса виступив проти війни з Сербією, адже вважав, що збільшення кількості слов'янських народів у імперії неминуче призведе до руйнації дуалістичної системи. Після отримання гарантій від Австрії щодо неприєднання сербських територій, 7 липня Тиса заявив про необхідність збройного виступу проти Сербії

[7]. «Велика Сербія» (серб. Велика Србіја) – націоналістична ідея пансербізму сербських радикалів-ірредентистів, а також частини сербської інтелігенції і православного духовенства.

Спочатку ідею Великої Сербії виношував сербський політичний клас, який сподівався за допомогою Росії отримати незалежність від Османської імперії.

У 1808 році Іван Югович, міністр в уряді Карагеоргия, створив проект майбутньої сербської держави, яка на додаток до повсталої Сербії включала в себе «Стару Сербію» (сьогодні Косово), Чорногорію, Боснію і Герцеговину. Однак в Росії цей проект відкинули і визнали передчасним.

Більш чітко великосербська ідея була сформульована в 1844 році в «Начерках» Іллі Гарашаніна, таємній політичній програмі Сербського князівства. В основу «Начерків» ліг план Франтішека Заха, згідно з яким Сербія повинна завершити свою «священну історичну місію», розпочату царем Душаном в XIV столітті, і об'єднати всіх сербів. Однак дослідники вказують на розбіжності в планах Заха і Гарашаніна. Якщо Зах бачив Сербію як ядро ​​майбутньої югославської імперії, де хорватам будуть надані рівні права, то Гарашанін бачив тільки Сербську державу. «Начерки» лягли в основу зовнішньої політики багатьох сербських державних діячів, в тому числі Олександра Карагеоргійовича, Михайла Обреновича, Ніколи Пашича та інших.

[8]. Нікола П. Пашич (серб. Нікола П. Пашіћ, 18 грудня 1845 Голям Ізвор (Великі Ізвор), Сербія – 10 січня 1926) – сербський і югославський політик і дипломат, найбільш впливовий із сербських політиків в кінці XIX – початку XX століття, ідеолог «Великої Сербії». Двічі обіймав посаду мера Белграда (1890-91 і 1897), кілька разів – прем'єр-міністра Сербії (1891-92, 1904-05, 1906-08, 1909-11, 1912-18) і прем'єр-міністра Королівства сербів, хорватів і словенців (1918, 1921-24, 1924-26).

Пашичу належить фраза: «Серби – маленький народ, але більш великого від Константинополя до Відня немає».

[9]. Далі Теплов недвозначно натякає, що змовники згвалтували мертву Королеву!

[10]. У Росії Апіс ретельно приховував свою причетність до царевбивства.

[11]. Фра́нц Йо́сиф I (нім. Franz Joseph I., угор. I. Ferenc József, чеськ. František Josef I.; 18 серпня 1830 – 21 листопада 1916, Відень) – правитель Австрійської імперії і король Богемії з 2 грудня 1848 року, апостольний король Угорщини з 2 грудня 1848 по 14 квітня 1849 року (1-й раз) та з 13 серпня 1849 року (2-й раз); король Галичини та Володимирії; великий герцог Буковини; з 15 березня 1867 року – голова двоєдиної держави – Австро-Угорської монархії. Правив 68 років; його правління – епоха в історії народів, що входили до складу Дунайської монархії.

[12]. Оскар Потіорек (нім. Oskar Potiorek 20.11.1853, Бад-Бляйберґ – 17.12.1933, Клагенфурт) – австро-угорський генерал (фельдцехмейстер) словенського походження. Генерал-губернатор Боснії і Герцеговини у 1911–1914 роках, учасник Першої світової війни.

З 1910 року Потіорек – інспектор армії в Сараєво, в 1911 году був призначений генерал-губернатором Боснії і Герцеговини. У 1913 році Потіорек запросив ерцгерцога Франца Фердинанда взяти участь у військових навчаннях, які мали відбутись 26-27 червня 1914 року. 28 червня 1914 року Потіорек перебував в одній машині з Францом Фердинандом та його дружиною Софією Хотек і став свідком їх убивства. Пізніше на суді Гаврило Принцип заявив, що куля, яка влучила у Софію Хотек, призначалась для Потіорека.

