Радує нас ще одна французька публікація, « Géopolitique de la Russie » («Геополітика Росії»)*. Цього разу - вона історико-геополітичного покрою, про справжнє обличчя Москви і її мету на світовій шахівниці. Україна вимальовується, як важлива ставка, і не тільки для Москви.
В їхнїй спільній праці, Жан-Сільвестр Монґренє і Франсуаз Том** описують золотоординсько-монгольську традицію Росії, за якою руйнувався найменший прояв волелюбности залізом і кров’ю.
Так, для деспота-царя Ӏвана Ґрозного, зі своєю оприччиною, «нарід – це раб, Церква – служниця, бояри й князі – камердинери великого московського князя».
«Відтоді Росія збільшувала свою територію розміром Голандії щороку.
А за Романових - по 140 км2 щодня».
Тож «Московія перейнялася думкою, що її успіх – в автократичному режимі».
Саме його плекають ідеологи Путіна,дозуючи автократію і месіянізм.
Автори також викривають притаманну Кремлю лукавість дискурсу щодо руху Українина Захід : з одного боку, російські дипломати бубоніли, що українська кандидатура до НАТО є «приводом для війни» (« casus belli »).
А навпаки, її можливий вступ до ЄС - Росії «не перешкоджає», оскільки ЄС - структура цивільно-економічна. Таке красномовство часто повторювалося у французьких і європейських офіційних колах, але з російської точки зору - це було бажання «відокремити дві чуми».
Україна все перевернула
Цивільне повстання в кінці 2013 року, у відповідь на тиск з боку Росії, змінило хід подій. Українська держава втратила контроль над Кримом і близько третини Донбасу, але вона зберігає дев'ять десятих своєї території і новий уряд, за підтримки нової більшості, геополітично повернувся на Захід.
Україна все перевернула : кремлівська хвороблива реакція на «европейський вибір» України пояснюється відчуттям, що такий крок «може перекреслити п’ять століть просування Росії в Европу», а також московською ставкою на відцентрові тенденції в середині Евросоюзу, і на американський відхід.
Приєднання Криму «manu militari» (силою) і війна проти Донбасу – це «простісінька лекція у стратегічному й геополітчному плані : горе тому, хто залишиться за межами периметра безпеки».
Бо НАТО й Європейський союз – це два стовпи «після-холодно-воєнної» Європи,
і ці євроатлантичні установи «заважають російському геополітичному ревізіонізму».
У випадку, якщо сценарій «кожен для себе» переважатиме, це відкриє нові можливості для путінської «хаотичної поліархії», а Європа зазнає новий період розриву - перестерігають автори. Адже «напали на Україну, і на Грузію, бо вони були залишені поза переметром безпеки».
Без України, Євразія - насправді Азія
Ӏ все ж, «зусилля здійснити евразійський задум зазнають невдачі».
Відсутність України у тому союзі скоротила частку православних слов'ян.
Тобто, він більш єврАЗІЙСЬКИЙ ніж заплановано.
У ньому, Білорусь і Казахстан, які відмовляються визнавати політичні та територіальні зміни в Грузії(Абхазії та Південної Осетії) і в Україні(Крим), «насторожено ставляться до Росії, і прагнуть обмежити Євразійський союз до економічної сфери».
Майбутнє вимальовується скоріше як «Росія-Євразія» ніж слов'янська православна Росія, особливо в демографічній сфері :
вага мусульман і людей з Центральної Азії в Росії збільшується,
43 мільйони українців залишаються поза тим союзом.
До цього часткового викладу французької книжки « Геополітика Росії» ще треба додати думку авторів, на запитання П’єра Верлюіза***, про вупуск у світ останніх двох видань – Сисілії Висіє****, і Ніколя Инена****.
Майже одночасна публікація цих двох книг виявляє усвідомлення, у Франції, небезпеки зростаючого узгодження з кремлівськими позиціями значною частиною політичного класу, особливо правого. Сисіль Висіє і Ніколя Инен виконали чудові роботи, які показують величезні зусилля, розгорнуті Кремлем для проникнення в чільні французькі кола.
Маємо насамперед відзначити вражаючу пропагандистську машину, яка широко використовує соціяльні мережі. Медіа-стратегії Кремля складаються з трьох частин.
Перша : очорнення, через свої мережі, всього, що на Заході:
політичний клас («всі продажні і нездатні»),
звичаї («всі - декадентські содоміти»),
демократія («лицемірство на службі американців»),
закон («ідолопоклонство людини, що забула Бога» - на думку патріарха Кирила),
міжнароднє право («фікція, яку американці використовують, щоби замаскувати свою гегемонію»),
Європа («потопаюча»),
США (які «втрачають швидкість»).
Друга частина - ставка на страхи і їх роздмухування :
страх перед тероризмом,
страх перед масовою іміграцією («викликане політикою толерантности»),
страх перед глобалізацією.
Третя частина кремлівської медіа-стратегії – «наблизити європейців до росіян причастям фобіями й ненавистю. В першу чергу - ненавистю до Сполучених Штатів».
