Лукавий Прометей

Міф про Прометея є дуже давнім і тому може містити багато нашарувань з різних часових проміжків та культурних традицій.

Часові орієнтири

Можна виділити певні часові орієнтири, котрі можуть бути ключовими.

1) Оскільки, за переказами, Прометей є титаном, то це дозволяє асоціювати його з Атлантидою та Борійською цивілізацією. Тому, цілком можливо, що міф зародився в епоху еволюційних змагань Борійської та Арійської цивілізацій і відображає певні особливості цих змагань.

2) У восьмому-сьомому столітті до нашої ери Гесіод включив цей міф до своєї праці Теогонія, імовірно інтерпретувавши на свій лад. Пізніше Піфагор критикував Гесіода за спотворення уявлення про богів, а Платон взагалі пропонував заборонити праці Гесіода в досконалій державі. Також образ Прометея знайшов відображення і в інших письменників давньої гелленської та ромейської літератури: Есхіла, Овідія.

3) Нові акценти в образі Прометея розставляють письменники 19-20 століття. Образ Прометея був настільки популярним, що до нього звертались Шевченко, Зеров, Франко, Українка, Ґьоте, Шеллі, Байрон та багато інших. Тож Прометей надійно сховався на сторінках творів талановитих письменників.

4) Прийшов час переосмислити міф про Прометея в поняттях нового часу.

Міф про титана Прометея

Про титана Прометея розповідають, що коли люди і боги зібрались на раду, щоб укласти угоду, то він, начебто дбаючи про добробут людей, вдався до хитрощів, щоб обманути богів. Ось цей фрагмент:

Знічев’я безсмертні боги навіть узялися допомагати людям, навчати ремесел і хліборобства, але за те зажадали від них великої шани і багатих дарів. Щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. Від богів виступав Зевс, від людей — титан Прометей, хоч сам був безсмертний. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч. Титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. Коли привели жертовного бика, він сам зарізав його і поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’ясо, Прометей загорнув у брудну бичачу шкуру, ще й поклав зверху гидкі тельбухи.
— Батьку наш Зевсе, вибери собі яку хочеш частину, — лукаво запросив Прометей. — Те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам.
Як Прометей і сподівався, Зевс узяв собі купу, більшу і кращу на вигляд. Відтоді смертні стали їсти м’ясо, а кістки спалювати на шану безсмертним. Розлютився Зевс, збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних ... Страшно загримів вів з темно-хмарного Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки. А потім надумав кару, аби дошкулити Прометеєві: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне, у … вогні.
— Хай їдять ..., але сире! — гримів люто Зевс.'' [1]

Слід розуміти, що боги, якщо вони дійсно боги, є досконалими, тому їх неможливо обманути навіть хитрощами. Отже, якщо Прометей когось обманув, то тільки людей. За людей приймаємо представників арійської цивілізації. Свій обман Прометей хоче виправдати добрими намірами. Тут проявляється одна з ознак злого духа, Прометей намагається переконати людей, що грає за їх команду, хоча не є людиною, бо належить до титанів. Людей тут зображено нерозумними кволими істотами, що не розуміють суті речей. З іншого боку, якщо людей створили боги, то жодного протистояння між ними і людьми не мало бути. Це протистояння вигадав сам Прометей, щоб отримати зиск на посередницьких послугах. І найцікавіше: боги навчали людей хліборобству, тобто вирощуванню зернових, Прометей же навчив їх їсти м’ясо. Крім того, ми бачимо, що боги за просвітницьку діяльність вимагали великих дарів, а Прометей пропонував свій програмний продукт задарма. Намагаючись пом’якшити удар по людству, боги наказують споживати продукти харчування сирими, але лукавий Прометей і тут знаходить можливість для інтриг – він хитрощами викрадає олімпійський вогонь.

