Абетка виживання: НЕБЕЗПЕЧНИЙ Fast Food

У 2001 році Ерік Шлоссер  (Eric Schlosser) опублікував книгу «Нація фастфуду» («Fast Food Nation. The Dark Side of the All-American Meal), яка швидко стала міжнародним бестселером. У ній він показав, як індустрія фастфуду породила епідемію ожиріння, збільшувала розрив між бідними і багатими і змінила ринок продовольства в усьому світі. Ця книга змінила погляди мільйонів людей на фастфуд і харчування. Дослідження автора залишається актуальним і через шістнадцять років. Воно допоможе вам поглянути за куліси харчової індустрії, усвідомити її вплив на суспільство і приймати більш усвідомлені рішення з приводу вашого харчування.

Від книги Шлоссера здригнулися всі столики усіх макдональдсів світу! Кілька років педантичний німецький журналіст вивчав, як система швидкого харчування переорала не тільки дієту, але навіть пейзаж спочатку Америки, а потім і інших континентів. Він знає, звідки береться м'ясо (і тому перестав їсти яловичий фарш), чому так смачна смажена картопля і яка справжня ціна гамбургера, що її вивішують над прилавком…

Тільки факти:

• У 1970-му американці витрачали на цю їжу [фастфуд- В.Ф.] 6 млрд доларів в рік, в 2001-му – більше 110 млрд. Це більше, ніж на вищу освіту, комп'ютери, автомобілі. Більше, ніж на книги, фільми, журнали, газети, відео і музику – разом узяті.
• 96% американських дошкільнят одразу впізнають клоуна Рональда Макдональда. Вище відсоток впізнавання тільки у Санта-Клауса.
• Середній американець з'їдає 3 гамбургери і 4 порції картоплі щотижня.
• У будь-який день, сьогодні і вчора, чверть дорослої Америки обідає в фастфуді. Від фастфуду нікуди не дітися, незалежно від того, їж ти там двічі в день, уникаєш цього або взагалі жодного разу не кусав від гамбургера.
• Макдоналдс споживає свинини, яловичини і картоплі більше всіх у США, курки – трохи менше, ніж фастфуд «Кентуккі фрайед чикен».
• Спеціально для Макдоналдса виведена порода курей з величезними грудьми, «Містер МД». З білого м'яса грудки робиться популярне блюдо в меню, «Чікен Макнаггетс». Це змінило всю індустрію виробництва курятини. Курку стали продавати не цілком, як 20 років тому, а нарізаною на шматки.
• Золоті арки Макдоналдса, на думку психолога Луїса Ческіна, – фрейдистський символ. Це пара величезних грудей матінки Макдоналдс.
• На рекламу «МД» витрачає більше всіх марок в світі.
• Кожен восьмий робочий США колись працював в Макдоналдсі.
• «МД» відповідає за 90% нових робочих місць на рік. Щороку компанія наймає мільйон чоловік. Але у найбільшого роботодавця – найнижча зарплата. Гірше тільки у іммігрантів на полях.
• Двом третинам всіх працівників мережі швидкого харчування немає 20. Вони працюють за дуже маленьку плату, виконуючи прості операції. У 1958 р. в МД з'явилася перша інструкція на 75 сторінках, яка в деталях описує порядок всіх дій з приготування їжі і способи спілкування з покупцями. Сьогодні в такій книзі 750 сторінок, і її називають «біблією Макдоналдса».
• Плинність кадрів у фастфуді – до 400%. Типовий працівник іде з кафе вже через 4 місяці. Серед працівників багато підлітків з бідних сімей та іммігрантів, особливо з Латинської Америки, які знають по-англійськи тільки назву блюд в меню.
• Маленька зарплата і відсутність захисту праці підміняється створенням «духу команди» у юних працівників. Вже давно менеджерів Макдоналдса вчать, як грамотно хвалити підлеглих і створювати ілюзію їх незамінності. Адже це дешевше, ніж підвищувати зарплату.
• Травматизм у молодого персоналу в два рази вище, ніж у дорослих. Щороку калічаться у своїх кафе 200 000 чоловік.
