Експертний висновок Інституту української мови Національної академії наук України на подання 52 народних депутатів Верховної Ради України від 6 вересня 2005 року і подання Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2005 року щодо відповідності Конституції України статті 15 Кодексу адміністративного судочинства та статті 7 Цивільного процесуального кодексу України
Пильне вивчення текстів надісланих законів і обох подань не полишає сумніву в тому, що узгоджувалися між собою: а) тексти зазначених кодексів з Конституцією України, б) тексти обох подань. Мова, отже, може йти лише про те, наскільки тексти обох подань узгоджуються з Конституцією України і названими кодексами. Проблема, проте, виникає від різночитання або кривотлумачення самих законів і Конституції України, які через те потребують офіційного тлумачення і в такому вигляді – доведення до масової свідомості громадян.
У зв’язку з цим Інститут української мови НАН України нагадує, що Конституційний Суд України вже дав своє офіційне тлумачення 10-ї статті Конституції України рішенням № 10-рп99 від 14 грудня 1999 року (справа № 1-6/99), у якому визначив надзвичайно важливе для правого поля поняття державної мови України як мови українського громадянства. Слово в слово в цьому рішенні сказано наступне: „Володіння державною мовою є обов’язковою умовою для прийняття до громадянства України”. Як відомо й авторам названих подань (чи авторові, якщо зважити на схожий стиль в обох поданнях), Конституція України є законом прямої дії (отже, й імперативом для них самих, якщо вони обрали українське громадянство), а рішення Конституційного Суду України, про що в ньому самому й відзначено, є „обов’язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим”.
Названі подання являють собою спробу оскаржити Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року і змінити самий статус українського громадянства.
Як випливає і з цього рішення Конституційного Суду України, пункт 1 статті 7 ЦПК України і пункт 1 статті 15 КАС України, як і решта пунктів 2 і 3 в обох кодексах, цілком узгоджені з першим положенням і всією статтею 10 Конституції України, де, за правовою логікою, кожне наступне положення може бути витлумачене лише так, щоб не суперечити попередньому.
Зокрема, формулювання „особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою”, вочевидь, не може бути поширене на повноцінних громадян України. Адже у випадку такого поширення названі особи автоматично втратили би українське громадянство.
З досвіду історії відомо, що мова забезпечує єдність спільноти, нації, країни. Тому стаття 11 Конституції України зобов’язує державу дбати про консолідацію нації. Таку практику, до речі, визнає і підтримує міжнародна спільнота. Перекладач у суді передбачений для іноземців та осіб без громадянства. Усі громадяни України рівні перед українською мовою, яка в державному вимірі виступає не як мова етнічних українців, а як ознака українського громадянства, як символ держави і громадянської гідності. Судове провадження в Україні недержавною мовою, тобто наділення будь-якої мови, крім української, функціями державної – протизаконне.
Логічно також, що сучасні законодавці відмовилися від старого формулювання у статті 9 ЦПК зразка 1963 року як такого, що суперечить Конституції України, особливо ж своїм анахронізмом „мова більшості населення”, де прозирає більшовицький лозунг „ми їх закидаємо шапками”. Чи не дивно, що ініціатори подань апелюють до списаних законів СРСР?
Апеляція до Європейської хартії загрожених мов у поданні 52 депутатів абсолютно некоректна, а назву самої Хартії перекладено хибно і дуже тенденційно: насправді за Хартією російська мова в Україні є загрозою мовному розмаїттю, яке Хартія покликана оберігати.
Нагадуємо також, що зусиллями української держави мова громадянства вивчається в усіх школах України, а повноцінне знання її кваліфікується закладами освіти і державницькою доктриною як неодмінна ознака громадянської та інтелектуальної зрілості особистості.
Це аж ніяк не посягає на право етносів України підтримувати свої рідні мови, адже Основний Закон і його офіційне тлумачення чітко визначають 1) громадські права та обов’язки, 2) права національних меншин і 3) права окремої особи. В Україні мова громадянства єдина для всіх, закон один для всіх і всі суди державні – немає судів ні особистих (приватних), ні етнічно-звичаєвих. У такому разі кривотлумачення Конституції України може виникнути лише у випадку незнання її, незгоди з нею, наміру чи спроби змінити конституційний устрій країни і посягти на її цілісність та незалежність.
