США вирішили створити альянс європейських країн з метою зупинити будівництво "Північного потоку-2"

Держсекретар США Майк Помпео в інтерв'ю німецькій газеті Bild, опублікованому 21 вересня, оголосив про створення під егідою Вашингтона міжнародної коаліції, яка буде протидіяти будівництву російсько-німецького газопроводу "Північний потік-2". Фактично, Сполучені Штати поставили Північний потік-2 на один рівень з "Ісламською державою" для боротьби з якою свого часу також створили міжнародну коаліцію, пише Владислав Гірман на Діловій столиці.

 Глава американської дипломатії провів паралель між Північним потоком і отруєнням опозиціонера Олексія Навального. Паралель, яку канцлер ФРН Ангела Меркель неодноразово закликала не проводити.

Але Вашингтон наполягає на тому, що залежність від російського газу становить загрозу для Європи, а з огляду на кейс Навального, Берліну пора вже прийняти той факт, що з Москвою справи краще не вести.

В уряді Німеччини, ясна річ, дотримуються протилежної думки. І навіть, якщо вірити інформації видання Die Zeit, пропонували побудувати два термінали для приймання зрідженого газу з США. Натомість Берлін хотів, щоб американці припинили війну з російською трубою.

В той же день, коли було опубліковано інтерв'ю держсекретаря німецькому виданню, з'явилося ще одне інтерв'ю. На цей раз президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн (ексміністра оборони в уряді Меркель).

Урсула фон дер Ляєн

Фон дер Ляєн поспілкувалася з журналістами польської (знову-таки важливо, якщо пам'ятати про ставлення Варшави до СП-2) газети Rzeczpospolita. І прямим текстом заявила, що "Північний потік-2" — це політичний проєкт, і його будівництво поведінку Росії в кращу сторону не змінить.

Що з цього всього випливає?

По-перше, відверта деміфологізація ПП-2, всупереч позиції Берліна, з боку колишнього міністра оборони ФРН підтверджує думку про існування розколу в таборі Меркель, де утворилися групи, які прагнуть налагодити відносини з Вашингтоном. По-друге, те, що фон дер Ляєн назвала чорне чорним, не означає, що Брюссель якимось чином посилить протидію реалізації проєкту або тиск на Берлін.

Президент ЄК в інтерв'ю польській газеті так і сказала: в економічному плані Єврокомісія зробила все, що могла. Однак, якщо оцінювати проєкт як політичний, то... Тут глава Єврокомісії ясно натякає, що все можливо.

Більш активне залучення Брюсселя в боротьбу з російською газовою інтервенцією представляється можливим у міру формування коаліції, про яку оголосив Помпео, і посилення тиску з боку уряду США.

Хто ж може увійти до коаліції?

Напевно можна сказати, що це будуть найвірніші союзники — Канада, Великобританія, Польща, Латвія, Литва, Естонія. Але ними коло ймовірних учасників не обмежується.

Польща, Латвія, Литва, Естонія є давніми противниками російського проєкту, а також активно працюють над диверсифікацією поставок енергоресурсів, в першу чергу за рахунок поставок зрідженого газу з США.

Литва взагалі стала першою державою колишнього СРСР, яка почала імпортувати американський зріджений газ.

Зараз Вільнюс разом з Варшавою продовжують працювати над диверсифікацією і розвивати газову інфраструктуру.

Наприклад, польська компанія Gaz-System, яка постачає Україні газ по реверсу, і литовська Amber Grid AB прокладають транскордонний газопровід "Польща-Литва" довжиною 522 км, який отримав схвалення Єврокомісії як проєкт, який сприятиме лібералізації газового ринку в північно-східній частині Європи і дозволить позбутися від "енергетичних островів" — країн, що залежать від поставок газу з одного напрямку, тобто з Росії.

Латвія і Естонія тим часом займаються будівництвом терміналів ЗПГ. Рига, наприклад, в жовтні 2019 р. вибрала партнером з будівництва такого терміналу в Ризькій затоці вартістю 60 млн євро і газопроводу від терміналу до ПСГ (20 млн євро) в Інчукалнсі. Таллінн, в свою чергу, хоче побудувати термінал або в порту Мууга, або Палдіськи.