[13]. Воіслав Танкосіч (Руклада, 20.09.1880 – Трстенік, 2.11.1915).

[14]. Неділько Чабринович (серб. Недељко Чабриновић, 1895–1916), народився в Сараєво в родині з середнім достатком. Його батько був власником невеликого кафе і, за словами Чабриновича, «займався ганебною діяльністю поліцейського донощика». Соромлячись свого батька, Неділько рано покинув будинок і школу і почав працювати. Пізніше він став графічним редактором в сараєвській друкарні. Дуже рано він почав читати безліч книг, і, якщо вірити його товаришам, був одним з найосвіченіших людей в їх середовищі. На відміну від більшості членів «Млада Босна», він встав на шлях не національної, а соціальної революції.

Під час суду Неділько Чабринович оголосив, що основною причиною його участі в замаху на Франца Фердинанда послужили його анархістські переконання. Він помер в ув'язненні, від недоїдання і психічного захворювання.

[15]. Трифун "Трифко" Грабеж (серб. Трифко Грабеж; Пале, 28.06.1895 – 21.10.1916, Терезієнштат).

Його батько Đorđe Grabež був сербським православним священиком. У віці сімнадцяти років Грабеж був виключений зі школи за те, що вдарив одного зі своїх вчителів. Трифко пішов з дому і перебрався до Белграда, який в той час був частиною Королівства Сербії. Крім продовження навчання, він приєднався до таємної організації «Чорна рука». Протягом наступних двох років він провів більшу частину свого вільного часу з іншими націоналістами, які виступали за союз між Боснією і Герцеговиною та Сербією.

Оскільки згідно австро-угорському законодавству смертна кара не може застосовуватися до осіб, яким на момент вчинення злочину не виповнилося 20 років, Трифун Грабеж був засуджений до тюремного ув’язнення на 20-річний термін. Помер від туберкульозу.

[16]. Зброю – чотири пістолета і декільба невеликих бомб із сербського військового арсеналу – Мілан Сіганович отримав із сербського військового арсеналу і надіслав їх Ілічу у квітні 1914 року.

[17]. Мілан Сіганович (Боснія і Герцеговина, 1888 – Белград, 1927), радикальний сербський націоналіст, працівник національної залізниці Сербії. Член організації «Чорна рука». Брав участь у балканських війнах.

[18]. Кто «заказал» Франца Фердинанда? // Скляренко В. М.,Рудычева И.,Сядро В. В. 50 знаменитых загадок истории XX века. С. 18-19.

[19]. Сім'я Франца Фердинанда проживала в австрійському замку Гогенберг і в замку Конопіште , в Чехії. У Франца Фердинанда і Софії була одна дочка Софія і два сина – Максиміліан і Ернст. Вони носили прізвище Есте і титул князів Гогенберга.

[20]. Київський імперський, на той час, орган, так званий «Кієвлянін» писав у листопаді 1911 р.: «Український рух є для Росії більш небезпечний, ніж усі інші національні рухи, взяті разом... Мазепинське питання б'є Росію в саму основу їі великодержавности. Мазепинський рух намагається зруйнувати національну, культурну, політичну єдність русского народу, намагається зруйнувати великодержавність Росії. От де наша найбільша небезпека. Мазепинський рух росте. Мазепинство з своєї галицької бази розлазиться по цілій південній Росії. В Галичині готується небезпечний антирусский осередок, полум'я якого може перекинутись по всій Малоросії ...»

[21]. Арутюнов А. А. Досье Ленина без ретуши. Документы. Факты. Свидетельства. — М.: Вече, 1999.

