Трансформагенти, або Корисні ідіоти – головний інструмент гібридної війни (+аудіо)

Аудіоверсія: Трансформагенти, або Корисні ідіоти – головний інструмент гібридної війни

Перехоплення управління зазвичай відбувається за допомогою таємної агентури, яка свідомо виконує накази зовнішнього керуючого центру. Найвидатнішим агентом XX століття, який змінив хід Другої світової війни, був Мартін Борман (1900–1972). За рекомендацією Ернста Тельмана (вождя німецьких комуністів) НКВД завербував Бормана ще на початку 1920-х років, навчив його розвідувальній справі, укорінив у гітлерівський рух і сприяв його кар’єрі, розчищаючи дорогу на вершину влади. Взявши на себе рутинні справи з облаштування побуту Гітлера і впорядкування його справ, Борман став для фюрера незамінною людиною.

З травня 1941 року (після таємничого усунення Рудольфа Гесса) Мартін Борман уже був головним партійним начальником і особистим секретарем Гітлера: він не лише визначав, кого допустити до фюрера, а й видавав від його імені власні розпорядження та накази. З цього часу Третім Райхом дедалі більше керував Борман.

Разом зі своїм ставлеником – рейхскомісаром Еріхом Кохом (1896–1986) – Борман зруйнував східну політику Третього Райху, вніс розкол між ОУН-УПА та німецькою владою і поховав план створення Української держави, союзника Німеччини.

Саме він – Мартін Борман – запровадив на східних територіях політику знищення євреїв за етнічним принципом. «У промові Нюрнберзького обвинувача прозвучало, що Борман був ініціатором програми пограбування і знищення євреїв. На думку підсудних, створивши цілу галузь по знищенню євреїв, Борман відволікав на неї дорогоцінні ресурси і воєнні кадри Німеччини. На всі спроби Гімлера донести до Гітлера істинний стан справ з євреями, Борман відповідав рішучим опором. Гітлер так нічого й не знав. Отже, Борман підривав потугу Німеччини, відволікаючи сили на знищення євреїв» – розповідає документальний фільм «Мартин Борман – советский шпион» (2004).  

Діяльність Бормана в якості таємного агента Сталіна є доведеним фактом завдяки матеріалам Нюрнберзького процесу, свідченням Рейнхарда Гелена – керівника Федеральної розвідувальної служби ФРН, книжці Бориса Тартаковського «Мартин Борман — агент советской разведки» (1992), основаній на свідченні маршала Радянського Союзу Андрія Єрьоменка, книжці американського дослідника Льюіса Кілзера (Предавший Гитлера: Мартин Борман и падение Третьего Рейха. – 2002) та іншим дослідженням.

Проте ще ефективнішими є агенти, які допомагають ворогу несвідомо. Їх називають трансформагентами, а також «корисними ідіотами». «Трансформагент – будь-яка особа, що прийняла нав’язаний зразок думок і поведінки за сценарієм спецслужб у результаті відповідної трансформації системи її ціннісних критеріїв. Це будь-який випадок трансформування менталітету, способу життя, поводження або здоров’я людини на користь спецслужб за допомогою природно сформованих або спеціально створених обставин довкола неї» – пише викладач розвідки і контррозвідки академії СБУ Анатолій Ткаліч у статті Національна академія СБУ в війні богів за Україну.

Трансформагент щиро переконаний, що діє правильно, і це робить його ще небезпечнішим руйнівником. Гарною ілюстрацією є художній фільм «Inception» (2010), що перекладається як «укорінення». Сенс фільму у тому, що людська підсвідомість не схильна сприймати чужі ідеї. Але якщо зародок деструкції непомітно вкорінити у підсвідомість, то він незабаром виросте в ідею і почне керувати людиною, причому вона вважатиме цю чужу ідею продуктом власної творчості. У фільмі розповідається про те, як сина власника надпотужної корпорації зробили трансформагентом. Після цього він самостійно зруйнував справу всього життя свого батька, будучи твердо переконаним у тому, що виконує батьківський заповіт.

Одним з найвидатніших трансформагентів XX століття був Степан Бандера (1909–1959). Трансформація його свідомості була здійснена у 1932 році агентом НКВД Ріхардом Яри, який навчав Бандеру на заняттях з розвідки і контррозвідки у розвідувальній школі в німецькому місті Данціг (нинішнє польське Гданськ). Яри використав поєднання у Бандері комплексу неповноцінності (Степан був хворобливим і низькорослим) з надмірними амбіціями, які зазвичай виникають для компенсації почуття меншовартості.

Степан Бандера був дуже зручним агентом: ним можна було керувати без прямих наказів. Досить було підкинути ідею застосування політичного терору, похвалити за радикалізм, допомогти з кар’єрним ростом – усе інше Степан робив самостійно. Завдяки протекції Ріхарда Яри у січні 1933 р. Бандера став виконувачем обов’язків керівника крайової екзекутиви ОУН, а з липня 1933 – її керівником.

