- Відвідувань: 327
- Переглядів: 440
Як бандерівці знищили УПА (+аудіо)
Категорія:
Світ:
Спецтема:
upa-rivnenshchyna-1947.jpg
Зміст
Аудіоверсія: Як бандерівці знищили УПА
Війна за минуле
Те, що відбулося у першій половині XX століття, має пряме відношення до нашого сьогодення. Друга світова війна була передусім війною за український Гартленд. Про це не прийнято говорити, а проте саме тут були найзапекліші бої і саме тут воюючі сторони зазнали понад 90% людських втрат.
У результаті війни Україна втратила 14 мільйонів населення і опинилася під владою сталінського СРСР та його всепроймаючої пропаганди. Відтак історію цієї війни ми знаємо в надзвичайно спотвореному вигляді.
Після проголошення Україною державної незалежності правда почала поступово, надзвичайно повільно і важко пробиватися на поверхню. Але тут виявилося, що реальна історія захована під багатьма шарами докорінного перевертання істини, і що ворог України досі тримає глибоко ешелоновану оборону.
Першою лінією оборони було твердження радянської пропаганди було те, що Україна повністю підтримала СРСР у справедливій війні проти «німецько-фашистських загарбників» під керівництвом суворого, але мудрого Сталіна.
Коли виявилося, що не всі українці були на стороні Москви, ворог відступив до другої лінії оборони: так, не всі, але це була невеличка кількість злобних «запроданців», фанатичних «буржуазних націоналістів».
Третя лінія: «запроданців» було багато – ціла Українська Повстанська Армія! Але це не запроданці, а патріоти, які воювали на два фронти – проти Гітлера і проти Сталіна. Головною силою, яка організувала опір, була Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом героїчного і незламного Степана Бандери.
– Нарешті відкрилася правда! Ура!
Рано радіємо, друзі, адже це ще одна наперед підготовлена позиція, на яку організовано відійшов ворог України і донині докладає системних зусиль для збереження цієї лінії оборони. Міф про Степана Бандеру – це московський міф. Він потрібен Москві для маніпулювання українцями, нацьковування одних на других і гарантованого блокування українського державотворення.
Московський міф про Бандеру
Нинішня війна з Росією – переконливе цьому підтвердження. Без міфу про Бандеру Москва не змогла б розв’язати нинішню інформаційну війну. Понад те: руйнівна діяльність бандерівців є головним козирем Москви проти українського націоналізму, а бандерівські писання – предметом для аргументованої критики, яка цементує ворожу пропаганду. Москва представляє бандерівщину як український націоналізм.
– Якщо історія Бандери неправдива, то в чому тоді правда?!
Правда в тому, що у Другій світовій війні український народ, представлений Організацією Українських Націоналістів під керівництвом полковника Євгена Коновальця, а після його смерті – полковника Андрія Мельника, був союзником Третього Райху.
Правда в тому, що українсько-німецький союз був смертельною загрозою для Москви, відтак Сталін доклав шалених зусиль для його руйнування. Головною зброєю комуністичної влади у всі часи була не регулярна армія, а спецслужби, глибоко укорінена агентура, терор і партійно-релігійна пропаганда з її супернахабною, диявольською брехнею (див.: Третя війна з Росією: 6 таємних інструментів сталінізму).
Правда в тому, що бандерівська організація була створена на початку 1940 року агентом НКВД Ріхардом Яри. Новостворена організація взяла назву ОУН, дописавши до неї в дужках маленьку букву «р» – революційна, і наполягала, що саме це і є справжня ОУН. Свою діяльність бандерівці розпочали з терору проти ОУН, її керівників та активістів (див.: Проект Бандера).
– Зате бандерівці створили УПА! Ось Вікіпедія! «УПА – озброєне крило Організації українських націоналістів. Розпочала свою діяльність з весни 1943».
А ось тут починається найцікавіше.
Коли і ким була заснована УПА
УПА почала формуватися ще з осені 1940 року на Волині під керівництвом Василя Боровця на псевдо «Тарас Бульба» за наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького. Офіційне заснування УПА відбулося 28 червня 1941 року, тобто незабаром після початку німецько-радянської війни. УПА з самого початку воювала проти частин Червоної армії, які опинилися в тилу німецьких військ і тероризували місцеве населення.
Василь Дмитрович Борове́ць (псевдоніми: Тарас Бульба, Чуб, Ґонта; * 9 березня 1908, Бистричі, Російська імперія — †15 травня 1981, Нью-Йорк, США) — діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни, засновник УПА «Поліська Січ», від 16 листопада 1941 року — генерал-хорунжий.
Станом на 1941 рік чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 тисяч бійців. Згідно з баченням отамана Тараса Бульби, подібні «січі» (місцеві народні армії) мали бути й на інших українських землях і координувати свою діяльність.
УПА була проявом традиційної української військової і громадської самоорганізації, все робилося добровільно, тому швидко і бадьоро. Сучасним прикладом такої самоорганізації є добровольчі батальйони і волонтерський рух.
Гострою проблемою УПА була нестача керівних кадрів. Тарас Бульба-Боровець звернувся за допомогою до ОУН. Співпраця в цьому напрямку між УПА і ОУН почалася уже влітку 1941 року[1].
Сама ж ОУН під проводом Андрія Мельника приступила до створення своїх бойових груп з весни 1942 р. Це сталося після того, як сталінська агентура, серед якої головними були Мартін Борман і Еріх Кох, з кінця 1941 року розпочала дії проти ОУН і українського націоналістичного руху в цілому (22 лютого 1942 р. німці розстріляли Олену Телігу з її чоловіком і соратниками). Формальною підставою для антиукраїнських репресій була діяльність бандерівської організації, яка у вересні 1941 року на підпільній конференції під керівництвом Миколи Лебедя проголосила Німеччину ворогом і закликала готувати антинімецьке повстання (німці про це дізналися в кінці листопада 1941 року).
Ситуація загострювалася: «Навесні 1942 р. місцеве населення вчинило впертий опір спробі окупантів здійснити насильницький вивіз робочої сили до Німеччини, а карні акції Е. Коха відіграли роль детонатора народного гніву»[2]. Проти саботажу Коха рішуче виступив Альфред Розенберг, але не міг нічого вдіяти, бо Коха підтримував Борман.
Що стосується керівництва бандерівської організації, то воно з самого початку негативно ставилося до діяльності УПА, як і до всіх інших українських організацій. Після початку німецьких репресій бандерівці зайняли очікувальну позицію, і лише в лютому 1943 р. на своїй III конференції вирішили створити військовий штаб.
Свої бойові частини бандерівці вирішили назвати так само – Українська Повстанча Армія. Це було продовження практики паразитування на чужій славі. У 1940 році вони взяли собі ім’я «ОУН» і заборонили під загрозою смерті використовувати це ім’я членам ОУН. Це якби сьогодні якась фабрика почала випускати товари під брендом Adidas(р), а власників бренду Adidas звинуватила в порушенні авторських прав і почала судовий процес.
Те ж саме бандерівці зробили з присвоєнням імені УПА, адже воно було добре відоме на Волині та Поліссі, а місцеве населення прихильно ставилося до козаків Тараса Бульби-Боровця[3]. У спогадах рядових вояків бандерівських формувань є часті згадки про те, що загони ОУН(б) маскувались під УПА, щоб завоювати довіру місцевих жителів[4]. Це визнав навіть Микола Лебедь: «Команда УПА не протидіяла тому, коли німці і большевики, а частинно український народ зв’язував дії УПА з іменем Бульби»[5].
– Якщо бандерівці офіційно заснували свою УПА лише в 1943 році, тоді звідки дата про заснування УПА 14 жовтня 1942 року?
Ця дата була визначена бандерівцями заднім числом – у травні 1947 року[6]. «Щодо посилання істориків з середовища ОУН-УПА на деякі німецькі документи за жовтень-листопад 1942 р., де згадується існування “банд” на іменах Волині-Полісся, то там під згаданою назвою діяли загони і групи Боровця-Бульби та червоних партизанів, частково мельниківців. І це зовсім не стосується бандерівців, які у той час були фактично непомітні як збройна сила. Якщо ж вважати жовтень 1942 р. днем постання УПА, то це може бути щонайбільше УПА Боровця-Бульби, хоч вона, як відомо, виникла раніше» – зауважує історик Анатолій Кентій.
І тут же пояснює причину цієї фальсифікації: «Поява ж згаданої вище постанови УГВР у жовтні 1947 р. була обумовлена, на нашу думку, політичними мотивами, потребою ще раз наголосити, що бандерівська ОУН піднялась на збройну боротьбу проти німецьких окупантів ще до того, як в листопаді 1942 р. висадка західних союзників у Північній Африці і оточення 6-ї німецької армії під Сталінградом створили передумови для корінного повороту в ході Другої світової війни на користь Об’єднаних Націй»[7].
Як і коли бандерівці перехопили управління УПА
«Хоч бандерівці в цілому ставились до УПА як до небажаного конкурента, то місцеві низові їхні клітини були в акції братами, і тут переходили партизанський вишкіл» – писав у 1947 році Олег Штуль (Жданович, Шуліка)[8]. Він брав активну участь у створенні партизанських загонів на Волині, був представником Голови ОУН Андрія Мельника при штабі УПА «Поліська Січ».
Міжусобиці серед українців різного політичного спрямування були створені бандерівським керівництвом, де на той час головну роль відігравав Микола Лебедь. Він належав до ядра засновників бандерівської організації, до якого також увійшли Ріхард Яри, Степан Бандера, Роман Шухевич і Ярослав Стецько.
Микола Лебедь (псевдо – Рубан) був у бандерівців керівником Служби безпеки, що її було таємно створено під час заснування організації у квітні 1940 року. Початковим завданням СБ була ліквідація керівництва ОУН.
Мико́ла Ле́бедь (*11 січня 1909 (за іншими даними — 23 листопада 1910) Нові Стрілища, тепер Жидачівський район, Львівська область — †19 липня 1998, Піттсбург, США). Перший начальник бандерівської Служби безпеки (1940–1941).
Лебедь не був військовим, а тому керував бойовими підрозділами організації за допомогою методів і структур СБ. З липня 1943 року Лебедь розпочав процес «об’єднання УПА». Він полягав у тому, що бандерівці віроломно оточували загони УПА, роззброювали і вимагали їх підпорядкуватися бандерівському проводу. Тих, хто не погоджувався, убивали. Командирів загонів, які погоджувалися, зазвичай також убивали – пізніше і таємно. Така підступність їм вдавалася тому, що повстанці вважали неприпустимим вбивати своїх, а тому не боронилися.
Роззброєні сотні УПА «розформовуються і втілюються в різні бандерівські частини під поліційним доглядом СБ, як непевні. Старшини дістають кожен свого “ангела” з СБ, з путом у кишені, а організаційні провідники ОУН, як “ворожий елемент” переважно ліквідуються. У всьому терені починається полювання за членами ОУН, і їх втілюють в УПА під нагляд СБ, а всіх видніших скритовбивчо ліквідують. На одній Дубенщині вбито понад 30 активних членів ОУН, або подушено путом» – розповідає Олег Штуль-Жданович.
«Очевидно й ясно, що ні бійці, ані старшини УПА нічого спільного з цими вбивствами не мали. Вони про них не знали навіть. Робили це виключно члени СБ за інструкціями Лебедя. Та й той чи інший хлопець із СБ не знав, що він робить. Жертву висліджувала місцева сітка, не знаючи, для якої цілі. Думаючи – от так, для інформації. Тоді спроваджувалось відділ СБ, який особисто жертви не знав, і йому доручалось “ліквідувати німецького (або совєтського) агента, який має доказані великі злочини”. Коли хтось із бійців або старшин УПА відважувався протестувати проти таких метод визвольної боротьби, то й на нього приходило путо СБ. В цьому значенні Рубан був найвищим держимордою УПА — ніколи не будучи її командувачем і взагалі не будучи військовим, ані не бувши в жодних боях, як і сьогодні»[9].
Тарас Бульба-Боровець зі своєю першою дружиною Анною Опоченською. 1941-1942(?) рік. Фото надане видавництвом "Волинські обереги" (Рівне).
18 серпня 1943 року на Костопільщині бандерівці віроломно оточили Людвипольську сотню УПА, в якій на той час перебував отаман Тарас Бульба. «Бульба дав наказ не стріляти, а відступати розсіяно, подавши пункти збірки. І хоч бандерівців було шість на одного, майже нікого не “взято в полон”, лише згодом переловлено трьох старших полковників (учасників визвольних змагань 1917–1921 рр.) і дружину Бульби. Її завезли в вище згаданий Стидень і по двох тижнях нелюдських тортур (вимагали сказати, де Бульба, де його зброя і які його плани), СБ її на наказ Енея замордувала.
Ми знаємо, що й на ці факти бандерівці відповідатимуть потоками лайки на «мельниківських опортуністів» та цілими тирадами на честь УПА, повними фальшивого патосу й закидів, що ми, мовляв, плямуємо честь борців. Тому ми ще зайвий раз підкреслюємо: у всіх цих ганебних подіях не винні ані героїчні бійці УПА, які вже в той час на 60% не були бандерівцями, а мобілізованими, ідейними вояками України, ані рядовики-виконавці СБ. Винен Лебедь-Рубан і його партійна, злочинна кліка, що в явному божевіллі проливала братню кров, вела на загибель усю збройну боротьбу та готувала політичну катастрофу»[10].
Ось як згадує про ті події Тарас Бульба-Боровець: «На кожному кроці нас завзято переслідували “свої”. Вони добре знали всі наші партизанські шляхи, як місцеві люди. Наші люди опинилися в дурному положенні: їм наказом заборонено проливати братню кров, а ті “брати” на кожному кроці відкривають по них вогонь та провокують різними негідними способами. Слабші одиниці почали розчаровуватися, побачивши безперспективну ситуацію...
Мені почали сильно докоряти деякі наші молодші товариші, що наше рішення не поборювати збройною рукою диверсії Лебедя було абсолютно помилкове. Як армія, ми не мали права допустити до всього того, що діється в Україні. Допускати до того, щоб кожна політична партія організовувала свою партійну армію — це національний злочин.