Всі несприятливі події (у новинах) :
ісламський тероризм,
війна в Україні,
економічна криза
мають винуватців : Сполучені Штати, і їхні європейські «васали».
Америка завжди винна :
чи то вона діє (втручання в Ірак),
чи не діє (евакуація з Іраку, розвиток ӀДӀЛ-у).
Маніхейське бачення, яке експортує Москва обнадіює :
за лаштунками погані смикають за ниточки,
а за Путіном - відважний опір виступив проти Америки, як Астерікс проти Римської імперії. Цей усесвіт коміксу має багато послідовників, особливо через соціальні мережі.
Кремль набирає більшість своїх послідовників серед еврофобів і антиамериканців, позуючи як захисник «національної», та навіть «європейської ідентичности».
Цей аналіз інформаційної війни, проведеної Кремлем, його тем і основних цілей, опис його стратегії систематичного проникнення місць сили нашого суспільства, не залишають сумнівів : Кремль хоче знищити у Франції (і в Європі) саме «здатність діяти незалежно від Москви».
«Перед очима маємо стратегію попереднього підкорення».
«Одну з основних лекцій, що Кремль виніс з українського конфлікту» є те, що «інтеґрація пострадянського простору в Євразійський союз Путіна, анексія Західної Європи до того ж Євразійського союзу на умовах Москви - мислимі «тільки, якщо європейці відмовляться від альтернативного проєкту путінської вертикалі влади».
Від часу протистояння за Україну, Кремль розгортає примножені зусилля, щоби переробити Європу на свій спосіб.
Натякаючи :
що Європі потрібна «сильна людина»,
що дух толерантности та співпраці, який характеризує післявоєнну Європу має бути ліквідований на користь вузького націоналізму,
що на міжнародній арені оплачується тільки застосування сили,
він прагне :
переформатувати європейську свідомість,
заставити європейців відкинути свої установи,
відмовитися від своїх свобод,
відвернутися від їхнїх політиків,
щоби зробити їх «путіно-сумісними».
Для українців такий виклад, мабуть, надто «атлантично-спрямований», зате він потрібний західним громадянам, оскільки багато з них таких запитань собі не ставлять. А як почнуть задумуватися, тоді зрозуміють, що треба шукати «третій шлях»!
=============
* «Géopolitique de la Russie », Paris, éd. Presses universitaire de France.
** Автори – Жан-Сільвестр Монґренє (Jean-Sylvestre Mongrenier), дослідник Франуцзького Ӏнституту Геополітики при Університеті Paris VIII, i Франсуаз Том (Françoise Thom), історик, доцентка Сорбони.
*** П’єр Верлюіз (Pierre Verluise) - директор сайту diploweb.com, спеціялізованого в геополітиці.
**** Cécile Vaissié, « Les Réseaux du Kremlin en France », éd.Les petits matins.
**** Nicolas Hénin, « La France russe », éd. Fayard.
Наші інтереси:
Можливість 1) західнім гравцям задуматися над політичними кроками, 2) стримати їхній передчасний розрив, 3) Україні створити Міжмор’я з дружними сусідами!
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Французькі дослідники перестерігають Захід перед тяглістю московської історії
Світ:
Спецтема:
Радує нас ще одна французька публікація, « Géopolitique de la Russie » (« Геополітика Росії»)*. Цього разу - вона історико-геополітичного покрою, про справжнє обличчя Москви і її мету на світовій шахівниці. Україна вимальовується, як важлива ставка, і не тільки для Москви.
160801.jpg
Зміст
В їхнїй спільній праці, Жан-Сільвестр Монґренє і Франсуаз Том** описують золотоординсько-монгольську традицію Росії, за якою руйнувався найменший прояв волелюбности залізом і кров’ю.
Так, для деспота-царя Ӏвана Ґрозного, зі своєю оприччиною, «нарід – це раб, Церква – служниця, бояри й князі – камердинери великого московського князя».
«Відтоді Росія збільшувала свою територію розміром Голандії щороку.
А за Романових - по 140 км2 щодня».
Тож «Московія перейнялася думкою, що її успіх – в автократичному режимі».
Саме його плекають ідеологи Путіна, дозуючи автократію і месіянізм.
Автори також викривають притаманну Кремлю лукавість дискурсу щодо руху України на Захід : з одного боку, російські дипломати бубоніли, що українська кандидатура до НАТО є «приводом для війни» (« casus belli »).
А навпаки, її можливий вступ до ЄС - Росії «не перешкоджає», оскільки ЄС - структура цивільно-економічна. Таке красномовство часто повторювалося у французьких і європейських офіційних колах, але з російської точки зору - це було бажання «відокремити дві чуми».
Україна все перевернула
Цивільне повстання в кінці 2013 року, у відповідь на тиск з боку Росії, змінило хід подій. Українська держава втратила контроль над Кримом і близько третини Донбасу, але вона зберігає дев'ять десятих своєї території і новий уряд, за підтримки нової більшості, геополітично повернувся на Захід.