Якось він перестрів Афіну Палладу, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу, - адже Прометею було вже не вільно з'являтися на Олімпі. Афіна Паллада так і зробила, гадаючи, що Прометеєві цікаво поглянути на новий витвір бога-митця Гефеста - на людей із щирого золота, що ... слугували богам. А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю. Відтоді засяяли, заяскравіли веселі вогнища на землі. Навколо них люди збиралися цілими родинами, смажили м'ясо, грілися, танцювали. [2]

Тут слід розуміти, що Прометей не є першовідкривачем видобування вогню, а саме тим, хто додумався піддавати їжу тепловій обробці. Бо вогонь опановано ще задовго до виникнення Борійської цивілізації, але використовувалось скоріш за все для обігріву помешкань в холодних умовах і для відлякування хижих тварин.

Верховний бог суворо і справедливо покарав Прометея за його вчинок.

Зевс звелів закувати титана Прометея в кайдани і припнути на самому краї стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття. Таку кару надумав Зевс останньому з роду титанів, що насмілився змагатися з ним... Здійснити цю кару Зевс доручив своєму ... сину Гефесту, неперевершеному митцеві й ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг - Силу і Владу, суворих, безжальних, ... Туди, де кінчається ... країна диких скіфів і велично здіймається до неба бескеття Кавказу, Сила і Влада привели непокірного титана... батько всіх безсмертних і смертних вигадав йому ще тяжчу кару: … висів Прометей, прикутий до кавказької скелі, нестерпно палило його сонце, сікли дощі, шарпали люті вітри, і щодня прилітав туди величезний Зевсів орел, гострими пазурами розривав титанові груди та дзьобав йому печінку.[2]

Символічне значення є у дзьобанні печінки. Печінка виконує захисні, знешкоджувальні, ферментативні, метаболічні функції. Вживання м’яса та вареної рослинної їжі знижує захисні можливості людського організму, порушує обмін речовин. При постійній подразнюючій дії токсинів (наприклад, таких, що є в м’ясі [9]), виникають зміни, що ведуть до тимчасового порушення та зупинки нормального її функціонування.

Скульптура закутого Прометея з орлом є у Луврі. [8]

З викладеного вище можна зрозуміти, що є певна схожість між образом Прометея в гелленській мітології і образом спокусника з міту про вигнання людей з раю. Це проявляється в тому, що кожен з них хоче подати себе добродієм, і спокуса відбувається через їжу.

Хочу також вказати інші цікаві "мітки", які трапляються в інших давніх джерелах про Прометея.
1) Є перекази про те, що власне Прометей створив людей. Подібні заслуги приписують і Гефесту. Тільки Гефест творив людей з щирого золота, а Прометей з глини.
2) На думку Плінія Старшого, звичай носити перстені на пальцях пов’язаний з уявленнями про ув’язнення Прометея.
3) Згідно з Есхілом, ув’язнення Прометея тривало 30 000 років. А згідно з Емпедоклом саме такий час потрібен для того, щоб злий дух очистився.
4) Є також розповіді, що Прометей намагався підкупити Харона, але без успіху; допомагав Гераклові в певних його сумнівних вчинках.
5) Прометей убиває бика, а бик в давні часи був тотемною твариною. Тобто такий вчинок є святотатством. [3]

Образ Прометея в літературі 19-20 століть

В творчості письменників 19-20 століття Прометей постає в образі борця, мученика, бунтаря, повстанця. Особливості творчого подання міфу залежать від політичних поглядів автора та культурної традиції, в котрій він виховувався. Особливої популярності образ Прометея набуває за доби романтизму. Він стає романтичним символом непокори, тираноборства. Яскравим свідченням цього є спадщина видатних англійських романтиків — Дж. Байрона і П. Б. Шеллі. Образ Прометея приваблював письменників, опозиційно налаштованих щодо влади. Так, він був зовсім не випадковим у творчості романтика М. П. Огарьова (приятеля Герцена). Створений Шевченком образ Прометея, попри всю його епізодичність, має символічний характер. Дослідники не раз вказували на те, що він символ народу, який бореться.[4]

Увага до образу Прометея з боку різних діячів

Можна помітити, що існує дещо спільне між літературним образом Прометея і образом біблійного Яакова. Обидва є хитрунами і богоборцями. Карл Маркс, який щорічно перечитував Есхіла в оригіналі, назвав Прометея «найблагороднішим святим і мучеником» [5] В Рокфелерівському центрі Прометею споруджено позолочений пам’ятник, котрий виготовлений з бронзи. Автор наче підказує нам, що Прометей насправді всередині не такий, яким хоче здаватися зовні. [6]

А найбільша брехня полягає в тому, що Прометея намагаються прирівняти за вчинками до Ісуса Хреста. Мовляв, кожен з них прагнув блага для людства і постраждав за це. 