Всі політичні, військові та економічні акти монопартії Бандери-Лебедя можна би вважати звичайною помилкою, якби тут не малося до діла з такими явними злочинами:
– Послідовна, систематична і настирлива диверсія, скерована на розкол і хаотизацію українського національного, державно-творчого і соціяльного життя (Розкол ОУН, впертий саботаж державно-творчих починань всього національно-свідомого українства, розкол УПА і саботаж військово-революційних плянів та операцій),
– Повне порушення і заперечення встановлених норм людяності та загально-людської етики і моралі, що рівнозначне з бандитизмом,
– Свідома чи несвідома допомога найлютішому ворогові України — світовому комунізмові та московському імперіялізмові. Ця допомога рівнозначна з ворожою агентурою серед української нації та її визвольного руху»[11].
Повторимо, що «об’єднання УПА», здійснюване бандерівцями, полягало в тому, що загони роззброювалися і розформовувалися, незгодні одразу ж знищувалися, а лідери загонів УПА, навіть якщо вони погоджувалися підпорядкуватися бандерівському проводу, знищувалися таємно як ненадійні елементи. Так відбувалося знищення військової еліти УПА.
Після того, як бандерівці взяли під контроль більшу частину УПА, вони розпочали внутрішні «чистки», тобто ліквідацію тих, хто їм не подобався. «Ця система надзору й система ліквідування жертв лише на підставі рішення самого СБ – без усякого суду – була ганебна й жахлива, але, даючи в цілому катастрофічні наслідки, давала бандерівцям почуття повної влади. Вони загнали опозицію під землю. Ніхто відкрито не відважувався висловлювати жодної критики. І виконність в УПА була абсолютна. Найдурнішний і найжахливіший наказ був виконуваний.
Прийшов наказ знищити весь непевний елемент. Отже, почалась гонитва за всіма, хто здавався тому або іншому станичному підозрілим. Прокурорами були бандерівські станичні, а не хто інший. Отже, ліквідація “ворогів” переводилась виключно за партійним ключем. Ясно, що в цю категорію потрапляли всі, хто не був прихильником бандерівщини. Станичний зладжував список “підозрілих” і передавав СБ. Нам доводилось перехоплювати й читати такі списки. Там ніколи не подавалось мотивів, не було сказано, чим саме людина підозріла. Коло деяких прізвищ стояли хрестики, а під сподом була примітка: “Позначені хрестиками — мусять бути зліквідовані”. І особисті вороги станичного гинули, як “вороги української визвольної справи”.
Та найжахливіша трагедія розігралась із полоненими з Червоної армії, яких тисячі жили й працювали по селах Волині. Багато з них були свідомими українцями, ще більше стали ними під час побуту тут. Очевидно, дехто був з переконання большевиком, але найбільше було таких, які ще могли стати в своїх симпатіях по один або другий бік. Це був надзвичайно вартісний для УПА елемент, бо військово вишколений. Їх треба було з’єднати собі, а тим самим — для української визвольної справи.
Для цього видумали бандерівці таку методу. Приходили вночі до хати, брали полоненого, виводили надвір і заявляли, що вони совєтські партизани й жадали, щоб ішов із ними, бо інакше застрілять. Хто в таких обставинах сказав би — не хочу?! Майже кожен погоджувався, маючи намір утікти згодом і т. д. Таких нищено. Врятувались лише ті, що, не злякавшись нічного нападу, відразу по мові орієнтувались, що це бандерівці й виголошували патріотичну промову — мовляв, вони проти большевиків і т. д. Це, очевидно, не свідчило про їхні переконання. Та й багато українців, бачивши таку «державницьку» поведінку бандерівців і утотожнюючи їх із УПА, ніяких симпатій і ніякого довір’я до успіху такої революції не мали і були готові кожної хвилини перейти до большевиків».
Не всі могли терпіти таке бандерівське безумство. Як пише дослідник ОУН Дмитро Вєдєнєєв, «доходило до справжніх боїв між відділами УПА і БСБ (боївками бандерівської служби безпеки – І.К.) Зокрема, серйозне зіткнення відбулося у січні 1945 р. у лісовому масиві Сарненського району Рівненської обл. з відчутними жертвами з обох сторін. З полонених есбістів повстанці 18 повісили, а решту розстріляли»[12].
Ліквідувавши в УПА критично мислячих людей, бандерівці позбавили її свободи творчості, а без неї неможливо перемагати. На полі бою завжди виграє той, хто перевершує противника в творчості.
Прикра правда полягає ще в тому, що майже всі опоненти лінії Лебедя ("або ігнорування, або придушення") протягом короткого часу були ліквідовані Службою безпеки, навіть ті, які відійшли від активної політичної діяльності.
Додатково: Юрій Винничук: До нарваного Бандери потягнулася молодь, до Мельника – інтелігенція.
Налаштування поляків проти УПА
Очищення України від польського населення було принциповою вимогою бандерівців. За словами Тараса Бульби-Боровця, 9 квітня 1943 р. розпочалися переговори між Головною командою УПА і ОУН-Бандери. Бандерівці вимагали: підкоритись ОУН-Бандери і беззастережно виконувати її розпорядження. Боровця пропонували залишити як фахового партизанського командира, але в УПА запровадити систему партійних комісарів та службу безпеки, провести негайну мобілізацію в ряди УПА, очистити всю повстанську територію від польського населення.
Цим диктаторським вимогам отаман дав таку відповідь: УПА не може належати якійсь партії, а повинна бути всенародною; повстанський зрив в Україні непотрібний, «бо завтра вся Україна буде окупована совєтською владою», «звільнити якусь територію від національних меншин може тільки суверенна держава шляхом обміну населення».
«Коли переговорами не вдалося поставити існуючу армію під накази та повний контроль своєї партії, М. Лебедь вибрав для цього іншу дорогу. ... видав наказ від 15.3.1943 року перейменувати всі свої партійні боївки — “Військові Відділи ОУН” — на “Українську Повстанську Армію”. Організував свій окремий головний штаб і зразу розпочав здійснювати вищезгадану програму, відкинуту Головною Командою УПА. Таким чином, в березні 1943 року “революційним порядком” зробилося дві “УПА”, точно так, як це вже було в 1940 р., коли на арені появилося “революційним порядком” дві ОУН. Група Лебедя-Бандери знову присвоїла собі назву, організаційну структуру та всі статути іншої організації і почала її іменем та своїми силами поспішно здійснювати свою політичну програму.
Командиром нової армії М. Лебедь призначував по черзі кількох членів своєї партії, які не мали регулярно-військової чи партизанської кваліфікації. Через деякий час на цю посаду був призначений член верховного проводу партії, поручник Роман Шухевич, який почав підписувати всі акти псевдонімом — Тарас Чупринка. Трохи пізніше йому присвоїли ранг генерала.
На начальника штабу був під загрозою терору мобілізований комендант поліційної школи в Рівному, демократ, колишній офіцер Армії УНР, підполковник кавалерії Л. Ступницький, який підписував всі документи псевдонімом “полковник Гончаренко”. Разом з підполковником Ступницьким був насильно забраний в ліс його малолітній син, як закладник. За кожним їх кроком слідкували партійні агенти і змушували здійснювати всі нові військові плани М. Лебедя. Підполковник Ступницький виконував ці обов’язки як штаб-спеціяліст і під кінець загинув у таємничих обставинах».