Джерела:

• Арутюнов А. А. Досье Ленина без ретуши. Документы. Факты. Свидетельства. – М.: Вече, 1999.
• Выстрелы, разбудившие войну // http://elib.ru/Encycl/History/Sensation/sens9.html
• Гаврило Принцип // http://www.aus-ugr.narod.ru/p10.html
• Джолл Дж. Истоки первой мировой войны. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998.
• Задохин А. Г., Низовский А. Ю. Пороховой погреб Европы. – М.: Вече, 2000.
• Залесский К.А. Кто был кто в первой мировой войне. Биографический энциклопедический словарь. М., 2003.
• Іштван Тиса // https://uk.wikipedia.org/wiki/Іштван_Тиса
• Кто «заказал» Франца Фердинанда? // Скляренко В. М., Рудычева И., Сядро В. В. 50 знаменитых загадок истории XX века.
• «Млада Босна» и анархист Неделько Чабринович // Сайт Черно-красный фронт // http://www.libfront.org/2014/nedelko-chabrinovich
• Оскар Потіорек // https://uk.wikipedia.org/wiki/Оскар_Потіорек
• Пикуль В. С. Честь имею: Роман, исторические миниатюры. — М.: Современник, 1989.
• Писарев Ю. А. Тайны первой мировой войны. Россия и Сербия в 1914–1915 гг. М.: Наука, 1990.
• Узун Ю. В. ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ПРОЕКТ «ВЕЛИКА СЕРБІЯ»: ФОРМУВАННЯ ТА СУЧАСНЕ ВИКОРИСТАННЯ // Інститут соціальних наук Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, м. Одеса, Україна

* * *

• Danilo Ilić // https://en.wikipedia.org/wiki/Danilo_Ilić
• Did teenage anarchists trigger World War I? What were the politics of the assassins of Franz Ferdinand on 28 June 1914? // Jun 14 2014 // https://libcom.org/history/did-teenage-anarchists-trigger-world-war-one-what-was-politics-assassins-franz-ferdinand
• Erik Sass. Plotters Decide to Kill the Archduke. March 27, 2014 // http://mentalfloss.com/article/55833/world-war-i-centennial-plotters-decide-kill-archduke
• Gavrilo Princip // https://www.findagrave.com/cgi-bin/fg.cgi?page=gr&GRid=6758252
• Gavrilo Princip // https://en.wikipedia.org/wiki/Gavrilo_Princip
• Gavrilo Princip – Some Things Never Change // Jun 29, 2014 // http://meettheslavs.com/gavrilo-princip-things-never-change/
• Gilbert, Martin (1995). First World War. HarperCollins.
• Gordon Martel: The Month That Changed the World. July 1914. Oxford University Press 2014.
• John Simkin. Trifko Grabez. September 1997 (updated August 2014) // http://spartacus-educational.com/FWWgrabez.htm
• Monument to Gavrilo Princip unveiled in East Sarajevo // June 27, 2014 // http://www.b92.net/eng/news/region.php?yyyy=2014&mm=06&dd=27&nav_id=90812
• Monument to Gavrilo Princip unveiled in Belgrade / "B92" [Tanjug] June 29, 2015 // http://www.heroesofserbia.com/2015/06/monument-to-gavrilo-princip-unveiled-in.html
• Serbia: Belgrade's monument to Franz Ferdinand assassin // 8 June 2015 // http://www.bbc.com/news/blogs-news-from-elsewhere-33048005
• Stevan K. Pavlowitch. Serbia: The History of an Idea. New York, New York, USA: New York University Press, 2002.
• Stokesbury, James (1981). A Short History of World War I. New York: HarperCollins.
• Strachan, Hew (1998). The Oxford Illustrated History of the First World War. Oxford University Press.
• The man who started the First World War // 30 Aug 2013 // http://www.telegraph.co.uk/history/world-war-one/inside-first-world-war/part-one/10273752/gavrilo-princip.html
• Tracy A. Burns. Becoming heir to the Habsburg throne // https://www.private-prague-guide.com/article/archduke-franz-ferdinand-of-austria-and-his-assassination-june-28-1914/
• Trifko Grabež // https://en.wikipedia.org/wiki/Trifko_Grabež
• Who's Who – Gavrilo Princip // http://www.firstworldwar.com/bio/princip.htm

---