Одним з найдавніших критиків образу Прометея був засновник філософської школи кініків - Діоген. Він вважав, що Прометея заслужено скарали за те, що він приніс людям ремесла, які додали ускладненості й штучності життю. [11]

Образ Прометея в психоаналізі

Спробу порівняльного аналізу характерів Прометея та диявола здійснив Вербловський, котрий у 1952 році опублікував працю «Люцифер та Прометей».  Застосовуючи термінологію Юнга, Вербловський у своїй книзі аналізує поему Джона Мільтона «Втрачений рай» і стверджує, що багато атрибутів образу супротивника Бога запозичено з міфу про Прометея. Передмову до цієї книги написав швейцарський психоаналітик Карл Юнг власною персоною.[10] «Люцифер та Прометей» – одна з 204 книг серії Міжнародної бібліотеки психології, філософії та наукової методології, що у 1910-1965 роках видавала праці Юнга, Фрома, Піаже. Це до того, чому книги Вербловського мають бути в бібліотеці, але їх там нема.

Короткі підсумки

1) Майже у всіх розповідях про Прометея, його основною рисою є хитрість.
2) Є випадок, коли Прометей намагається подати себе захисником інтересів спільноти, до якої не належить.
3) Цей міф дійшов до нас переважно в інтерпретації літературних діячів не раніше восьмого століття до нашої ери, коли первісний зміст вже було втрачено. Деякі мислителі давнини розуміли фальшивість такого подання і критикували його, хоча не виявили розуміння, яке можливе в термінах сироїдіння і вегетаріанства.
4) В літературі 19-20 століття існує тісний зв’язок між образом Прометея і простором боротьби. Отже можна зробити припущення, що поява образу Прометея в масовій культурі є спробою опустити громадськість в простір боротьби за надуманими приводами (так, як чинив Прометей).
5) Існує певна схожість Прометея з іншим образом, що є в пошані у юдеїв, Яаковом.
6) Існує певна схожість між образом Прометея в міфології і образом спокусника з міфу про вигнання людей з раю.

Все це разом підштовхує до висновку, що образ Прометея в міфології і частково в літературі відповідає хрестиянському поняттю «лукавий» та критеріям щодо типової поведінки диявола. [7]  Варто розуміти, що героїзація і шанування Прометея є однією із глобальних містифікацій.

Прометей, як стереотип поведінки в сучасній політиці

Є аналогія між діями Прометея і прихильниками ювенальної юстиції. Типова стратегія дітей диявола: руйнування під виглядом "захисту".

Своєрідний прометеїзм притаманний сучасним політикам України. Він проявляється у таких  гаслах, як «покращення життя вже сьогодні» без будь-яких зусиль, стереотипах на зразок: «Я уклав вигідну угоду для купівлі газу: тепер українці зможуть смажити м’ясо, грітися…». При цьому контрагент угоди ставиться на щабель вище, так, наче виступає в ролі богів. Або інший приклад: «Давайте візьмемо собі "смачні" кредити та інвестиції, а «божественним» контрагентам віддамо наш суверенітет, адже він не смачний і його не можна з’їсти.»

Джерела та линки

1) Міф про Прометея (скорочено)

2) Міфи Давньої Греції: ПРОМЕТЕЙ

3) Прометей, матеріали з московитської вікіпедії

4) Прометей, матеріали з української вікіпедії

5) Прометей закутий

6) Статуя Прометея

7) Простір реальності НС: методологія

8) Скульптура Прометея в Луврі

9) Живе слово творить Життя. – 3-є видання., - Київ: Українська академія наук, видавництво «Фенікс», 2008. ISBN 978-966-651-919-3

10) Прометей, матеріали з англійської вікіпедії

11) Рассел Бертран. Історія західної філософії. — К., 1995.