Першими руйнівними плодами «революційної самодіяльності» палкого патріота (з погляду Москви – корисного ідіота) Степана Бандери стали  несанкціоноване убивство польського міністра Перацького 15 червня 1934 р., а згодом – українського професора філології Івана Бабія і його студента Якова Бачинського. Експертиза показала, що вони були застрелені з того ж самого револьвера, що й Перацький. Така промовиста деталь свідчить про те, що «оунівський слід» було залишено свідомо – щоб ні в кого не було сумнівів щодо авторства теракту. Ще одним демонстративним слідом стала бомба, якою начебто мали підірвати міністра. Її призначення незрозуміле, адже Перацький ходив без охорони, зате «бомба, що не вибухнула» точно вказала на оунівську конспіративну квартиру, де цю бомбу виготовили.

Ряд джерел вважає, що натхненником і справжнім організатором убивства Перацького був Ріхард Яри. Після того як один з виконавців замаху – Микола Лебедь – дав свідчення польській поліції, гестапо на прохання польського посла 22.06.1934 року заарештувало Яри і провело обшуки в його будинку, проте через тиждень він був звільнений.

Після убивства Перацького в Західній Україні польською поліцією були проведені масштабні арешти. Крайова мережа ОУН була розгромлена, тисячі українців були заарештовані і репресовані, зокрема, пройшли через катування концентраційного табору в Березі-Картузькій.

Протягом наступних 1934–1939 років Бандера перебував у польських тюрмах майже в повній ізоляції від навколишнього світу. Після визволення з тюрми німецькою армією, Ріхард Яри почав підготовку Бандери на роль головного націоналіста.

Рішення про висування Бандери на вождя українського націоналізму ухвалив особисто Сталін. Він оцінив не лише амбіції Степана, а й можливості маніпуляцій з прізвищем Бандера: його можна було подати як «матьорий бандит», «бандитяра» (саме так воно й донині сприймається «совковою» свідомістю на пострадянському просторі). Згідно з планом Сталіна, головне завдання спецслужб полягало в тому, щоб розсварити український націоналістичний рух і активувати в ньому механізм самознищення.

Ось як про це розповів чільний діяч НКВД Павло Судоплатов, який восени 1937 року спілкувався зі Сталіним на предмет ліквідації українського націоналістичного руху. Під час наради Сталін сказав: «Це не акт помсти, хоча Коновалець і є агентом німецького фашизму. Наша мета – обезголовити рух українського фашизму напередодні війни і змусити цих бандитів знищувати один одного в боротьбі за владу» (Виктор Степаков.  Павел Судоплатов – гений террора. – 2013).

Для ліквідації ОУН агент НКВД Ріхард Яри створив організацію-клон – ОУН (р), тобто «революційну». Її формальним керівником і «банером» став Степан Бандера. Для цього 9-10 лютого 1940 року в Кракові група членів ОУН проголосила створення Революційного Проводу ОУН (РПОУН), підписавши т. зв. «Акт з дня 10 лютого 1940 року». З 14 підписантів всі були молодими людьми: найстаршому – Ленкавському було на той момент 36 років, наймолодшому – Стецькові – 28. Семеро вийшли з польської тюрми, четверо були помічниками Яри в Німеччині. Яри тоді мав 42 роки, в цій молодіжній компанії він був найдосвідченішим і найхитрішим, на порядок впливовішим і в тисячу разів багатшим. Яри фінансував створену ним організацію, всі її члени були від нього фінансово залежними.

Знаючи жадібність Яри до грошей, можна стверджувати, що він утримував організацію не власним коштом. Частково фінансування йшло з вкрадених ним коштів ОУН, ще менше – від Вермахту (німці ретельно контролювали ресурси). Головним джерелом були кошти НКВД. Фінансування було щедрим, і це пояснює вибухове розгортання організації Ріхарда Яри, в якій Бандера був тільки сліпим знаряддям. «Бандері припало "очолення", цебто загальне ведення і репрезентація. Ріхард Ярий перебрав зовнішні справи, що в конкретному випадку і в даному часі зводилися до німецьких зв'язків. Роман Шухевич став властивим інженером — організатором кадрів диверсії, а на долю Стецька припало ідеологічне підмурування всієї акції» (Зиновій Книш. Розбрат. Спогади й матеріали до розколу в ОУН у 1940-1941 роках. Розділ 4. РП ОУН проти ПУН).

Головною метою новоствореної організації була ліквідація ОУН. Докладну історію цього підривного проекту, на основі відомого на той час фактажу,  описав Микола Сціборський у документі «Біла книга ОУН про диверсію Яри-Бандера». Сучасне дослідження цієї спецоперації – у статті Проект «Бандера» і наступних статтях. Головним органом диверсійної псевдо-ОУН, створеним на таємному засіданні, стала Служба безпеки (СБ), на яку було покладено виконання смертних вироків лідерам ОУН. Головою СБ став Микола Лебедь. «В цілому за передвоєнний період жертвами усобиць в ОУН стало до 400 мельниківців і близько 200 членів ОУН(Б)» (Дмитро Вєдєнєєв, Володимир Єгоров. Меч і тризуб. Нотатки до історії служби безпеки Організації Українських Націоналістів). Після початку німецько-радянської війни рахунок пішов на тисячі.

