Новий український баланс

Баланс-1994 завершив гостру фазу боротьби за пострадянську Україну, що мала економіку на рівні розвинених європейських держав і третій у світі ядерний потенціал. Цей баланс полягав у підтриманні рівноваги між трьома головними суб’єктами: Росією (Москвою), Заходом (на чолі з США) і владною верхівкою в Україні. При цьому український народ був не суб’єктом цього балансу, а пасивним об’єктом визискування і маніпуляцій, в термінах паразитології – народом-донором.

Чотири складники балансу-1994

Сенс цього пострадянського балансу (фактично, таємної змови) полягав у такому:

1. Владна верхівка помірковано паразитує на українському народі і ділиться накраденим з Росією і Заходом (нееквівалентний економічний обмін, «дерибан» флоту та промисловості, знищення конкурентних виробництв і перетворення їх на металобрухт для експорту, газові та інші «схеми», випомповування з України інтелекту, робочої сили, жінок, наукових розробок, капіталів тощо). Це нагадує ситуацію, коли доводиться ділитися одразу ж з двома бандами рекетирів, причому робити це «справедливо» – аби жоден з них не образився, що іншому дісталося більше.

2. В обмін на участь у «дерибані» Росія і Захід забезпечують свою лояльність до паразитичної влади (надають «дах»), гарантують недоторканість і територіальну цілісність (Будапештський меморандум).  

3. Владна верхівка поступово ліквідує власні збройні сили з причини їх непотрібності (адже є зовнішні гарантії безпеки), а зекономлені кошти ділить на трьох. З погляду паразитичної влади та її покровителів, утримання Україною власної армії – це абсолютно непродуктивні витрати.  

4. Український народ є головною загрозою для балансу-1994, тому його учасники здійснюють системні заходи з ослаблення народу-донора: харчовий, алкогольний, тютюновий і вакцинаційний геноцид, економічне визискування (бідними і голодними людьми легше керувати), моральне розбещення, ліквідація військової підготовки і трудового виховання у школах, світоглядна дезорієнтація тощо. 

Три засадничі міфи

Обов’язковою умовою соціального паразитування є його прихованість. Для маскування факту визискування народу, в масову свідомість було запроваджено три фундаментальні «закладки»:

1. Міф про «братній російський народ», завдяки якому головний історичний противник отримав імідж головного друга.

2. Міф про «Захід нам допоможе», адже він любить Україну і завжди готовий до безкорисної допомоги.

3. Міф про гарантовану захищеність України Будапештським меморандумом (і міжнародними угодами в цілому).

Ці три міфи є фундаментом паразитичного балансу, тому для їх запровадження і підтримання були задіяні колосальні ресурси.  

Наслідки

Паразитичний баланс було підтверджено Конституцією 1996 року, головним сенсом якої є безконтрольність і безвідповідальність влади (всі контролюючі органи обираються тими, кого вони мають контролювати).  Державним символом республіки «Україна» став синьо-жовтий прапор перевертання природного порядку (вода гасить вогонь), згідно з яким справи йдуть так, «як мокре горить».   

Україна, маючи найкраще у світі забезпечення природними і людськими ресурсами, після 1991 року втратила половину свого виробничого потенціалу (таке рідко буває навіть під час ведення війни), отримала найнижчий у Європі рівень життя і найвищий рівень корумпованості.

Населення скоротилося на 6 мільйонів, за темпами вимирання Україна на першому місці у світі. Кілька мільйонів українців стали трудовими мігрантами. Відбулося розшарування населення на дуже багатих і дуже бідних.

Радикально підірвана здатність до самозахисту: справді, якщо навколо одні «брати» й «люблячі друзі», то який сенс тримати армію?   

Шість кроків, що зруйнували баланс-1994

Перший крок здійснив Янукович зі своєю ненажерливою сім’єю: заплановане «помірковане паразитування» він перетворив на відверте пограбування народу і його приниження. Це було порушенням вертикальної складової балансу – між донором і паразитом.

Другим кроком став різкий рух Януковича на Захід – з метою легалізації накрадених грошей, вкладених у західну економіку. Таке порушення горизонтальної складової балансу викликало різку протидію з боку Москви, що проявилося в економічному тиску і, скоріше всього, погрозі фізичного знищення.    