Тут варто перервати цитату і зауважити, що для бандерівщини властива відверта ворожість до інтелекту і свободи думки. З самого початку вони організували «полювання на старих полковників», в ході якого убили багатьох українських інтелектуалів, зокрема підполковника Миколу Сціборського (автора «Націократії», проекту Конституції України і «Білої книги ОУН») і Омеляна Сеника, який мав очолити уряд Української держави, дружньої до Третього Райху. Бандерівці не мали своїх кадрів для планування армійських операцій, а поручник (молодший офіцер) Роман Шухевич мав лише досвід планування замахів, підпільної роботи і виконання функції «політичного вихователя» (заступника командира) в батальйоні «Нахтігаль». Тому виконувати роботу начальника штабу примусили підполковника УНР Леоніда Ступницького, а його сина Юрія взяли в заложники.
«На все польське населення Західної України в березні 1943 року винесено колективний вирок смерті й наказано до тла випалювати всі оселі польських селян. Оголошено масову примусову мобілізацію людей в армію. Проголошено так званий “третій етап” національної революції і загальне повстання України проти німців. Спровоковано на “революцію” майже всю українську поліцію, яка частково втекла до лісу, а її більша частина була розстріляна німцями або вивезена до кацетів. На місце української поліції німці привезли різних чужинців, головним чином росіян та поляків, які дуже радо гасили “революцію” Лебедя кулеметами та віхтями. Створився пекельний хаос на нашій землі»[13].
Бандерівці призвели до катастрофи у стосунках з польським населенням. Зрозуміло, що польські колоністи на українській землі не були українськими патріотами, проте сільське населення, прив’язане до землі, поводилося лояльно. «Не бракувало з польського боку ані провокацій, ані злочинів. Але на це треба було відповісти судом і карою на винних. Але те, що на цьому відтинку діялося 1943 року, не дасться вкласти в жодні рамки. Не вважаємо за відповідне, з різних причин, тепер уже подавати тут деталі цієї справи. Скажемо тільки, що вся рубанівська акція на цьому відтинку поставила польську меншість проти нас. Це дало страшні втрати на міжнародному форумі. Для української визвольної боротьби це відкрило ще один фронт, та, пхнувши поляків в обійми і німців, і большевиків, непотрібно зміцнило й ці два фронти, і так надто сильні.
Всі вище згадані промахи не могли не відбитись на настроях населення. Український селянин бачить глибше, як бандерівські “політики”. І йому швидко ставало ясно, що такі “політики” такої війни виграти не можуть. Він, очевидно, не виступав проти УПА – не лише тому, що розумів зміст і потребу збройної боротьби. Але й тому, що там були і його брати й сини. Але він тратив віру в ту боротьбу, бачивши жахливе безголов’я.
Бандерівський провід на хвилях розбурханої стихії мчав у провалля. Німці були настільки тупі й дурні, як і бандерівський провід. Вони теж гналися в провалля, ще роздуваючи своїми безглуздими й жорстокими репресіями пожар всенародного гніву»[14].
І ось тут ми приходимо до найважливішого.
Тінь пацюка
Коли поведінка якихось діячів видається «безумною» або «наївною», то це дуже серйозна причина приглянутися до суті явища та його прихованих рушіїв.
Діяльність бандерівців під гаслом «Все й одразу!» нинішня пропаганда пояснює молодечим максималізмом, а «тупість і дурість» німців – тим, що фюрер у них був «біснуватий». Якщо почитати сучасну версію історії людства, то виникає стійке враження, що там майже усі були «чокнуті».
Насправді усі ці «безумства» або є наслідком історичних фальсифікацій, або мають цілком раціональні причини. У даному випадку йдеться про факти Другої світової війни, які вже тоді викликали у сучасників серйозні підозри, а через півстоліття отримали переконливі підтвердження. Судіть самі.
Чільний член «фашистської» ОУН і старшина батальйону «Роланд» (у складі полку спеціального призначення Абверу «Бранденбург-800») Ріхард Яри визнаний жертвою нацизму (на території окупованої Червоною армією Австрії) , отримав компенсацію від держави і у розкошах (не маючи бізнесу і спадку) дожив до старості, а помер у 1969 року на 71 році життя.
«Наці №2» Мартін Борман закінчив життя на сталінській дачі у 1972 році у віці 72 роки, похований на Введенському кладовищі Москви. Справа Рудольфа Гесса, після усунення якого Борман отримав контроль над Гітлером, засекречена до 2045 року.
Кат України і українофоб Еріх Кох помер у 1986 році у добре захищеному санаторії у віці 90 років.
Кум Бандери, шеф бандерівської СБ Мирон Матвієйко здав націоналістичну мережу УПА, в 1958 році отримав квартиру в Києві і пенсію, помер у 1984 році в 70-річному віці.
Правда, дивно? А може Сталін також був «чокнутий»?
Навпаки. Просто у Другій світовій війні він застосував зброю, існування якої виходило за межі уявлень і нацистів, і оунівців.
Ця зброя – глибоко вкорінена агентура. Німці й українці донині так і не зрозуміли, що з ними відбулося. Суцільний «туман» і «безумство». Гітлер перед самоліквідацією передав владу Борману, вважаючи його своїм найвірнішим другом.
Бандерівці, Борман і Кох доповнювали один одного своїм «безумством» і виправдовували підривну діяльність один одного. Так, підготовка бандерівцями антинімецького повстання восени 1941 року дозволила Коху обґрунтувати репресії проти українських націоналістів, а це, у свою чергу, виправдовувало антинімецьке налаштування бандерівців у боротьбі з ОУН – союзником Третього Райху. Канцелярія Бормана, здійснюючи тихий саботаж, виробляла тонни настанов, інструкцій та розпоряджень і розсилала усю цю макулатуру на фронт, відволікаючи вояків від своїх справ. Борман ініціював знищення євреїв, а Лебедь – знищення поляків. Усі разом виконували директиву Сталіна: «всюди викликати нестерпний стан».
Для чого ворушити давню історію?
Для того, що операція Бандера перебуває в активному стані. Москва її віртуозно використовує для розділення України і консолідації РФ. Після Майдану для посилення «бандерівського міфу» московська спецпропаганда створила ще страшніший міф про «Правий Сектор», адже його ідеологією вважається та ж сама бандерівщина. Тобто ПС подається як «особливо жахлива бандерівщина».
Називаючи себе бандерівцями (серйозно чи жартома) українці допомагають Москві тримати населення РФ у стані «обложеної фортеці». Схема кремлівської спецпропаганди проста:
1) злочини бандерівців (реальні і вигадані) описані й задокументовані, на цю тему є багато історичної літератури – серйозної і популярної;
2) українці (принаймні, значна частина) гордо вважають себе бандерівцями, пишуть про це, говорять між собою, дають інтерв’ю (пропаганда переконує, що вони це роблять свідомо);
3) отже, сучасні українці поголовно є екстремістами, злочинцями, нелюдами і зрадниками, а тому з ними треба воювати.
У результаті українці несвідомо допомагають Кремлю в його інформаційній війні проти України, народів РФ і цілого світу. Ситуація ускладнюється тим, що Путін є фахівцем зі спецоперацій.
Застосування інформаційної зброї є основним компонентом сучасної війни. Московська інформаційна агресія проти України основана на спецоперації «Проект Бандера». Викриття цієї спецоперації неминуче зруйнує всю московську інформаційну політику – зовнішню і внутрішню.
Що робити?