• Юна робоча сила любить пожартувати. Відеозаписи у фастфудах Лос-Анджелеса показали, що тінейджери чхають в їжу, лижуть пальці, колупають в носі, гасять сигарети об продукти, скидають їх на підлогу. У травні 2000-го троє підлітків з «Бюргер Кінга» в Нью-Йорку були заарештовані за те, що близько 8 місяців плювали і мочилися в блюда. У міксерах живуть таргани, а миші лазять ночами на залишених для розморожування гамбургерах. Відомо, що багато працівників фастфуду не їдять в рідному кафе, поки самі не приготують собі порцію.
• Смак картоплі з Макдоналдса подобається всім. Раніше він залежав виключно від жиру, в якому її смажили. Десятки років це була суміш 7% бавовняного масла і 93% яловичого жиру. У 1990-му люди ополчилися на холестерол, і у фастфудах перейшли на 100% рослинне масло. Але смак-то потрібно залишити тим же! Якщо ви сьогодні запитаєте в Макдоналдсі відомості про склад страв, то в кінці довгого списку прочитаєте скромне «натуральний ароматизатор». Це універсальне пояснення того, чому у фастфуді все так смачно.
• Рецепти картоплі і гамбургерів треба шукати не в кулінарних книгах, а в працях «Технологія харчової промисловості» і «Інжиніринг їжі». Те, що ми там їмо, за останні 40 років змінилося більше, ніж за попередні 40 000. І смак, і запах гамбургерів та іншої живності робиться на хімічних заводах Нью-Джерсі.
• Близько 90% всіх продуктів, які ми купуємо, пройшли попередню обробку. Консервація і заморожування вбивають природний смак їжі. Тому останні 50 років ні ми, ні фастфуд не змогли б прожити без хімічних заводів.
• Крім смаку продуктів для Макдоналдса, компанія «Інтернейшнл Флаворс енд Фрагрансез» виробляє запах 6 з 10 найпопулярніших парфумів світу, включаючи «Бьютіфул» «Есті Лаудер» і «Трезор» «Ланкома». А також запахи мила, засобів для миття посуду, шампунів та ін. Все це результат одного процесу. Голишся ти фактично тим же, що у тебе на вечерю.
• Робота на м'ясокомбінаті стала найнебезпечнішою в Америці: тільки офіційний показник складає 40 000 поранень на рік. М'ясокомбінати США обробляють до 400 туш на годину, у той час як в Європі не більше 100. Через низьку зарплату тут трудяться одні іммігранти.
• Корови фермерів харчувалися, як їм і належить, травою. Корови, призначені для великої фастфудовської м'ясорубки, за три місяці до умертвіння величезними стадами заганяються на спеціальні майданчики, де їх годують зерном і анаболіками.
• Одна корова може з'їсти більше 3000 фунтів зерна і набрати 400 фунтів ваги. М'ясо при цьому стає дуже жирним, в самий раз для фаршу.
• Зростання цін на зерно погіршив і без того жахливу ситуацію. До 1997 року – першого дзвінка від коров'ячого сказу – 75% американської худоби їли останки овець, корів і навіть собак і кішок з притулків для тварин. За один 1994 рік корови США з'їли 3 млн фунтів курячого посліду. Після 1997-го в раціоні залишилися добавки зі свиней, коней і курей разом з тирсою з курників.
• Ожиріння – друга після куріння причина смертності в США. Щороку від нього вмирають 28 тисяч осіб. У 2 рази зріс рівень ожиріння у англійців, які більше всіх європейців люблять фастфуд. В Японії з їх морською і овочевою дієтою товстих раніше майже не було – сьогодні вони стали як усі.
• За іронією долі американська індустрія швидкого обслуговування, орієнтована на конформізм, була створена бунтарями, які добилися всього самі. Вони були готові ігнорувати загальноприйняті норми. Мало хто з тих, хто створив імперії фастфуду, закінчили коледж, не кажучи вже про бізнес-школах.
• У кампусі «Університету Гамбургер» знаходиться центр підготовки управлінців McDonald's. Акуратно підстрижені юнаки і дівчата в хакі прибувають отримати ступінь по «гамбургерології». Курс триває 2 тижні, щорічно його проходять тисячі менеджерів, директорів та власників франшиз.

Коли гамбургери потрапили на конвеєр

Американці заселяли свій Захід на автомобілях, змінюючи зовнішність Південної Каліфорнії мережею доріг. До 1940 року в Лос-Анджелесі був мільйон машин: більше, ніж в 41 штаті. Саме в Каліфорнії з'явився перший в світі мотель і батько фастфуду – драйв-ін, придорожній ресторанчик. Водіїв заманювали яскраві неонові вивіски і дівчатка в коротких спідницях, так звані «кархопс» – дорожні офіціантки, які брали замовлення і приносили їжу прямо в машину. Драйв-іни в 50-ті роки були шалено популярні. При них виросли навіть церкви із закликами «Помолися в сімейному автомобілі».

Два брата Річард і Моріс Макдональдси приїхали до Каліфорнії на початку Великої депресії, шукати роботу в Голлівуді. Встановлюючи декорації на студії, вони накопичили трохи грошей і відкрили кінотеатр. Але заклад не приносив прибутку, і тоді брати вирішили приєднатися до модного бізнесу. Їх «Макдональдс бразерс бюргер бар драйв-ін» з хотдогами виявився напрочуд прибутковим.

До кінця 1940-х років братам набридло наймати нових офіціанток, які весь час змінювали місця роботи, розшукувати хороших кухарів і закуповувати тарілки, які покупці-тінейджери постійно били. Самі покупці-тінейджери теж їм набридли.

Макдональдси закрили свою лавочку і через 3 місяці відкрили знову. Але все було по-іншому. Вони встановили величезні грилі, викинули дві третини пунктів з меню, залишивши те, що не треба їсти з ножем і виделкою. Замінили порцеляновий посуд паперовим. Вперше застосували на кухні принцип конвеєра: один працівник смажив котлетки, інший укладав їх в булку. Всі гамбургери тепер робилися з одною начинкою: кетчуп, цибуля, гірчиця, два маринованих огірка. Рекламний слоган закладу звучав так: «Уявіть – ніяких офіціантів – ніяких посудомийок – ніяких водіїв. Самообслуговування!» За рахунок всього цього гамбургери стали вдвічі дешевше, і від покупців не було відбою.

Для роботи брати найняли хлопців, вважаючи, що дівчата привернуть ненависних підлітків, а це відверне всіх інших клієнтів. Розрахунок був вірний. Незабаром черги помітно подорослішали, а в газетах написали: «Нарешті-то робочі сім'ї можуть нагодувати своїх діточок в ресторані». Непрофесіонал Річард сам придумав дизайн кафе. Щоб його було видно здалеку, він встановив на даху дві золоті арки, підсвічені неоном. Так народився один із знаків нашого часу.

Конкуренти роззявляли роти. Незабаром по всій країні з'явилися заклади з написами «Наш ресторан такий самий, як «Макдональдс!». Ідея подорожувала від одного крамаря до іншого. З цих кафе виросли всі гіганти мережі швидкого харчування. А «Макдональдсів» з 250 в 1960-му стало 3000 в 1973-му.

Накрити своєю мережею всю Америку братам допоміг талановитий бізнесмен Рей Крок. Колись він був джазовим музикантом, грав в борделі, потім продавав всяку нісенітницю... Кинувши погляд на ресторанчик «МД», Крок зрозумів, що з таким можна підкорити весь світ.

Брати Макдональдс не були такі амбітні. Вони стригли по 100 тисяч доларів на рік, мали великий будинок і три кадиллаки, і зовсім не любили подорожувати. Тому обидва погодилися на пропозицію Крока – продавати франшизи всім охочим відкрити нове кафе. Спочатку право відкрити «Макдональдс» коштувало 950 доларів. Сьогодні [мається на увазі 2001 рік, дата виходу книги Шлоссера в світ. – В.Ф.] – 500 000. А Крок став батьком-засновником «Макдональдс корпорейшн».

Годує дітей і годується дітьми

Брати Макдональдси робили ставку на сім'ю. Крок пішов далі і навчився продавати товар дітям. На початку бізнесу він облітав міста на своїй «Чессні», щоб вивідати, де знаходяться школи. В середині 70-х в Америці був у розпалі бебі-бум, але не так вже й багато було чистих і зручних місць для сімейного відпочинку. А тим часом кожна дитина могла привести з собою не тільки двох батьків, але і бабусю з дідусем... Крок любив повторювати, що він працює не в «харчопромі», а в шоу-бізнесі. Кольорові куточки з гірками, кульковими басейнами, клоуном Рональдом (з'явився в 1960-ті завдяки телепрограмі) і їжею, загорнутої в яскраву упаковку, причарували дітей.

Зараз в «Макдональдсах» США 8000 ігрових майданчиків, в «Бюргер Кінг» – 2000. «Майданчики приводять дітей, діти – батьків, батьки – гроші». Щомісяця сюди приходять 90% всіх американських нащадків. Крім майданчиків і клоуна їх залучають іграшками, які разом з гамбургером і кока-колою входять в набір «Хеппі Мілз» – «Щаслива їжа». Іграшки випускають серіями після виходу чергового мультика або фільму, їх хочеться зібрати в колекцію... М'яких звірів «Біні бебі», набитих кульками, за 10 днів в 1997-му продали 100 мільйонів!

В результаті сучасна дитина об'їдається гамбургерами і п'є в три рази більше кока-коли, ніж 30 років тому. В Америці колу п'ють навіть 2-річні малюки. (Сьогодні тактику Крока перейняли безліч компаній, усвідомивши, що діти – безпрограшна категорія покупців, на яку охоплені почуттям провини зайняті батьки витрачають все більше грошей.)

За великим рахунком, вся індустрія фастфуду розрахована на дітей. Це те, що годує дітей і годується ними одночасно: головною робочою силою цих кафе є старшокласники. Двом третинам всіх працівників мережі швидкого харчування немає 20. Вони працюють за дуже маленьку плату, виконуючи прості операції.

Містер Картофан

Неформальний девіз штату Айдахо: «У нас хороша картопля і ... ну, і більше нічого. Але картопля гарна!» Ще в 1920-і роки в цьому краю з теплими днями, прохолодними ночами і легкими вулканічними ґрунтами склалася суперіндустрія картоплі.

Урожай потрібно було пристроювати. Американці в той час їли картоплю вареною, печеною або в пюре, але поступово любов до картоплі фрі, рецепт якої ще в 1802-му привіз із Франції президент Джефферсон, поширилася всюди. Успішний картопляний фермер Джей Ар Симплот завжди тримав ніс за вітром. І незабаром його хіміки удосконалили технологію швидкої заморозки.

Симплот почав торгувати мороженими скибочками картоплі в 1953-му. На свій подив, спочатку він не міг знайти досить покупців. У той же час для Рея Крока картопля була головним болем. Користуючись популярністю не менше гамбургерів, вона забирала купу часу. І тоді Крок вирішив прикупити мороженої картоплі у Симплота.

Відвідувачам кафе це сподобалося. Вірніше, вони нічого не помітили. Зате різке зниження ціни додало «Френч Фрай» популярності: її стали споживати майже в 8 разів більше. (А Симплот з легкої руки фастфуду став одним з найбагатших людей Америки і найбільших землевласників. Цей старий мультимільярдер ходить в ковбойському капелюсі, обідає в «МД» і їздить на лінкольні з номером «Mr. Spud» – «Містер Картофан».)

Сучасний картопляний завод – торжество прогресу. Картоплю сортують автоматично, миють, сушать під паром так, що відвалюється шкурка. Потім автоматично ріжуть, а камери з різних сторін виглядають дефекти бульб і вибивають такі картоплини паром, щоб в спеціальному відсіку обережно зрізати уражену ділянку. Нарізана картопля опускається в величезні чани з киплячим маслом, її смажать до легкого хрускоту, заморожують, сортують за допомогою комп'ютера, особливою центрифугою укладають в одному напрямку, пакують і везуть в ресторан. Восени до картоплі додають цукор, навесні прибирають – і смак завжди залишається незмінним.

Ти голишся тим же, що жуєш на вечерю

Смак цієї картоплі з «Макдональдса» подобається всім. Раніше він залежав виключно від жиру, в якому її смажили. Десятки років це була суміш 7% бавовняного масла і 93% яловичого жиру. У 1990-му люди ополчилися на холестерол, і у фастфудах перейшли на 100% рослинне масло. Але смак-то потрібно залишити тим же! Якщо ви сьогодні запитаєте в «Макдональдсі» відомості про склад страв, то в кінці довгого списку прочитаєте скромне «натуральний ароматизатор». Це універсальне пояснення того, чому у фастфуді все так смачно...

Фастфуд народжувався в еру Ейзенхауера, зачаровану технологіями, за часів гасел «Покращимо життя хімією» і «Атом – наш друг». Рецепти картоплі і гамбургерів треба шукати не в кулінарних книгах, а в працях «Технологія харчової промисловості» і «Інжиніринг їжі». Майже всі продукти надходять в кафе вже мороженими, консервованими або сушеними, і кухні цих кафе стають останніми інстанціями в ряду складного промислового процесу. Така проста на вигляд їжа перелопачена на сто раз. Те, що ми там їмо, за останні 40 років змінилося більше, ніж за попередні 40 тисяч. І смак, і запах гамбургерів і К робиться на величезних хімічних заводах Нью-Джерсі.

Близько 90% всіх продуктів, які ми купуємо, пройшли попередню обробку. Але консервація і заморожування вбивають природний смак їжі. Тому останні 50 років ні ми, ні фастфуд не змогли б прожити без хімічних заводів.

Індустрія смаку засекречена. Провідні американські компанії нізащо не розголосять ні точних формул свого продукту, ні імен основних клієнтів. Щоб відвідувачі кафе швидкого харчування думали, що у нього відмінна кухня й талановиті кухарі...

Перед тим як відвідати один із заводів компанії «Інтернейшнл Флаворс енд Фрагрансез» («Міжнародні смаки і аромати»), Шлоссер підписав зобов'язання не розголошувати назви продуктів, що містять продукцію компанії. Він побував в лабораторіях: «легких закусок», які відповідають за смак хліба, чіпсів, крекерів, пластівців; кондитерській – вона «робить» морозиво, цукерки, тістечка і зубну пасту; лабораторії напоїв, звідки витікає «правильне» пиво і «100% -ний» сік.

Запах суниці – це щонайменше 350 хімікатів. Найбільше смакових добавок і барвників в газованій воді. Можна надати їжі запах свіжоскошеної трави або немитого тіла... До речі, різниця між «натуральними» і «штучними» ароматизаторами абсурдна. І ті, і інші складаються з одного і того ж, отримані завдяки високорозвиненим технологіям і зроблені на одному і тому ж заводі. Просто перші отримують, піддаючи хімічним реакціям натуральні продукти, а другі «збирають» штучно. Крім смаку продуктів, компанія виробляє запах 6 з 10 найпопулярніших парфумів світу, включаючи «Бьютіфул» «Есті Лаудер» і «Трезор», «Ланкома». А також запахи мила, засобів для миття посуду, шампунів та ін.