Третій крок: задля збереження життя і власності Янукович різко рвонув до Москви та її Митного союзу, що викликало Євромайдан-2013 і протидію з боку США. Спроба режиму жорстко придушити невдоволення і різко обмежити свободу громадян привели до Майдану-2014 і усунення Януковича.

Четвертий крок здійснила «об’єднана опозиція» на чолі з Турчиновим і Яценюком: після втечі Януковича вона негайно проголосила рішучий рух на Захід з наміром прискореного вступу до ЄС і, як логічний наслідок, у НАТО.

Москва зрозуміла, що втрачає контроль над ситуацією: якщо сьогодні не відреагувати, то завтра на території України будуть розміщені американські ракети, від яких Москву не захистить жодна протиповітряна оборона. Звідси п’ятий крок: бурхлива реакція Путіна, анексія Криму і силовий тиск на Східну Україну. Це привело до повного руйнування основоположного міфу про «братній російський народ».  

Шостий крок (останній цвях у труну балансу-1994) здійснив Захід своєю млявою реакцією на російську агресію проти України та її територіальної цілісності. Міф «Захід нам допоможе» випарувався за кілька тижнів – разом з міфом про дієвість Будапештського меморандуму і міжнародних договорів у цілому.

Вже у квітні 2014 року баланс-1994 було цілком знищено по вертикалі і по горизонталі. І якщо владна верхівка ще може швидко домовитися з покровителями – Москвою і Заходом, то з повсталим народом цього зробити неможливо. А все тому, що його лояльність трималася на трьох брехливих міфах, а для їх відновлення потрібні кілька десятиліть і зміна поколінь. Тому вороття назад уже нема.    

Гостра криза, спричинена руйнуванням балансу-1994, спонукає всі зацікавлені сторони творити новий баланс. Найактуальніше завдання – припинити війну, а для цього треба знати її справжню причину.

Справжня причина війни

Про справжню причину російської експансії було відомо з самого початку. Так, ще 5 березня 2014 р. її озвучив міністр іноземних справ Сергій Лавров, а 19 квітня підтвердив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков – це загроза входження України в НАТО. Все інше – федералізація та російська мова як друга державна – це не що інше, як «маленькі хитрощі мистецтва переговорів» згідно з правилом: «Щоб вирішити одне питання, треба поставити ще два невирішуваних».

Зрозуміло, що Москва хоче всіляко ослабити Україну, проте, як говориться, «хотіти не шкідливо». Принципове питання, від якого Москва не відступить, це гарантована відсутність на території України ракет НАТО. А для цього Україна повинна мати зафіксований у Конституції статус постійно-нейтральної держави. 

Саме з цим пов’язана й вимога Москви про перенесення президентських виборів на осінь: її сенс в тому, що за нинішнього стану справ на виборах перемагає прозахідний кандидат, а це легітимізує рух України в ЄС і НАТО. Натомість компромісного кандидата, спроможного 25 травня стати Президентом і забезпечити Україні нейтралітет, Москва не бачить.

Якби Росія хотіла завоювати Україну, то вона це зробила би ще у березні, коли держава була некерована, а українська армія небоєздатна. Натомість з кожним днем зростає обороноздатність як армії, так і цивільного населення. Те, що зараз робить Росія – це незграбна спроба якщо не відновити паразитичний баланс, то хоча б убезпечити Москву від ракетно-ядерного удару. Доки не буде усунута ця смертельна загроза, доти триватиме жорсткий тиск з боку Росії з усілякими диверсіями, провокаціями, заворушеннями, воєнними конфліктами, убитими і пораненими.   

Отже, причина війни проста і зрозуміла. Проте, як не дивно, про неї зовсім не чути: про це не пишуть ЗМІ, про це не говорять політики.      

Чому вона приховується?

Про справжню причину війни, а отже простий спосіб її припинення, в Україні воліють не поширюватися, натомість жваво обговорюють «безумство» Путіна, його «манію величі» тощо. Хоча, здавалось би, набуття Україною постійного нейтралітету, закріпленого в Конституції, – річ доволі проста, адже Україна вже має статус позаблокової держави. Росія за нейтралітет, та й Захід особливо не буде впиратися, адже для нього важливо, щоб Україна не повернулася під панування Москви, бо це шлях до відновлення СРСР. Тобто нейтральна Україна – це компроміс між Москвою і Заходом. То в чому проблема?

Річ у тім, що нейтральний статус  України означає формування нового балансу й нових гарантій його підтримання. Оскільки міфи про «братський російський народ», «дружній Захід» і «міжнародні гарантії» зруйновані, то єдиним гарантом нового балансу може бути Україна з потужною масовою Народною Самообороною за Швейцарською моделлю.

Ви запитаєте: А чому нинішній владі це не підходить? Вона ж так любить Швейцарію, особливо її банківську систему, курорти і нерухомість. Річ у тім, що ця влада є продовженням попередньої: старі корупційні схеми далі працюють, злочинці не покарані, награбовані активи не повернуті, вакцинаційний геноцид триває.  Оскільки влада лишилася паразитичною, то поява організованого і озброєного громадянського суспільства неминуче завершиться її відстороненням разом з усім паразитичним класом.  Тому «нова влада» категорично проти нейтралітету і боїться навіть згадувати про нього. Але якщо не нейтралітет, то яка альтернатива?

Війна без кінця чи Новий баланс?

Для владної верхівки найголовніше завдання – збереження свого панування, навіть ціною розчленування України. Поширені нині заклики до негайного вступу в ЄС означають неминучий розділ України: правобережна під протекторат Заходу, лівобережна – Москви. В результаті Україна залишиться слабою і перетвориться на прифронтову зону, де змагаються між собою НАТО і Росія. Слабкість народу-донора – це саме те, що треба паразитичній верхівці.

А як же війна? Нинішня низькоінтенсивна війна паразитів зовсім не лякає.

По-перше, якщо в Україні стане справді гаряче, то верхівка негайно втече у свої закордонні маєтки.

По-друге, саме завдяки напруженій ситуації «нова влада» успішно заблокувала заходи з люстрації й антикорупції: якби не російська агресія, то більшість нардепів і урядовців уже б позбавили волі та майна.

По-третє, конфліктна ситуація дозволяє отримувати нові ґранти й кредити  і далі «пиляти бюджет».  

Проте розчленування України та її слабкість суперечить інтересам українського народу. Про це 6 квітня 2014 р. влучно сказала Ольга Богомолець: «Сьогодні Україна стала плацдармом для з’ясування стосунків і демонстрації сили між Росією та Америкою з Європою. Це не в наших інтересах. Для того, щоб мати мир, треба бути сильною державою».  

Після Майдану-2014 український народ швидко перетворюється з пасивного донора на активного гравця, тож йому належить головна роль у заснуванні нового балансу. Для цього українцям треба сформувати своє політичне представництво, що твердо стоїть на позиціях озброєного до зубів нейтралітету. Президентські вибори і наступні парламентські вибори – найкраща форма здобуття такого представництва. Якщо ж вони будуть зірвані чи сфальсифіковані, то слід очікувати Майдан-3.  

Основи нового балансу

1. Україна набуває статусу постійного нейтралітету, що фіксується в новій Конституції Української держави і, можливо, підтверджується учасниками Будапештського меморандуму, Радою безпеки або Генеральною асамблеєю ООН.  

2. Головним гарантом суверенітету та цілісності України виступають масова Народна Самооборона і контрактна армія, організовані на основі Швейцарської моделі.   

3. Україна підтримує взаємовигідні стосунки з Росією, Заходом та іншими державами світу.

4. Національна ідея – ВОЛЯ – записана на гербі Української держави, що називається Сокіл Волі. Прапором нової держави є Сонячно-блакитний прапор відновлення природного порядку – «сонце просвітлює і зігріває воду». Головна мета української влади: щоб українці були здорові, культурні та багаті, і щоб їх було багато. Все, що ослаблює народ, підриває його здоров’я, робить біднішим матеріально і духовно, оголошується таким, що суперечить національним інтересам.  

«Сучасна цивілізація – це несформульована угода владоможців, спрямована на задоволення їхніх претензій. Проте ця угода дійсна лише доти, доки буде укладена нова, щоб здерти з них шкіру».

(Луї Повель і Жак Берж’є, «Ранок магів»).

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів:
Модернізуймо Народний Оглядач!

Продовження:

• Геополітична доктрина Третього Гетьманату
• Війна за Гартленд
• Москва продовжує розбудову континентального блоку