Свого ставлення до ПП-2 Естонія не міняла, що 26 серпня знову підтвердив прем'єр-міністр Юрі Ратас, який, як і Урсула фон дер Ляєн, назвав цей проєкт "політичним".

Вишеградська четвірка

Чи потягнуться за Польщею інші країни — члени Вишеградської четвірки (Чехія, Словаччина, Угорщина) — це хороше запитання. Тут сумніви не виникають тільки в відношенні позиції Словаччини.

Російський газ, нагадаємо, поставляється в Європу за трьома маршрутами: через Білорусь; по трубопроводу "Північний потік-1"; через Україну і Словаччину.

Як і Київ, Братислава розуміє, що запуск другої нитки "Північного потоку" стане ударом по її газотранспортній інфраструктурі, тому Словаччина послідовно виступає проти ПП-2.

З Чехією складніше. Президент Чеської Республіки Мілош Земан давно і міцно пов'язаний з російськими бізнес-інтересами, а уряд очолює Андрій Бабіш, який не так давно виступив за нормалізацію відносин з Москвою. Крім того, російський "Газпром" через компанію Gascade є власником і оператором газопроводу Eugal, що є сухопутним продовженням ПП, яким блакитне паливо поставляється до Чехії.

У той же час відносини між ЧР і РФ зіпсували численні дипломатичні і шпигунські скандали, а громадянське суспільство регулярно дратується русофілією "перших осіб". Так що Вашингтон, приклавши трохи більше зусиль, може затягнути Прагу в свою коаліцію.

Угорщина, зважаючи на теплі відносини прем'єра Віктора Орбана з Кремлем, також, на перший погляд, здається малоймовірним учасником даної коаліції. Але не все так просто. Шанси на те, що уряд Орбана порве з Москвою, все ж є. І з'явилися вони, як не дивно, завдяки самому прем'єру, який, по суті, сторону вже вибрав.

21 вересня угорська газета Magyar Nemzet daily опублікувала статтю Віктора Орбана, в якій він відкрито підтримав переобрання Дональда Трампа в якості президента і звинуватив Демократичну партію США в тому, що вона нав'язала всьому світу "моральний імперіалізм".

Втім, його випад на адресу демократів, з головним донором яких — Джорджем Соросом — Орбан не перший рік веде запеклу війну, спрямований як назовні, так і всередину країни.

У 2022 р. в Угорщині відбудуться парламентські вибори. Орбан зараз намагається акумулювати симпатії ядерного електорату, лякаючи його опозицією, яка готується до "вирішальної битви" за підтримки "міжнародних ЗМІ, брюссельських бюрократів і НУО, які маскуються під громадські організації".

Прем'єр також пише, що Угорщина та інші країни Центральної Європи ставлять економічну доцільність вище політики ЄС на зразок боротьби зі зміною клімату (що постійно висміює Трамп), мультикультурного суспільства, соціальної держави і т.п.

 Будапешт, поки не відкрито, але вже виступає проти "Північного потоку-2". Доказом тому служить дипломатичний маневр Будапешта в серпні. Тоді країни ЄС, серед яких було багато критиків ПП-2, все ж заради демонстрації єдності Євросоюзу направили Держдепартаменту США ноту протесту в зв'язку з введенням Вашингтоном санкцій відносно трубопроводу.

Не брали участі лише три з 27 країн — Латвія, Румунія і Угорщина.

До речі, не стане сюрпризом, якщо Румунія, яка в останні роки помітно зміцнила співробітництво зі Штатами, як і Угорщина, приєднається до коаліції Помпео.

Скандинавські країни

З одного боку, Швеція, Фінляндія і Данія свого часу дали дозвіл на будівництво російського газопроводу. Довше за всіх чинили опір данці. Але 6 липня 2020 р. Датське енергетичне агентство дало добро на добудову ПП-2.

Однак, необхідно врахувати наступні фактори: ефект від потенційних санкцій США і здатність домовлятися Кремля, тобто готовність Путіна до вигідного для Копенгагена торгу.

Торг в першу чергу стосується розподілу зон впливу в Заполяр'ї, до якого і у росіян, і у данців (і багатьох інших гравців) величезний інтерес.

На сьогоднішній день ключовим союзником Данії в цьому регіоні є Сполучені Штати з усіма торговельно-економічними і політичними наслідками, які з цього витікають.

Щоб Данія не заблокувала ПП-2, Росії потрібно запропонувати їй щось дійсно варте. Перебити карту США, так би мовити.

Поки ж Москва цього або не зробила, або просто не може зробити, оскільки після липневого візиту Помпео в Данію 12 вересня прем'єр-міністр королівства Метте Фредирексен раптово запропонував європейцям ще раз обговорити питання будівництва російського газопроводу, противником якого, як підкреслив сам прем'єр, він завжди був.

На рішення шведів, та й фінів може вплинути позиція як США, так і Данії з Норвегією.

У Норвегії тут свій інтерес. Дозволи в силу географічних обставин вона не видавала, але Норвегія, нагадаємо, є досить серйозним учасником газового ринку.

Зокрема, якщо брати конкретно Німеччину, то на частку російського газу припадає 40%, а норвезького — 20%. І Осло, і Копенгаген — як постачальник і транзитер — інтенсивно нарощують свою вагу на ринку, в тому числі поставляючи сировину в ту ж Польщу.

Що, крім співпраці зі Штатами, є додатковим аргументом для Данії "загорнути" російську трубу. Діючи разом у зв'язці з норвежцями, вона також може переконати Фінляндію і Швецію, разом з якими (а ще Ісландією) формують Оборонний альянс країн Скандинавії (NORDEFCO). Троє з них — Данія, Норвегія, Ісландія — також є членами НАТО.

Отже коаліція, про яку заявив держсекретар США, набуває більш конкретних обрисів.

А чи знайде собі в ньому місце і Україна? ПП-2 — це загроза для української ГТС, яка може коштувати українському бюджету мільярди доларів. І Київ нарівні з Польщею був в числі самих затятих супротивників газопроводу, активно просуваючи свій порядок денний в Євросоюзі і на різних міжнародних платформах. Принаймні до 2019 р. Хоча, справедливості заради, Володимир Зеленський теж говорить про неприпустимість будівництва ПП-2. Просто набагато рідше. Однак чи зміниться його риторика, якщо слова Помпео про коаліцію знайдуть конкретну форму? Або ж Банкова побоїться образити почуття Путіна і обмежиться декларативними заявами підтримки і схвалення?

Стати повноцінним учасником такого альянсу, якщо він буде створений, дуже варто було б. З тієї простої причини, що коаліція створюється не тільки як об'єднання країн, які хочуть добитися лише однієї меті і розійтися. Найчастіше такого роду союзи обростають масивом геополітичного та економічного співробітництва.

І дуже схоже, що так і буде. До цього Штати йшли останніх років двадцять — до формування проамериканського ядра в середині Євросоюзу. Ще на початку тисячоліття міністр оборони в адміністрації Джорджа Буша-молодшого Дональд Рамсфельд констатував наявність розколу на нову і стару Європу. Кризи 2014-2020 рр. його ще більше оголили.

Цьому сприяли як Центрально-Східна Європа (Польща, Угорщина і т.д.), так і так звана Західна в особі Німеччини та Франції, головних адептів створення двошвидкісної Європи — розділення ЄС на елітний клуб успішних держав і відстійник для інших.

Сьогодні ж дуже схоже, що США доросли до того, щоб управляти цим розколом, домагаючись створення стратегічного — оборонного, економічного, політичного — союзу в Східній і Центральній Європі. Іншими словами, створення свого роду розширеного Інтермаріума — не від Балтії до Чорного моря, але від Норвезького до Чорного.