І пізнаєте істину, і істина визволить вас (Іван 8.32)
Інформаційна зброя існує тільки в атакуючому варіанті. Тож якщо захищатися і виправдовуватися «ми не бандерівці», то це тільки погіршує ситуацію, адже увага все одно концентрується саме на бандерівщині. Якщо ж підігрувати ворогу і стверджувати «ми бандерівці» (як це зараз масово відбувається), то це погіршує ситуацію ще більше, бо відбувається посилення ворожої пропаганди (населення РФ не розуміє нашої іронії).
Як Україні застосувати атакуючу інформаційну зброю? У даній ситуації гасло «Наша зброя правда» – це вже не пафосні слова, а ключ до перемоги.
Текст цієї статті польською мовою: Jak banderowcy zniszczyli UPA
Продовження:
- Трансформагенти, або Корисні ідіоти – головний інструмент гібридної війни
- Ріхард Яри, Євген Коновалець, Степан Бандера і алгоритм психопатичного союзу
[1] Шуляк О. В ім’я правди (до історії повстанчого руху в Україні). – Роттердам, 1947. – С.12.
[2] Кентій А. Українська повстанська армія в 1942-1943 рр. – К., 1999. – С. 37.
[3] Кентій А. Українська повстанська армія в 1942-1943 рр. – К., 1999. – С. 36.
[4] Скорупський М. Туди, де бій за волю (Спогади курінного УПА). – Київ, 1992. – С. 81–82.
[5] Лебедь М. Українська повстанська армія, її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну державу (репринтне видання). – Дрогобич, 1993. – С. 75.
[6] Постанова УГВР від 30 травня 1947 р. про визнання 14 жовтня 1942 р. днем створення УПА та про встановлення цього дня святковим.
[7] Кентій А. Українська повстанська армія в 1942-1943 рр. – К., 1999. – С. 11.
[8] Шуляк О. В ім’я правди (до історії повстанчого руху в Україні). – Роттердам, 1947. – С. 16.
[9] Шуляк О. В ім’я правди (до історії повстанчого руху в Україні). – Роттердам, 1947. – С. 26.
[10] Шуляк О. В ім’я правди (до історії повстанчого руху в Україні). – Роттердам, 1947. – С. 28.
[11] Тарас Бульба-Боровець. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади. – Канада, Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь». – 1981.
[12] Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Меч і тризуб. Нотатки до історії Служби безпеки організації українських націоналістів. Київ, 1998.
[13] Тарас Бульба-Боровець. Армія без держави.
[14] Шуляк О. В ім’я правди (до історії повстанчого руху в Україні). – Роттердам, 1947. – С. 31.
Списки вбитих бандерівцями у 1941 році козаків Українського Вільного Козацтва (УВК, отаман Іван Полтавець-Остряниця). І це лише в трьох районах Волині.
Джерело: United in Blood
Попередні статті:
- Чому забуксував український націоналізм
- Історія спецслужб – це історія їхніх провалів
- Геополітичні союзники
- Українська Держава – союзник Третього Райху
- Асиметрична відповідь: український фашизм
- УВО – ОУН: виховання нації
- Убивство Перацького: внутрішня диверсія
- Степан Бандера: Коротка біографія до 1934 року
- Ріхард Яри (Рико Ярий)
- Проект «Бандера»
- Головна спецоперація ХХ століття
- Метафізичний аналіз «Проекту Бандера»
Це ключове питання сучасного українського націоналізму. Те, що ми маємо зараз, - це не націоналізм, а бандерівщина.
Зверніть увагу
Останні записи
Кращий коментар
Просування правдивої інформації викликатиме зацікавлення інтелектуалів і сприятиме просування Третього Гетьманату.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Коментарі
Людське мислення дуже інерційне і на це піде багато часу. Переважна більшість обдурених людей не сприймуть цього. Це інформація для думаючих людей.
Додам, що для бандерівщини властива відверта ворожість до інтелекту і свободи думки.
З самого початку вони організували «полювання на старих полковників», в ході якого убили багатьох українських інтелектуалів, зокрема підполковника Миколу Сціборського (автора «Націократії», проекту Конституції України і «Білої книги ОУН») і Омеляна Сеника, який мав очолити уряд Української держави, дружньої до Третього Райху.
Бандерівці не мали своїх кадрів для планування армійських операцій, а поручник (молодший офіцер) Роман Шухевич мав лише досвід планування замахів, підпільної роботи і виконання функції «політичного вихователя» (заступника командира) в батальйоні «Нахтігаль».
Тому виконувати роботу начальника штабу примусили підполковника УНР Леоніда Ступницького, а його сина Юрія взяли в заложники.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Ворогів не було, були хлопці, які своїм життям і своєю смертю - творчістю Душі, сказали нам, бодай ми не повторювали їхніх помилок.
Світ це лише відображення Тебе
Аналіз правдивий. Схоже відбувалося в українській історії після Хмельницького. І наслідком братовбивства постала Руїна. Згоден із Володимиром: Людське мислення дуже інерційне і на це піде багато часу. Переважна більшість обдурених людей не сприймуть цього. Це інформація для думаючих людей.
Просування правдивої інформації викликатиме зацікавлення інтелектуалів і сприятиме просування Третього Гетьманату.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Японський філософ Умітура писав:
«Істина божественна і проголосили її зовсім не ради держави. Якщо ми не в силі врятувати державу, нам залишається тільки докласти всіх зусиль, щоб урятувати істину. Якщо ми збережемо істину, то держава хоч і згине, може відродиться знову; якщо ж зречемося істини, то держава, навіть коли буде процвітати, врешті згине. Любов до батьківщини містить далеко більшою мірою вірність істині, ніж вірність державі».
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Я в шоці від цієї правди... Адже я щиро вірив в С. Бандеру...Чому я не зміг знайти всю цю інформацію сам? Питань більше ніж відповідей...
Історія має властивість повторюватись...
Раніше, коли я ще був прихильником бандерівців, мене постійно мучили якісь сумніви щодо них. Але я насильно заставляв себе вірити в те, що все, що вони робили, вся ота занадто жорстка дисципліна, оті тоталітарні методи,то є вимога часу і без неї ніяк.
А Микола Лебедь мені вже тоді не подобався. Оці його холодні очі зі світлин. Це очі вбивці. Я це відчував вже тоді, але знову собі самонавіював, що для СБ ОУН саме така сувора і холоднокровна людина й потрібна.
Коротше кажучи, моє колишнє захоплення бандерівщиною - постійні сумніви щодо лідерів ОУН(Б), які я періодично розвіював, але захоплення простими вояками УПА і їх командирами.
А Бульбі-Боровцю під впливом бандерівської пропаганди я не дуже довіряв. Принаймні не сприймав його як серйозного діяча. А Мельник для мене був поміркованим лібералом.
Зараз відчув якесь полегшення на душі,бо все стає на свої місця. Врешті-решт: "Все,що робиться з власної волі - добро!" А все, що робили повстанці під проводом Боровця, робилося з власної волі. Це була своєрідна козацька вольниця з відчуттям свободи і відчуттям пригод.
А від бандерівщини постійно віяло якимсь гнітючим відчуттям безнадії і тоталітарним тиском. І хоч буде ще багато істерії від невиправних фанатиків, але цю правду просувати потрібно.
А у цій статті все дуже гарно і логічно розкладено по поличках.Так,що ті хто залишається відкритим для правди, впустять її до себе.
Змінися сам і світ зміниться навколо тебе!
Згоден з тобою, що на інтуїтивному рівні адекватні люди не сприймають бандерівщину. І дуже добре, що тепер доступні і стають відомими факти, які дають зрозуміти чому це саме так.
На інтуїтивному рівні адекватні люди сприймають не вище людей свого рівня. Почитайте про третій вимір в соціоніці в одній із книг п.Ігоря Каганця. Так, що не слід дуже переживати, якщо не дуже зрозумілі бендеревці, японські самураї, козаки-характерники чи ще хтось...
А що ви називаєте фактами, суб‘єктивні роздуми - це зараз факти?
"...просвітницька кампанія щодо бандерівщини як спецоперації НКВД в контексті Другої світової війни..." - це що, хупца від п.Ігоря?
Передивився статті Проекту, де зв’язок з НКВД? Ріхард Яри? Чи може я щось пропустив?
Це є з’язок: "...Бандера міг діяти самостійно, але ця його самостійність була спрямовувана і заохочувана Ярим. Сприятливим ґрунтом для укорінення деструкції були надмірні лідерські амбіції Бандери, обмежене уявлення про роботу організації, а також природне прагнення молодого чоловіка до подвигів..."?
Не тільки Яри, хоча це головна фігура.
Треба розуміти, що жодна спецслужба не дасть довідку про свою агентуру. Тому висновки треба робити на основі фактичної діяльності.
У даному випадку розглядаємо заснування, діяльність і результати.
Заснування - агентом НКВД, його справа досі закрита для вивчення. Неймовірно швидке розгортання організації вказує на серйозну зовнішню підтримку.
Діяльність: всі дії принесли користь Москві.
Закінчення: здача всієї націоналістичної мережі шефом СБ.
Цього більше ніж достатньо для висновку про те, на кого працювала ця організація, навіть якщо це робилося несвідомо.
Вразливість бандерівської організації щодо зовнішнього керування викликана не тільки фактом заснування сталінським агентом, а й тим, що у проводі були молоді люди без знань і життєвого досвіду.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Можливо інформацію подавати, як "є така теорія", " це дуже схоже на ....", а то наче є довідка від спецслужб і всі справи відкриті для вивчення?
А щодо "всі дії принесли користь Москві", як на мене, дуже під великим питанням.
Дії і результати красномовно свідчать про спрямованість діяльності, тому це вже не "теорія".
А які дії бандерівців принесли користь не Москві, а Україні?
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Дії і результати красномовно свідчать про рівень менеджменту, поставленні задачі, оточуєче середавище і т.д. і т.п., а щодо намагань спрямувати діяльність, то на сьогоднішній день це, як не теорія то гіпотеза, а подається, як факт.
Чому це так, дуже гарна теорія, чи може щось інше...?
Мені подобається багато публікацій, але ці захоплюють найбільше.
Гарна штука логіка, коли, здавалося б різношерстні факти зливаються в єдину картинку. Мені дуже мало розказували про події Другої світової, настільки був великий страх. Живих свідків тих часів з моєї родини вже не залишилося, але тепер багато чого стає зрозумілим.
Щодо М.Бормана. Очевидно, Ю.Семенов створив фон Штірліца для прикриття Бормана. Фільм Тетяни Ліознової вийшов у 1973 році відразу по смерті Бормана... Істина лежить на поверхні?
Si vis pacem, para bellum
Але знімати фільм розпочали ще в першій половині 1971 року, а книга-сценарій очевидно була написана ще раніше. Гадаю, Борман її точно читав. От було би цікаво глянути на писок Бормана тоді. Хто-зна, можливо він і автора консультував у де-яких питаннях. ;)
<b>За добро заплатимо добром,</b>
<b>а за зло — по-справедливості.</b>
Я раніше цікавився періодом 17-20 років минулого століття, тому Коновалець, а потім і Мельник сприймалися мною як українські націоналісти і вся їхня справа правою. Хоча були помилки і в них. А ось Бандера завжди був для мене терористом-екстремістом із своїм баченням майбутньої України, багато чим схожою на радянщину. Його методи чимось були подібні до ленінських тільки фарбовані в інші кольори.
Разом із Україною німці могли б завоювати і тримати під своїм впливом всю східну Європу і частину СРСР аж по Урал..і тут під ногами колотяться якись там Ярий,Кох чи навіть Борман..Невже не могли навести порядок серед тих липових бандерівців..
За місяць завоювали всю Європу,а тут не змогли розгледіти і нейтралізувати купку саботажників німецько-українського союзу,який давав дуже серйозні людські і продовольчі ресурси..
Вірю в те, що розумію.
Прикра правда полягає ще в тому, що майже всі опоненти лінії Лебедя ("або ігнорування, або придушення") протягом короткого часу були ліквідовані Службою безпеки, навіть ті, які відійшли від активної політичної діяльності.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Для того, щоб зруйнувати організацію, навіть не обов’язково мати в ній агентів. Досить знайти в цій організації найбільш деструктивні особистості і енергійно їх підтримати.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Це вищий клас розвідки: Для того, щоб зруйнувати організацію, навіть не обов’язково мати в ній агентів. Досить знайти в цій організації найбільш деструктивні особистості і енергійно їх підтримати.
Цей "вищий клас розвідки" спостерігаю 10 років у рідному містечку. "Професій українець", колишній "комуністичний" партійний керівник, голова "Просвіти" наполегливо дискридитує будь-яку акцію. Особливо, коли дасть слово Марії Петрівні-колишній моїй вчительці з хімії. Марія Петрівна просто почитає вірші 15-20 хвилин істеричним голосом і більшість "новеньких" більше не прийдуть декілька місяців:)
Є ще один "професійний", суперактивний, наполегливий, щирий українець, без керівної участі якого не обійшовсь жоден місцевий осередок проукраїнських партій. Коли його послухати, то навкруги одні дурні, ідіоти, зрадники...:)
Як кажуть кацапи "птицу видно по помёту", таких горе-українців ми на заходах вислуховуємо один раз, а потім нейтралізуємо :) не фізично, звісно
А от цікаво,друже Ігорю!А якщо розібрати всіх основних тогочасних діячів за соціонікою,то яка картина намалюється?Думаю,що тут ще й присутній конфлікт між квадрами та їх цінностями.Коновалець мав соціотип Холмс(ЛСЕ),що ідеально підходило для українського лідера.Напевно і вся верхівка тогочасної ОУН була переважно з четвертої квадри.Бандера ж,в свою чергу мав соціотип Максим(ЛСІ),що в соціоніці є повною протилежністю до Холмса.Шухевич то Македонський(СЛЕ).Стецько,напевно,Гамлет(ЕІЕ),хоча це не остаточна версія.Лебедь,думаю,що також Максим.Тобто,ядро бандерівського осередку - це друга квадра,з притаманними їй бажанням експансії,жорстким підпорядкуванням суворій ієрархії.Якби ще вичислити Мельника,хто він.Але відчуваю,що хтось з четвертої квадри.Бульба-Боровець або з третьої,або з четвертої квадри,бо ще також не можу визначити.Звичайно ж,соціоніка - це не відповідь на усі запитання,але вона також відіграє немаленьку роль.
Змінися сам і світ зміниться навколо тебе!
Цікава думка!!!
Буду чекати відповіді п.Ігора!
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Так, схоже на звичне протистояння протилежних квадр - четвертої (ОУН) і другої (бандерівці).
Додам до слів Дмитра, що для другої квадри властивий інтелектуально спрощений (усічений) екстремізм, що й спостерігаємо у бандерівців.
Ще варто звернути увагу, що Москва працює в системі цінностей другої квадри. Тому тут бандерівці і москалі виявилися духовно близькими.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Економічний злет Німеччини у 30-х роках 20 століття і військовий крах у 40-х є дуже повчальними для нас. Не розуміти стратегічного значення України у боротьбі з Росією (не тільки як житниця, а в першу чергу як спадкоємиця Запоріжської Січі і коли ще були свіжі рани від голодомору) могла тільки засліплена у вищості німецької нації над інншими націями. Чи не такої самої думки про себе є євреї?
Нема окремо вибраного народу, як окремо вибраної людини. Всі ми є вибраними (із певними вродженими талантами).
Те, що Гітлер довіряв Борману більше ніж іншим, означає, що вони були однодумцями. Чи може Гітлер був дурнішим від Бормана? Чи був він тоді фюрером Німеччини?
Якщо ж Гітлер щиро хотів добра німецькому народу, то його тоді використали як Бандеру. У що я не вірю.
Одне є фактом: він зумів розбудити німецький народ, який розробив теорію соціально направленого націоналізму на принципі народного солідаризму.
Не творімо "непомильних" фюрерів- диктаторів.
Головну проблему Третього Райху бачу в тому, що гітлерівці не мали чіткої релігійно-світоглядної системи і, відповідно, в них не було духовної організації, спроможної допомогти Гітлеру розпізнати небезпеки або усунути його, коли він в парі з Борманом потягнув Німеччину у прірву.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Тобто іншими словами хочеш сказати, що були відсутні брахмани, які би могли завжди в правильному напрямі скеровувати кшатріїв, які за відсутності брахманів хоча і створили хорошу організаційну державну систему, але через відсутність цілісної картини світу, яка притаманна тільки брахманам, зробили багато помилок і в результаті зазнали краху?
Саме так. Не було ні цілісної світоглядної системи (хоча здобутки були колосальні), ні організації брахманів.
Гітлер все ж таки був кшатрієм, хоча й дуже талановитим і художньо обдарованим.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
І ще хотілось би дещо з`ясувати.Хто створював ті відділи УПА,що активізували свою діяльність на початку 1943-го.Це загони під командуванням Івана Литвинчука(Дубового)на Костопільщині,Сарненщині,Березнівщині і далі на північ Рівненської області?Під командуванням Енея(Петра Олійника)на півдні Рівненщини?А також під проводом таких командирів,як Сергій Качинський(Остап) і Григорій Перегійняк(Коробка)?А ще ж був Василь Івахів,оспіваний у пісні.Ну і врешті,оповитий легендами Клим Савур.Хотілось би вже остаточно зрозуміти,ці легендарні командири,дійсно такими були?І загони УПА,вище згадані,це вже була суто бандерівська ініціатива?Чи це була народна ініціатива,яку бандерівці вчасно підхопили і взяли під свій контроль?А ще ж десь згадується про збройні загони мельниківців,про які я раніше нічого не чув.Тобто,УПА вцілому(не тільки бульбівські загони,а усі повстанці)це щось на зразок всенародного повстанського руху,як у степовій Україні у 20-х роках,ініційований знизу,самими народними ватажками?Чи все таки була окрема ОУН-УПА,відпочатку створена бандерівцями і повністю підпорядкована ОУН(Б)?
Змінися сам і світ зміниться навколо тебе!
Радіймо, пане Дмитре! Перечитуючи статтю, наткнувся на твій коментар і хочу запитати, чи маєш більше інформації про Івана Литвинчука (Дубового), або знаєш, хто володіє такою інформацією. Моя мама сказала мені цього літа, що він доводиться їй якимось родичем. Буду вдячний за інформацію, можливо допоможе дізнатися більше про долю маминого дядька Фрасоловича Анатолія Антоновича 1920 р.н., псевдо Тонкий, родом із Сарн. За непідтвердженими даними загинув 1945 року у Цуманських лісах від рук МГБ під час відступу на Чехословаччину. Хай Буде!
Si vis pacem, para bellum
Вітаю, друже Андрій Ясун! Вибач, але чомусь тільки зараз натрапив на цей коментар, адресований мені. Про Івана Литвинчука я знаю тільки з літописів УПА, котрі колись давно перечитував. Це такий зелений багатотомник. Про Івана Литвинчука(Дубового) найбільше згадується у 27-му томі. Він саме про події на Рівненщині. У північній її частині. Дубовий там згадується, як один із найкращих співорганізаторів УПА у Костопільському, Сарненському та інших північний районах Рівненщини. Але варто зауважити, що ці зелені літописи писались бандерівцями і тому все в них подається з їх точки зору. Бульба-Боровець там також згадується не раз, але в якомусь дещо пародійному, несерйозному стилі, на відміну від бандерівців. Тому не можу сказати точно, чи Дубовий був простим українським командиром повстанців, чи вірним бандерівським партійцем. В літописі він простий хазяйновитий чоловік з хорошими організаційними здібностями.
Змінися сам і світ зміниться навколо тебе!
З весни 1942 року пішов процес самоорганізації. Після УПА, з весни 1942 року створювати свої загони почала розгалужена мережа ОУН. Мабуть, були й інші ініціативи, не пов’язані з ОУН.
Бандерівці почали реально перехоплювати управління УПА тільки влітку 1943 року.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Наливайченко: СБУ потрібно реформувати за образом ОУН-УПА
http://korrespondent.net/ukraine/3498460-nalyvaichenko-sbu-nuzhno-reformyrovat-po-obrazu-oun-upa
Волю не здобувають на одинці
Хто тоді наші справжні герої? Степан Бандера ніколи не стане загальнонаціональним героєм, а тільки залишиться народним месником на Галичині Його культ час-від-часу приходитиме до Києва, але за Дніпро ніколи не перейде. Тим більше для поляків ОУН і УПА як для нас сьогодні "ДНР" і "ЛНР". Нестор Махно наприклад так само залишиться локальним героєм.
Зараз ніби відбулося зрушення в цьому питанні, особливо після літа 2014, коли під жовто-блакитним стягом стали фактично всі землі сучасної України. Незважаючи ні на що. Виходить, варто повертатися в часи УНР - здається саме зараз в Україні відбувається те, що мало відбутися, якщо б УНР вистояла. Тоді, в 20-і роки ХХ ст. ми б й далі мали війну з азійською Росією, яка без України, Києва, Криму, Донбасу, Чорного моря була б варта сьогоднішнього Ірану, не більше. Часи УНР мають нас об'єднати, жовто-блакитний стяг, Холодний Яр! І тоді ні Москва, ні Польща, ні Берлін, ні Туреччина вже нічого нам не протиставлять!
Миролюбність і озброєність!
У 1943 році УГКЦ розглядала бандерівців як пособників комуністів:
У низці названих регіонів подібну роботу проводили місцеві священики. Так, в організаційному звіті ОУН (б) за грудень 1943 р. (надрайон «СКОБ» і підлеглі йому території) зазначалося: «Попи у Вербівцях, Підгороддю при нагоді обходу з кропилом по хатах сідають і заводять політику, вихваляючи комітет (Український центральний комітет – авт.), а обмовляючи нас що бандерівці це комуністи що через них німці розстрілюють… Декотрі з них більш дипломатично говорять тому що більш бояться… каже є націоналісти що кажуть перше нація а потім бог (себто ми) їх треба так само поборювати як комуністів… Це справляє великі труднощі в роботі нашій над охопленням мас»
Інформацію про проведення антибандерівської пропаганди греко-католицькими священиками підтверджують звіти польського підпілля.
Митрополит Андрей Шептицький та український національний рух (1941 - 1944).
Український центральний комітет - це була структура ОУН (тобто не бандерівська).
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
На мій погляд, вже з часу утворення ОУН під керівництвом полковника Євгена Коновальця, передова частина українського народу була союзником німецьких націонал-соціалістів. А з початком бойових дій Вермахту проти СРСР (22 червня 1941 року) це набрало форму збройної участі українських військових підрозділів в боротьбі з більшовизмом.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Українці, виховані на традиціях боротьби за державність у 1917-1920 рр., усвідомлювали: поряд з іншими причинами саме відсутність добре навченої національної армії призвела до того, що українці не зберегли власну державність і усвідомлювали, що лише при виникненні нового воєнного конфлікту в Европі можлива актуалізація українського питання. Обов'язковою передумовою відновлення української державності було створення з допомогою зовнішніх чинників власної національної збройної сили, що гарантувала б цю державність, при цьому українські політики розраховували в основному на власні сили, а іноземну військову допомогу використати лише як засіб для досягнення мети. Іншого зовнішньополітичного чиннику у вирішенні цього питання крім Німеччини в українців на той час не існувало.
На лютий 1938 р. щойно створене Верховне командування Вермахту (OKW) налагодило зв'язки з представниками нацменшини Польщі та СССР, для того щоб у відповідний момент підтримати акції згаданих меншин проти цих країн. Встановлення зв'язку з ОУН за дорученням OKW взяв на себе шеф управління німецької розвідки і контррозвідки (абверу) адмірал Вільгельм Канаріс, який "особисто знав і цінував" Євгена Коновальця.
ДЖЕРЕЛО: Андрій Боляновський. "Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939 - 1945)". Львівський національний університет ім. Івана Франка; Канадський інститут українських студій Альбертського університету. - Львів: 2003.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Читав "Армію без держави" Боровця, перевіряв викладені в книзі факти в документальних дослідженнях відомого історика Сергійчука, тому повністю поділяю висновки автора, тим паче що більшість з них підкріплені документами.
Немає релігії понад істину
"Мочити" своїх, котрі "висовуються" і щось роблять, та бути надзвичайно толерантними до чужинців, навіть якщо це загарбники чи паразити -- видатна особоливість українського народу. Це робили і бандерівці, і ті, хто зараз "мочать" бандерівців. Так роблять і ті, хто зараз паплюжать сучасних націоналістів, патріотів, толеруючи чужинцям-паразитам, котрі керують Україною.
А істина полягає у тому, що неможливо її пізнати, споглядаючи "з висоти століть". Неможливо зрозуміти справжню мотивацію і страхи людей в іншому часі та іншому місці. Особливо коли під одне визначення підганяється все різноманіття особистостей минулого часу.
Не можу похвалитись дослідженням історії часів ОУН-УПА, але хочу провести таку аналогію з Майданом: мельниківці - це інтелігентна Руслана з ліхтариками, а бандерівці - це ті, хто взяли коктейлі та бруківку, пішли Грушку. Перші ніби адекватніші, але перемогти ворога вони ніколи не зможуть.
Думка зрозуміла, проте порівняння військово-політичної ОУН Коновальця-Мельника з ліберальною Русланою - це завелика натяжка.
Саме ОУН в союзі з Третім Райхом мала шанс перемогти і відновити Українську державу.
Натомість бандерівська організація була створена для руйнування цього проекту. Так, там не було інтелектуалів, тому що бандерівщина формувалася як сліпа сила.
Для державотворення потрібне поєднання розуму, сили і грошей. Потрібна взаємодія трьох варн: брахманів, кшатріїв і бізнесменів.
Протиставлення "розум або сила" є помилковим.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Якщо людина знає якого роду-племені, то підсвідомо буде продовжувачем традицій і правил роду.
Гарно, дуже гарно.
Опубліковано переклад цієї статті польською мовою -
https://www.ar25.org/pl/node/29542
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Додав списки вбитих бандерівцями в 41 році козаків Українського Вільного Козацтва у трьох районах Волині.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Велимир Піхота залишив коментар на Фейсбуці:
Мав уривчасті розуміння щодо діяльності ОУН, і не мав відповідей, у чому причина СМЕРТНОЇ ворожнечі між мельниківцями і бандерівцями. Завдяки дослідженням, які оприлюднив І.Каганець отримав системне розуміння й упорядкував у своєму розуміння ті протиріччя, яким не мав пояснення до того.
Ключова фраза є ще й у тому, що ОУН і Німеччина у 2-гій Світовій Війні бути СОЮЗНИКАМИ. І початок цього союзу починається з Брестського миру 1918-го року. Але історію пишуть переможці, а Німеччина війну програла, як ту війну програли і ми, Українці.
Тому живемо у москвино-комуністичній брехні. І мені не смішно, а гірко, що Провідники ОУН, які мали Організацію та зброю - програли агентам НКВД й не розгледіли тих намірів на руйнацію їхньої справи. Руйнація завжди має ефект ізсередини, тому диверсантів треба було якнайшвидше ідентифікувати й вивести на чисту воду.
Але добро є хоч у тому, що можемо бути свідками оприлюднення Правди хоча б у наш час - через 70-80 !!! років.
Посилання.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Статті 5 років, та актуальності в ній не поменшало. Але... й не побільшало. Віз і нині там. Логіка присутня, фрази вивірені, а реакції суспільства не видно. Чому нема голоду на цю інформацію? Навіть 25 відсотків на неї не ведуться...
Si vis pacem, para bellum
Особисто моя реакція,це ступор. Коли половина життя пішла на те щоб усвідомити наявність в Україні правового нігілізму, антиконституційного державо-управління,зради та брехні у вищих ешелонах влади...і єдиним за що можна було "якоритися" та мріяти про кращі часи, це наявність героїв минувщини і сподіватися що приклади їхніх діянь надихнуть сучасників. Виявляється що все хуцпа! Хочеться вірити в правдивість цієї статті, бо є довіра до автора, але в думках спостерігається певне пересторога. А якщо згодом і ця інформація виявиться оманливою? Як же мало я знаю, як багатотреба дізнатися. Хоча вже зараз хочеться діяти, щось змінювати, об'єднуватися з однодумцями, творити майбутнє... і водночас є хвилювання, що я не здатен відрізнити правду від брехні, а тому мене можуть використати, як тих хлопців що за на казом СБ зраджували своїх земляків, навіть не розуміючи цього.
Коли говоримо про УПА, мабуть треба уточнювати -- яке УПА? Адже їх було аж шість.
Так стверджує Ден Борисович Яневський в статті ВОЛИНСЬКІ ПОДІЇ ВИМАГАЮТЬ ПРАВДИВОГО ПОГЛЯДУ - ЯНЕВСЬКИЙ
#ВсеБудеДобре!
Бойовик, з'їдаючи в кущах смажену яєшню, вгледів профіль ґрунтознавця.