Таким чином, за допомогою диверсійної бандерівської організації Москві вдалося запустити механізм самознищення українців. Як згадує в мемуарах Павло Судоплатов, «Доля керівників ОУН, які працювали при Коновальці, склалася в 1939–1945 роках трагічно. В ході боротьби за владу всередині ОУН між Бандерою, звільненим німцями в 1939 році, і офіційним наступником Коновальця Мельником, загинули видні бойовики і соратники Коновальця. Бандерівці розстріляли Барановського, Сціборського, Грибівського, Сушка в Житомирі і Львові в 1942–1943 роках. Бойовик Лемек був ліквідований ними в Полтаві в 1942 році» (Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930–1950 годы. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1997). Усі ці вбивства московська пропаганда традиційно списала на гітлерівців. Імена справжніх убивць почали виринати на поверхню після розпаду СРСР.

Сьогодні промосковські пропагандистські джерела пишуть про бандерівську диверсію значно відвертіше: «Бандера зібрав у Кракові конференцію, на якій був створений головний революційний трибунал. Члени трибуналу відразу винесли смертні вироки «за зраду справи визволення України» особисто Мельнику і багатьом його прихильникам. Почалася потіха, як і передбачав Сталін. Спочатку було вбито близько 400 мельниківців і більше 200 бандерівців. Під час війни бандерівці знищили тисячі мельниківців, включаючи таких видатних націоналістів, як Сціборський і Сеник-Грибовський. Ось за те, що Бандера перебив стільки українських націоналістів і зберіг патрони чекістам, він дійсно гідний пам'ятника».

Проте інформація про творців диверсії Яри–Бандери досі приховується, тому що спецоперація проти українського націоналістичного руху триває донині – як ключовий елемент гібридної війни Московії проти України. Активність цієї спецоперації перенесена в інформаційну сферу, проте її мета точно відповідає згаданій вище сталінській формулі: «Наша мета – обезголовити рух українського фашизму напередодні війни і змусити цих бандитів знищувати один одного в боротьбі за владу».

Це, до речі, пояснює, чому посткомуністична влада в Україні доволі легко відмовилась від пам’ятників Леніну на користь пам’ятникам Бандери. Апофеозом стало перейменування в Києві Московського проспекту на проспект Бандери. При цьому відбувається активне замовчування (заглушування) постатей справжніх подвижників українського націоналізму: Андрея Шептицького, Євгена Коновальця, Миколи Сціборського, Омеляна Сеника, Осипа Бойдуника (Боярського), Володимира Мартинця, Ярослава Барановського, Романа Сушка, Володимира Кубійовича та багатьох інших українських інтелектуалів.

А все тому, що бандерівщина представляється як український націоналізм, хоча насправді вона є його руйнівником. У такий нехитрий спосіб блокується новітній український національно-визвольний рух. Бандерівщина не лякає ні Москву, ні посткомуністичний паразитичний клас в Україні, тому що її характерна риса – антиінтелектуальність (простіше кажучи – тупість), а відтак політична безплідність. Політичні організації з бандерівською ідеологією є частиною пострадянської антиукраїнської системи, незалежно від того, усвідомлюють вони це (є агентами) чи не усвідомлюють (є трансформагентами, або корисними ідіотами).

Бандерівщина – це «вершник без голови», і доки вона домінуватиме в українському суспільстві, доти воно буде вразливе до маніпуляцій з боку антиукраїнських сил, передусім Московії і внутрішньої «п’ятої колони». Де-факто всі апологети бандерівщини виступають в ролі «корисних ідіотів».

Що нині дає Москві активно діючий «проект Бандера»?

1. Блокується розвиток українського національно-визвольного руху як на духовно-світоглядному, так і на суспільно-політичному рівні (прикладом чого є політична безплідність «Свободи» і «Правого сектору»).

2. Здійснюється консолідація населення РФ навколо Кремля, який начебто захищає росіян від кривавих, озвірілих карателів – «бандитів-бандерівців». Зверніть увагу, що «Правий сектор» як сучасна реінкарнація бандерівщини був розкручений в інформаційному просторі саме московською пропагандою і став головним інформаційним приводом московської гібридної війни у 2014–2015 роках.  

3. Оскільки деструктивна діяльність бандерівської організації добре задокументована, облудна формула «український націоналізм – це бандерівщина» дискредитує українську культуру і українську націю на міжнародній арені.

4. Блокується налагодження дружніх стосунків між Україною і Польщею, оскільки Волинська трагедія була організована Москвою, а в якості ударної сили була застосована бандерівська організація і керована нею частина УПА.

5. Гальмується перехід людства до постіндустріальної формації, адже цей перехід передбачає звільнення від завалів брехні, накопиченої за останні два тисячоліття.

Як виправити ситуацію?

Відповідь універсальна: «Пізнайте істину – і вона визволить вас». Не треба боятися правди – вона завжди дає добрі плоди. Почати можна звідси: Чому забуксував український націоналізм.  

Працюємо.

Польською мовою: Transformagenci, albo Pożyteczni idioci – główny instrument wojny hybrydowej