Директор Інституту української мови НАН України член-кореспондент НАН України В.В.Німчук
Підготував експертизу науковий співробітник Інституту української мови НАН України кандидат філологічних наук В.Д.Радчук
Ельфізм – це вчення про те, як стати ельфом, тобто людиною вищого еволюційного рівня. Технологія перетворення описана в Євангелії. Процес перетворення Ісус позначає терміном "палінгенезія", тобто "...
Володіння державною мовою є обов’язковою умовою для прийняття до громадянства України
Світ:
У зв’язку з цим Інститут української мови НАН України нагадує, що Конституційний Суд України вже дав своє офіційне тлумачення 10-ї статті Конституції України рішенням № 10-рп99 від 14 грудня 1999 року (справа № 1-6/99), у якому визначив надзвичайно важливе для правого поля поняття державної мови України як мови українського громадянства. Слово в слово в цьому рішенні сказано наступне: „Володіння державною мовою є обов’язковою умовою для прийняття до громадянства України”. Як відомо й авторам названих подань (чи авторові, якщо зважити на схожий стиль в обох поданнях), Конституція України є законом прямої дії (отже, й імперативом для них самих, якщо вони обрали українське громадянство), а рішення Конституційного Суду України, про що в ньому самому й відзначено, є „обов’язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим”.
Названі подання являють собою спробу оскаржити Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року і змінити самий статус українського громадянства.
Як випливає і з цього рішення Конституційного Суду України, пункт 1 статті 7 ЦПК України і пункт 1 статті 15 КАС України, як і решта пунктів 2 і 3 в обох кодексах, цілком узгоджені з першим положенням і всією статтею 10 Конституції України, де, за правовою логікою, кожне наступне положення може бути витлумачене лише так, щоб не суперечити попередньому.
Зокрема, формулювання „особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою”, вочевидь, не може бути поширене на повноцінних громадян України. Адже у випадку такого поширення названі особи автоматично втратили би українське громадянство.
З досвіду історії відомо, що мова забезпечує єдність спільноти, нації, країни. Тому стаття 11 Конституції України зобов’язує державу дбати про консолідацію нації. Таку практику, до речі, визнає і підтримує міжнародна спільнота. Перекладач у суді передбачений для іноземців та осіб без громадянства. Усі громадяни України рівні перед українською мовою, яка в державному вимірі виступає не як мова етнічних українців, а як ознака українського громадянства, як символ держави і громадянської гідності. Судове провадження в Україні недержавною мовою, тобто наділення будь-якої мови, крім української, функціями державної – протизаконне.
Логічно також, що сучасні законодавці відмовилися від старого формулювання у статті 9 ЦПК зразка 1963 року як такого, що суперечить Конституції України, особливо ж своїм анахронізмом „мова більшості населення”, де прозирає більшовицький лозунг „ми їх закидаємо шапками”. Чи не дивно, що ініціатори подань апелюють до списаних законів СРСР?
Апеляція до Європейської хартії загрожених мов у поданні 52 депутатів абсолютно некоректна, а назву самої Хартії перекладено хибно і дуже тенденційно: насправді за Хартією російська мова в Україні є загрозою мовному розмаїттю, яке Хартія покликана оберігати.
Нагадуємо також, що зусиллями української держави мова громадянства вивчається в усіх школах України, а повноцінне знання її кваліфікується закладами освіти і державницькою доктриною як неодмінна ознака громадянської та інтелектуальної зрілості особистості.
Це аж ніяк не посягає на право етносів України підтримувати свої рідні мови, адже Основний Закон і його офіційне тлумачення чітко визначають 1) громадські права та обов’язки, 2) права національних меншин і 3) права окремої особи. В Україні мова громадянства єдина для всіх, закон один для всіх і всі суди державні – немає судів ні особистих (приватних), ні етнічно-звичаєвих. У такому разі кривотлумачення Конституції України може виникнути лише у випадку незнання її, незгоди з нею, наміру чи спроби змінити конституційний устрій країни і посягти на її цілісність та незалежність.
Директор Інституту української мови НАН України член-кореспондент НАН України В.В.Німчук
Підготував експертизу науковий співробітник Інституту української мови НАН України кандидат філологічних наук В.Д.Радчук
----------------------------
В тему:
Мова — це спосіб мислення
Мова і війна
12 фактів про давність української мови
Україні потрібен свій "закон Тубона"
И не стыдно под люком? (Заметки украиноговорящего николаевца)
Українські корені російської мови
Позичена самобутність
Засіб від шпигунів
Оскал федералізму
Навіщо українським можновладцям українська мова?
Зверніть увагу
Що таке Ельфізм, або Технологія розблокування вищої реальності мовою Сенсар (аудіо)