Все це результат одного процесу. Голишся ти фактично тим же, що у тебе на вечерю. Доведено, що смакові переваги, як і особистість, формуються в перші роки життя. Маленькі діти їдять у фастфудах, і це стає для них «щасливою їжею» на все життя ...

Кого їдять корови

Ковбої і ранчери завжди були іконою американського Заходу. Але більше півмільйона з них за останні 20 років продали худобу і змінили заняття. Всю м'ясну промисловість прибрали до рук великі корпорації, що працюють на фастфуд. Змінилося все: від вмісту коров'ячої годівниці до зарплати м'ясника. Робота на м'ясокомбінаті стала найнебезпечнішою в Америці: тільки офіційний показник складає 40 000 поранень на рік. М'ясокомбінати США обробляють до 400 туш на годину, у той час як в Європі не більше 100. Через низьку зарплату тут трудяться одні іммігранти.

Але змінився не тільки процес забою худоби. Він лише остання крапля в ланцюжку фатальних для м'ясної промисловості змін. Корови фермерів харчувалися, як їм і належить, травою. Корови, призначені для великої фастфудівської м'ясорубки, за три місяці до умертвіння величезними стадами заганяються на спеціальні майданчики, де їх годують зерном і анаболіками.

Одна корова може з'їсти більше 3000 фунтів зерна і набрати 400 фунтів ваги. М'ясо при цьому стає дуже жирним, в самий раз для фаршу. Зростання цін на зерно погіршив і без того жахливу ситуацію. До 1997 року – першого дзвінка від коров'ячого сказу – 75% американського худоби їли останки овець, корів і навіть собак і кішок з притулків для тварин. За один 1994 рік корови США з'їли 3 млн фунтів курячого посліду. Після 1997-го в раціоні залишилися добавки зі свиней, коней і курей разом з тирсою з курників.

Обережно: фарш!

На початку ХХ століття у гамбургерів була погана репутація. Вони вважалися небезпечною їжею бідняків, яку продавали тільки з візків біля фабрик або на ярмарках. «Їсти гамбургери – все одно що харчуватися з відра для сміття!», – писали тоді газети. Поправити репутацію булки з котлетою вдалося в 20-і роки компанії «Білий замок», яка встановила свої грилі на очах у публіки. Потім підбігли драйв-іни і сімейна політика «Макдональдса». Гамбургери здалися всім ідеальною дитячою їжею: легко жувати, тримати в руці, ситно і недорого.

І самими моторошними жертвами гамбургерів теж виявилися діти. Більше 700 дітей захворіли в Сіетлі в 1993-му і шестеро померли, пообідавши в фастфуді «Джек ін зе Бокс». Протягом 8 років після цього випадку аналогічну інфекцію підчепили півмільйона людей. З них сотні були вбиті гамбургерами, а саме колібактерією, що міститься в фарші.

Колібактерію 0157H7 виділили вперше в 1982-му. Вона мутує зі звичайної бактерії кишечника і виділяє токсин, що вражає його внутрішню оболонку. 5% хворих помирають в страшних муках, при цьому антибіотики безсилі. Колібактерії надзвичайно стійкі – до кислоти, хлорки, солі, морозу, живуть в будь-якій воді, зберігаються на прилавках тижнями, а для інфікування організму їх потрібно всього п'ять. Можна підчепити коліінфекціі, поплававши в озері або погравши на зараженому килимі.

Цей мутант живе в коровах десятки років. Але зміни у вирощуванні і забої худоби створили ідеальні умови для його поширення. Санітарні умови в коров'ячих загонах порівнюють із середньовічним містом, де текли річки з нечистот. А коли шкури обдирають на м'ясокомбінаті, недоноски гною і бруду падають в м'ясо.

Тому шматок сирого м'яса на кухні – страшна загроза. Тести мікробіологів виявили, що на звичайній кухонній раковині фекальних бактерій більше, ніж на унітазі. Краще з'їсти морквину, яка впала в унітаз, ніж ту, що впала в раковину на кухні.

З фаршем справи ще гірше. Дослідження показали, що в 78,6% яловичого фаршу є мікроби, що поширюються через фекалії. Медична література про харчові отруєння буяє евфемізмами: «рівень форм колі бактерій», «аеробне число»... Але за цими словами стоїть просте пояснення, чому від гамбургера можна захворіти: в м'ясі є гній.

Ситуація небезпечна ще й тим, що при сучасному рівні переробки фарш одного гамбургера містить м'ясо десятків і навіть сотень корів. І без колібактерій в ньому вистачає зарази. Кожен день в Америці близько 200 000 чоловік страждають від харчових отруєнь, 900 потрапляють до лікарень і 14 помирають.

Бутерброди змінюють людей

Ексцентричний японський мільярдер Ден Фуджита притягнув «Макдональдс» в свою країну зі словами: «Якщо ми будемо їсти гамбургери і картоплю тисячу років, ми станемо вище, наша шкіра побіліє, і з брюнетів ми перетворимося в блондинів».

Насправді і японці, і всі інші клієнти «Макдональдса» усього за кілька років перетворюються в товстунів. 54 мільйони американців страждають ожирінням, 6 мільйонів супержирні – вони важать більше норми на 100 фунтів (45 кг). Жодна нація в історії не товстіла так швидко.

А порції фастфуду все ростуть. Мережа «Венді» пропонує «трипалубний» гамбургер; «Бюргер Кінг» – бутерброд «Великий американець»; «Харді» – «Монстра»; «Макдональдс» – бігмаки. Споживання газованої води виросло в 4 рази. Якщо в 1950-х типове замовлення кока-коли дорівнювало 230 г, тепер «дитяча» порція – 340 г, а доросла – 900 г. Люди підсіли на жир і цукор.

Ожиріння – друга після куріння причина смертності в США. Щороку від нього вмирають 28 тисяч осіб. У 2 рази зріс рівень ожиріння у англійців, які більше всіх європейців люблять фастфуд. В Японії з їх морською і овочевою дієтою товстих раніше майже не було – сьогодні вони стали як усі.

Фастфуди звинувачують в тому, що на їх товарах немає інформативних етикеток про загрозу ожиріння. Група товстунів Нью-Йорка нещодавно [мається на увазі 2001 рік, дата виходу книги в світ. – В.Ф.] подала в суд на мережі швидкого харчування за те, що вони «свідомо нав'язують людям шкідливу їжу».

Лоббі фастфуду відреагувало: у березні 2004 року палата представників Конгресу США прийняла спеціальну постанову, згідно з якою суди більше не повинні приймати позови від товстих американців до мереж швидкого харчування по обвинуваченню в проблемах з вагою!

Що ж робити?

Шлоссер пропонує категорично заборонити рекламу для дітей, змінити умови утримання і раціон худоби, як можна ретельніше перевіряти м'ясо. Не експлуатувати дитячу працю і збільшити зарплату працівникам фастфуду та м'ясних заводів.

Але його головне крамольне гасло: поки ситуація не зміниться, не купуйте фастфуд!

За нападки на улюблену Америкою їжу Шлоссера називали економічним невігласом, йолопом і …  фашистом. Офіційні особи «Макдональдса» висловилися, що «справжній» Макдональдс «не має нічого спільного з цією книгою. Він бреше про наших людей, нашу роботу і їжу».

Але ніяких спростувань по суті!

Про автора:

Ерік Шлоссер – журналіст, що спеціалізується на розслідуваннях. Автор кількох документальних книг. Брав участь в підготовці фільму «Нація фастфуду», знятого за його найпопулярнішою роботою, яка виросла з кількох статей в журналі Rolling Stone.

Роботи Шлоссера публікувалися в провідних ЗМІ: Rolling Stone, Vanity Fair, The New Yorker, The New York Times і The Nation.

Джерела:

Eric Schlosser. Fast Food Nation. The Dark Side of the All-American Meal. 2001.