Україна все перевернула : кремлівська хвороблива реакція на «европейський вибір» України пояснюється відчуттям, що такий крок «може перекреслити п’ять століть просування Росії в Европу», а також московською ставкою на відцентрові тенденції в середині Евросоюзу, і на американський відхід.
Приєднання Криму «manu militari» (силою) і війна проти Донбасу – це «простісінька лекція у стратегічному й геополітчному плані : горе тому, хто залишиться за межами периметра безпеки».
Бо НАТО й Європейський союз – це два стовпи «після-холодно-воєнної» Європи,
і ці євроатлантичні установи «заважають російському геополітичному ревізіонізму».
У випадку, якщо сценарій «кожен для себе» переважатиме, це відкриє нові можливості для путінської «хаотичної поліархії», а Європа зазнає новий період розриву - перестерігають автори. Адже «напали на Україну, і на Грузію, бо вони були залишені поза переметром безпеки».
Без України, Євразія - насправді Азія
Ӏ все ж, «зусилля здійснити евразійський задум зазнають невдачі».
Відсутність України у тому союзі скоротила частку православних слов'ян.
Тобто, він більш єврАЗІЙСЬКИЙ ніж заплановано.
У ньому, Білорусь і Казахстан, які відмовляються визнавати політичні та територіальні зміни в Грузії (Абхазії та Південної Осетії) і в Україні (Крим), «насторожено ставляться до Росії, і прагнуть обмежити Євразійський союз до економічної сфери».
Майбутнє вимальовується скоріше як «Росія-Євразія» ніж слов'янська православна Росія, особливо в демографічній сфері :
До цього часткового викладу французької книжки « Геополітика Росії» ще треба додати думку авторів, на запитання П’єра Верлюіза***, про вупуск у світ останніх двох видань – Сисілії Висіє****, і Ніколя Инена****.
Майже одночасна публікація цих двох книг виявляє усвідомлення, у Франції, небезпеки зростаючого узгодження з кремлівськими позиціями значною частиною політичного класу, особливо правого. Сисіль Висіє і Ніколя Инен виконали чудові роботи, які показують величезні зусилля, розгорнуті Кремлем для проникнення в чільні французькі кола.
Маємо насамперед відзначити вражаючу пропагандистську машину, яка широко використовує соціяльні мережі. Медіа-стратегії Кремля складаються з трьох частин.
Перша : очорнення, через свої мережі, всього, що на Заході:
Друга частина - ставка на страхи і їх роздмухування :
Третя частина кремлівської медіа-стратегії – «наблизити європейців до росіян причастям фобіями й ненавистю. В першу чергу - ненавистю до Сполучених Штатів».
Всі несприятливі події (у новинах) :
мають винуватців : Сполучені Штати, і їхні європейські «васали».
Америка завжди винна :
Маніхейське бачення, яке експортує Москва обнадіює :
Кремль набирає більшість своїх послідовників серед еврофобів і антиамериканців, позуючи як захисник «національної», та навіть «європейської ідентичности».
Цей аналіз інформаційної війни, проведеної Кремлем, його тем і основних цілей, опис його стратегії систематичного проникнення місць сили нашого суспільства, не залишають сумнівів : Кремль хоче знищити у Франції (і в Європі) саме «здатність діяти незалежно від Москви».
«Перед очима маємо стратегію попереднього підкорення».
«Одну з основних лекцій, що Кремль виніс з українського конфлікту» є те, що «інтеґрація пострадянського простору в Євразійський союз Путіна, анексія Західної Європи до того ж Євразійського союзу на умовах Москви - мислимі «тільки, якщо європейці відмовляться від альтернативного проєкту путінської вертикалі влади».
Від часу протистояння за Україну, Кремль розгортає примножені зусилля, щоби переробити Європу на свій спосіб.
Натякаючи :
він прагне :
щоби зробити їх «путіно-сумісними».
Для українців такий виклад, мабуть, надто «атлантично-спрямований», зате він потрібний західним громадянам, оскільки багато з них таких запитань собі не ставлять. А як почнуть задумуватися, тоді зрозуміють, що треба шукати «третій шлях»!
=============
* «Géopolitique de la Russie », Paris, éd. Presses universitaire de France.
** Автори – Жан-Сільвестр Монґренє (Jean-Sylvestre Mongrenier), дослідник Франуцзького Ӏнституту Геополітики при Університеті Paris VIII, i Франсуаз Том (Françoise Thom), історик, доцентка Сорбони.
*** П’єр Верлюіз (Pierre Verluise) - директор сайту diploweb.com, спеціялізованого в геополітиці.
**** Cécile Vaissié, « Les Réseaux du Kremlin en France », éd.Les petits matins.
**** Nicolas Hénin, « La France russe », éd. Fayard.
Можливість 1) західнім гравцям задуматися над політичними кроками, 2) стримати їхній передчасний розрив, 3) Україні створити Міжмор’я з дружними сусідами!
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков